Лавреаты Руськой премії. Пудкарпатська Русь. 1 часть (на русинском языке)

Якось се так стало, же у недавнуй теперішности як совєтськый чоловік, и у добрум и у пудлїйшум смыслї того понятя, я рокы а рокы не удперав, а сїм-там и активно помагав пробам премовчати и змінити історію Пудкарпатськой Руси и єї корінных жителюв. Сяка моя и не лем моя позіція привела ид тому, же днесь туй трафили на границю занику русинськый и руськый языкы, не маюча пары култура невеликого уникатного сообщества в центрї Европы. За рокы новійшой історії из Закарпатя масово удыйшли Жиды, Мадяре, Русы, Нїмцї. Пудкарпатські Русины вмісто признаня, слободы и културной автономії достали росказ починити ся свідомыми Украйинцями. Вшиткі доґде єдного! Вмісто ядерного, традіційно многоязычного простору строит ся в шоры глота на єдну тварь. Секретарї новых обкомув и райкомув пуддано мелдуют началству о зворности єї рядув - моноліт! сїрый моноліт… Неважно, же Пудкарпатська Русь не существує юрідично, она пробыват у сердцях многых тысяч людий, юй ладно и в віртуалнум просторї всесвітной сїти. Кедь людство журит ся за ґрупкы заникаючых туленюв авадь бузькув, та дако мусит ся постарати и о сохраненя загроженой културы. Про мене настав час даяк ся розраховати из довгом. Напримір, зорґанізовавши Руську премію. Красного авґуста року 2005 сидїли за стулом у селї Буковцёво пуд полонинов дакулько бывателюв Пудкарпатськой Руси ай досудили: гроші на стул! А гроші уж туйкы! Иппен тото хосен приватных особ. Смутно лем, же дакотри люде готові давати гроші, айбо хочут убстати в анонімности перед властями. Шкода, што маємо сесе «здобытя» новочасной Украйины. Айбо маю надїю, же у недалекуй будучности меценаші уже будут отворено горді на свою пудпору сёму проєкту. Уж у децембрї на Сятого Николая в Ужгородї была вручена перва Руська Премія. Иван Петровцій (http://www.premija-ru.eu/petrovtsiy.htm) – лавреат а творитель новочасного русинського языка зе слызами на очіх повів: «... Мав им чажкый рук. Тота награда - як лыґ свіжого воздуха, як кус солонины...котру так люблю. Світ ми ся зась вказує прекрасным!» – а уж читав из вдохновенієм свою «СПIВАНКУ ЗА СОЛОНИНУ»: Єден мiй цiмбор любить буженину, А другый - шовдыря вареного с попром... Лем я май бiлше люблю солонину С цибульов, авать с чисноком. Мiй нянько страшно крумплi кiвенує - Пичинi, смажинi, варинi, вустянi... Айбо мене нитко тым ни вчалує - Лем солонина любиться минi! Моя жона росчехнеся за рыбу: С рiкы, ци с моря - вто йiв, ги дора! А я собi урiжу хлiба скыбу, А т тому - солонинчины дараб!.. Ци м дома, а ци пiду на гостину, Ни злакомлюся шойтом, токаном - Йой! як я люблю iсти солонину С цибульов, авать с чисноком! Бис хлiба можу цiлый динь пробыти, Бис солонины ни буду й пiвння! Тому м ни мiх никого образити Паскунным словом: «Лепава свиня!». Коли свиню перет Рiздвом зарiжуть, Там солонины в перст, авать-у шук! Посолю, на бантину ї завiшу - Най будиться.В шпор кладеме лем бук. Якоє щастя зимньої годины Втяти дараб ис тоншого кiнця: Жовтинька кожиця на нашiв солонинi, И руный пласт буженого мнясця. А солонинчина така, ош онь ся свiтить: Кить хоч-та смаж,а хоч-та просто iш! Такої смачноты ниє на свiтi - Про вто блаженство словом ни вповiш! Мiй нянько любить крумплi, жонка - рыбу, Донька - токан с солоткым молоком. А я ис пiвтицi урiжу скыбу И - iм с цибульов, авать с чисноком! Про солонину спiванкы спiваву, Про солонину я кажу каскы. На всьому свiтi иншого ни знаву, Що мало бы такi мняккi смакы! Так было вчора. Так ся впстало нынi. Так буде и в усьi далнiшi ннi. Бо докiть на свини є солонина, Я нич ни вижу свинського в свинi! Айбо пише Петровцій не лем веселї русинські вершы. Реґуларно вухожуют у бесподобнуй русинськой наготї и звучат ёго ни на што не похожі шибанські эротычні ай політычні коломыйкы: Пізно м сночи вичиряла, Вдавила ня лашка, Кой узнала м, ош милому Дала цїмборашка... *** На свальбі удданичкы Указувуть гузичкы. Айбо ни на всяку Мавуть хлопы дяку. Приця така хуліґанська еротична тема інтересовала и учителя Пушкина Баркова и украйинського ґіґанта Котляревського и..., и..., и… Алем далша – то уж иншака кава: ПРIЗIДЕНТ НА ПIВСТАВКЫ ...Обы йзiсти виликоє, Треба го здробнити. Кой дiлилисьме Союз, Вчивимся дiлити. Я - вкрайинськый прiзiдент - Йсю науку знаву, И Вкрайинську империю Аццяк подiляву: Украйину - украйинцям, Крым лише - крымчанам, Путкарпатя - русинам, Галич - галичанам... Аттаку дерзость уж мусай твердо покарат! За участь року 2008 у роботі и повну пудпору досудкув обидвох Європейськых Русинськых конґресув Служба безпеки Украйини доведла Ивана Петровція на выслех просто у Залу Славы уєнно з Солженїциным, Бродськым, Бродієм, Фенцикем, Ромжов. Йому и иншим русинськым патріотам інкримінують замах на територію ... тої землі, на якуй родили ся йіх прапрадіди, родичі, вони сами, єїх діти тай онуки. Туй у селї Осуй родив ся 22го мая 1945го року Иван Юрієвич Петровцій. Вуходив школу туй в Илницї. Быв міхоношом, ненаученым роботником, банясом у Краснодонї, шофером, токарём. Служив у совєтськой армії у Дрездї. Вустудовав французську філолоґію на Ужгородськум універзітетї. Робив учителём у роднум селї, а потум – новинарём. Айбо не лем СБУ-КГБ робить дниська на Пудкарпатськуй Русі свою честовану роботу. Неудбыло ся судноє поступованя у дїлї оскорбеня Петровціём у вершах Презідента и Державных сімволув Украины... сесе я радый, же судї мали доста розуму и державанського мужества похоронити тото дїло. Айбо на послїдный Новый Рук у майславных традиціях совєтськых часув прославив им ся Нацсполок писатилюв Украйины с Началникум Владимиром Яворівським – сяточно пропустив зо своїх шорикув великого «сепаратисту» Русина Петровція! То є демокрація, най ня грум забє! Другий Лавреат 2005 Владимир Савватіёвич Бедзир ( http://www.premija-ru.eu/bedzir.htm ) родив ся року 1957 в Ужгородї. Туй вустудовав из вузначенём математичну школу и фізичный факултет. Быв небізувный - и зо школы, и з універзітета го вуказовали. Захватив ся театром и року 1981 «пушов за кулісы». Доучовав ся во ВГИКу... Уд року 1985 у руськіх журналах зачали ся появляти афорізмы Власа Пошатаєва… В бабковых и дїточых театрах Твери, Барнаула, Уляновська, Нерюнґрі были поставены пєсы «Зимня, зимня казка», «Хлопчиско-невидиско», «Исторія про курку, шо нимала сиринчу», «Двоє чижми - пара». Бедзир - лавреат конкурсув «Вся Волга», Тверь, 1993, «Золоте перо Росії», Москва, 1998, «Коронація слова», Кієв, 2005. Ёго нові Русы из хімер "Дабл-ю авать Двойник", «Держ капсу ширше»,«Діло зо многыма иксами», «Козья-ностра», «Фантазія про смичок без канифолї» обывают руськый світ перелома тысячолїтий и непознатого дотеперь руського языка... А так у ступаї великого Салтыкова-Щедрина: Болт. Портрет из гунцутськуй повісти "Буг ни фраїр". «...Сан Саныч Уболтаєв, циже Болт, сидїв понад водов и помывав фляшкы, фурт поправляючи сунучі ся долу окулярї. Сконцентровано наповняв кажду – буль-буль-буль – никав, як фляшка захлыцкує ся, пак вупорожняв из неї воду, назад внимаючи тоту дивоту,што шавкає воздухом. Як людство доцабало до вунайденя скла, вун нияк раз не капчав. Акурат саму тоту метаморфозу, коли пісок, что скрипит пуд ногами, раз оберне ся на прозрачноє скло. Алем як ото, же прозрачноє, ге?..» На празнычнум преміялнум вечуру Владимир Бедзир, котрий иппен вратив ся зо ставби, уповів: «Дякую! Теперь, ачей, годен буду наподобнюючи Кафку имити ся до модерного романа "Котларня"... най лем ю, закляту, наладиме - и нараз за перо, циже, за компютер...» Александр Ґеґальчій Старатель Межинародной фундації ««Независима літературна Руська Премія»