ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Чи є в агента ФСБ Сидора совість? Темне минуле ужгородського попа-сепаратиста.

    23 сентября 2018 воскресенье
    Аватар пользователя Русинська правда

    Гортаючи старі підшивки натрапили на статтю про Д.Сидора, який нині не сходить зі сторінок газет і виступає мало не «батьком-благодійником» для закарпатців. А от що писав про цього батюшку «Карпатський голос» ще 19 грудня 1997 року на основі розповідей перечинців.
    «Прийшов Сидор у Перечин. В цей час головою церковної двадцятки був Василь Бодак, заступником і дяком – Іван Пашко, касиром – Михайло Зганич, ревізорами – Афанасій Риган та Іван Малош. Упродовж кількох років Сидор був задоволений своєю зарплатою. Крім грошей, ми забезпечували його дровами, платили за квартиру. На перший раз купили йому дещо з меблів.
    З часом грошей йому стало малувато: почав просити більше. В церкві став наводити свої порядки.
    Не полюбився йому церківник старий Мондок, якого в гніві виштовхнув із церкви зі словами: «Не ганьбитеся, перечинці, що маю такого згорбленого церківника?».
    Невдовзі не вгодив Сидору і касир. Димитрій декілька разів пропонував «поблагословити» гроші і розділити, але Зганич не погоджувався. Після декількох сутичок Сидор подався в Ужгород до уповноваженого ради у справах релігії і наговорив, що Зганич – уніят, допомагає грошима костелу і ще казна-що. Касира зняли, попри те, що люди його відстоювали.
    Далі Сидор взявся за дяка: «Іванович, ви знаєте, що у вас велика пенсія. Начальство гострить зуби на вас. Якщо хочете, щоби все було добре, підготуйте конверт із солідною сумою». Конверта Пашко не дав і потрапив у немилість до Сидора.
    Тому треба було вивільнити місце для свого кума Ганчака, бо інакше як міг у церкві таке сказати: «Іванович, ви не співаєте, а ревете». Адже Пашко був учасником хорової капели лісокомбінату. Після цього чоловік взагалі перестав ходити до церкви.
    Далі Сидор почав наступати на голову двадцятки. Однієї неділі став сваритися, що йому мало платять грошей, що він не має за що жити. При людях кричав, що Бодак -- дурний, його треба направити лікуватися до Берегова. Залишив людей після служби й кричав, що голова двадцятки взяв собі 500 карбованців. Біля церкви виникла ганьблива сварка, крики. Хоча ці гроші при ревізорах Бодак дав на аванс майстрам за позолоту іконостасу.
    На місце Зганича обрав жінку, незважаючи на те, що люди протестували, бо жінка ще ніколи касиром у церкві не була. За словами Сидора, з жінкою легше працювати. Справді легше, бо вже через півроку запропонував їй приховати хоча б 300 карбованців. А коли побачив, що та не згодна, почав аргументувати, що йому платять мало, бо його батько-священик одержує 650 карбованців на місяць.
    Тоді пішов у селищну раду з вимогою зняти касира, мовляв, та краде гроші. Однак коли голова сільради Ольга Йосипівна покликала усіх до себе, відмовився від своїх слів. Казав, що такого не говорив.
    13 вересня 1987 року до нас мав приїхати єпископ. Усі готувалися до зустрічі, особливо Сидор. Для обіду на десять персон запросив 500 карбованців. У переддень приїзду дав Бодаку «рознарядку», аби підготувати конверти по 800, 500, 250, 200, 100 карбованців. Вказану суму ми в конверти не вклали, і це збісило Сидора. Мовляв, він мав соромитися перед єпископом через те, що ми скупі.
    З того й почалося. Сидор ходив до своїх знайомих і розповідав усілякі байки про нас. Оголосив у церкві, що в Москві згоріла духовна семінарія і для ремонту потрібні гроші. Бідолашні бабусі з мізерної пенсії здавали по 1-3 карбованці. Зібрали 500 крб. Ці гроші забрав Сидор, щоб передати на єпархію. Пізніше ми поцікавилися, скільки грошей віддав, і виявилося, що лише 300 карбованців. Окрім того, по вулиці Пушкіна бабка Карандашова гроші збирала в тих людей, які до церкви не ходять. Скільки зібрала і де вони – невідомо.
    Про «діяння» священика люди не знають, окрім хіба п’яти чоловік – членів церковного виконоргану. Людям же Сидор говорить, що одержує всього 140 карбованців, і на такі гроші не розживешся. А насправді усе виглядає так. За угодою Сидор отримував 120 крб, а фактично за кожну неділю йому давали 50 крб. За панахиду, молебні – 50-150 крб. За статутом хрестити дітей слід у церкві. За одне хрещення платять 15 крб, з яких 5 крб йдуть у касу, а решта – попу. Майже всі хрещення Сидор робить вдома у людей, за що бере собі 20-25 крб. Хіба касир знає, в кого і коли він хрестив і скільки за це взяв?
    Для прикладу: у 1987 році за записами ЗАГСу в Перечині народилося 119 дітей. А у звітах вказано лише 26 хрещень.
    Так само з вінчаннями і похоронами. Вінчає скоро вранці в церкві або ввечері в себе вдома. Скільки дають йому грошей – таємниця, бо ніде вони не реєструються. Люди платять за похорон 50-65 крб., а в касу йдуть 15. У багатьох випадках у касовій книзі робиться запис «без оплати», хоча гроші бере.
    Навіть коли робив похорон молодої матері Зброілової, в якої залишилося двоє малих діточок, взяв гроші. Чи була в нього совість, чи було милосердя, коли знав, що в жінки не має ні батька, ні матері, ні чоловіка?
    На Йордана впродовж тижня ходив «освячувати» будинки. У кожній хаті дарували від 5 до 25 карбованців. Ці гроші ніде не записував, просто клав у кишеню.
    Чомусь нікого не цікавить, за які гроші збудував триповерховий особняк. Якби то був якийсь сирохман, ним би вже давно зайнялися відповідні органи.

    На основі розповідей перечинців записав Василь Русин.

    Рейтинг: 
    Загрузка...