Тимошенко – українська Жанна Д’арк по-польські?

Славиться наша Батьківщина людьми, які зайняли свою нішу у світовій історії, зробивши, безпосередньо, певний внесок у розвиток українського та світового суспільства. Реалії сьогодення вказують на те, що українське суспільство та світова спільнота, як ніколи потребує на існування людей відповідної категорії, яких, на перший погляд, не зовсім-то і багато. Мабуть, сучасне вітчизняне суспільство не усвідомлює «значимість» окремих політичних лідерів. Можливо праві наші сусіди поляки, намагаючись «розплющити очі» українцям та дати змогу оцінити діяльність однієї із «найяскравіших» представниць вітчизняного політичного істеблішменту, присвятивши ув’язненій персоні Юлії Тимошенко цілу книгу. Скоріш за все, визначною датою для польської інтелігенції було 22 жовтня 2012 року, коли їх співвітчизниця, журналістка Марія Пшеломєц презентувала свою книгу-біографію «української великомучениці» пані Тимошенко, яку автор, намагаючись порівнювати із видатними особистостями в історії України, проводячи, сумнівні на мій погляд, паралелі її діяльності з вкладом в українську історію княгині Ольги. Отакої, виявляється не все втрачено – спроможна ще матінка Україна на народження «видатних особистостей»!? В Україні більшість людей й гадки не мають про існування даної книги, а в Польщі її зміст напевне вже сформував уявлення місцевого населення стосовно нашої Юлі. Хоча автор і намагався надати оцінку власному літературному герою без особистих коментарів, неупереджено й об’єктивно, але, в силу нерозуміння дійсності, сформувався образ нібито «замордованого владою справжнього революційного героя», якому імпонує більшість населення країн-членів ЄС. Зазначене лише вказує на те, що автор або писав не про нашу «опозиційну зірку», або не усвідомлює її дійсне значення для пересічного громадянина. Як може посадова особа, яка одним тільки автографом на «газовому договорі» «кинула» Україну на мільярди американських доларів, бути видатним політиком, звісно, не враховуючи книгу «рекордів Гіннеса». Чого тільки значить цитата із польської «Одисеї сучасного борця з режимом»: «Прем’єр не взяла жодної урядової дачі, а жила, головним чином у своєму кабінеті…, працювала як одержима…, Юлія першою з українських політиків почала користуватись Інтернетом, IРadom…». Кожному свідомому українцю відомо, що «Вона працювала» цілодобово, не виходячи з кабінету, одержима грошовими знаками із зображеннями президентів США, користуючись технічними ноу-хау, тоді коли в Україні навіть не здогадувалися про їх існування і вартість. Вони, свого часу, з Павлом Лазаренком так «напрацювали», що він досі не викараскається від заокеанської Феміди, а країна оговтатись ніяк не може – а вона все працювала – допрацювалася. Пані Пшеломєць не здогадується, що якби в Україні не було такої «визначної особи» як Юля, вистачило б коштів на запуск міжнародної космічної станції вітчизняного виробництва. Звичайно, вказана книга польської журналістки має стовідсоткове право на життя, але сприйматися в Україні свідомому пересічному громадянину вона буде в якості фантастичного витвору Роджера Желязни чи Гаррі Гаррісона. Можливо, причиною такого захоплення Юлією Тимошенко є те, що автор проживає в іноземній країні і не зовсім чітко уявляє реалій українського життя, яке не бажає сприймати «європейську героїню», як символ відродження країни чи будь-яких покращень, а навпаки. В книзі наведені висловлювання, в більшості негативні, низки політичних діячів та експертів, з приводу діяльності Тимошенко, які особисто з нею не тільки були знайомі, а й разом «в окопах сиділи». Наприклад, зауваження Віктора Ющенка щодо її «безкоштовної» принциповості та відданості своїй справі, цитата одного з відомих вітчизняних політологів: «Українці почали доходити висновку, що їхня залізна леді – не є тією за кого себе видає», або вираз соратника Михайла Бродського про її демократичність у випадках крайньої необхідності та царські амбіції відносно непотрібних людей, чи негативні висловлювання «однополчанина», відомого політика Андрія Шевченка щодо її, м’яко кажучи, неадекватного ставлення до формування власної політичної партії. Хіба автору не зрозуміло, що усі наведені вище «комплементи» не дають жодного шансу вважати її «справжньою зіркою української політики». Пані Марії необхідно було б поїхати по місцях «перебування звичайного українського люду», які б неодмінно скористувалися можливістю оприлюднити свої погляди на «заслуги перед Вітчизною та громадськістю» леді «Ю» із застосуванням невідомої для європейської спільноти лексики. Звісно це не означає, що без Тимошенко в Україні все буде добре, завжди існуватимуть певні негаразди та конфлікти між владою та населенням, тому що ми всі звичайні люди, яким притаманні слабкості та недосконалості. Але можна впевнено заявити, що якби в Польщі, Німеччині чи Франції політик напрацював такі як в Україні «дірки» у державному бюджеті, то писали б про нього тільки некрологи в місцевих газетах. Мало того, що автор книги практично зробив героя з людини, яка, використовуючи посадове становище, «умикнула» мільярди державних коштів та прирекла Україну на «утопічне міжнародне співробітництво», так ще й скориставшись можливістю творець даного літературного шедевра передав привіт стану дотримання прав людини і політичних свобод в Україні, не забувши про політичні переслідування і вибіркове правосуддя. Тільки прикінцева цитата з цієї книги: «… Лише одне можна сказати з упевненістю, і з цим погодились усі мої співрозмовники, що Юлія Тимошенко – це дійсно виключна постать, яка вже надовго вписана до історії України», свідчить про те, що не все так погано у європейської інтелігенції, тому що багато негативних персонажів світової історії є виключними постатями і їхні «заслуги» перед людьми, стовідсотково, пам’ятатимуть завжди. Лише представники медіа та писемної інтелігенції Європи можуть відверто заявити про досягнення та вплив нашої Юлії, так як своїми «досягненнями» вона тривалий час будоражить інформаційні поля багатьох країн Європи, наповнюючи їх свого роду політичними екшенами, унеможливлюючи «медійний голодомор».