Україна: Одужання — після виборів

Цього тижня політичне життя в Україні особливо нагадувало латиноамериканський серіал: кожний без винятку день завершувався знаком питання, наступного дня воно вирішувалося якось саме собою, потім відбувалося чимало бурхливих, але не обов’язкових подій, а над вечір знову якось нелогічно виникала нова інтрига.

Усе це могло би тягтися як завгодно довго, але на одній серії режисерам набридло і вони придумали фінал.

Правда, ситуація залишається поки все ще складною, але один момент нарешті прояснився – позачергові парламентські вибори відбудуться і це станеться 30 вересня. Дана дата значно прийнятніша для переважної більшості учасників виборчого процесу, аніж будь-яка літня.

При цьому все ж доведеться пережити украй напружене літо. Напружене у погодному плані, економічному, можливо, навіть випробувальне для Міністерства з надзвичайних ситуацій. Та й у політичному сенсі також. Не випадає сумніватися, що опозиційні сили будуватимуть всю кампанію на критиці урядових дій. Партії же регіонів доведеться вирішувати паралельно два завдання. По-перше, як урядова партія вона дбатиме про соціально-економічну ситуацію і реально відповідатиме за неї. По-друге, Партія регіонів прагнутиме провести виборчу кампанію так, щоб взяти 50% голосів. Ці два завдання десь узгоджуються між собою, а десь і суперечать одне одному. Вірогідно, виборець судитиме про партію вже не так з виборчих гасел і обіцянок, як зі статистичних показників, рівня споживчих цін, якості побутового обслуговування тощо. Судитиме не так за політичними, як за економічними критеріями.

Чи вдасться партії виконати це двоєдине завдання? Мабуть, його виконання буде пов’язане з певними втратами, але для цієї сили воно все-таки досяжне. Бо більшість наших парламентських і особливо позапарламентських партій є фан-клубами одного лідера, малорухомим і майже безсловесним п’єдесталом для одного вождя. Партія регіонів давно вже виросла із цієї зародкової форми політичної організації. Ця партія має не тільки визнаного лідера, а й структурована ледве не до кожного села, відома впізнаванними обличчями як у центральних своїх структурах, так і на рівні областей і районів. Вона найбільш монолітна з усіх існуючих партій. Найголовніший же її успіх лежить у сфері витворення політичного іміджу – їй вдалося уникнути зверхнього розслаблено-менторського тону, який завжди так дратував у попередніх партіях-переможців. Навпаки, мало чиї представники так часто і детально пояснювали свою позицію. Коли це робить добрий десяток людей, причому кожний висвітлює своє коло питань – це справляє враження.

Головне, чого бракує цій партії – це гідного опонента, котрий стимулював би до все нових змін. Адже протистояння коаліції і Президента позитивно вплинули на обох цих суб’єктів. В.Ющенка останніми тижнями просто не впізнати. Можливо, частково це ознаки одужання від давнього отруєння, але головним чином це наслідки тієї драматичної боротьби, яку він пережив. В. Ющенко остаточно вийшов з-під впливу так званих любих друзів і грає власну гру, чого давно чекало все суспільство. Якщо Л.Кучма, за його визнанням, своїх перші п’ять років тільки вчився на Президента, то його наступник проходить цю школу значно швидше. У його голосі з’явився метал, а у діях проглядається все чіткіша послідовність. Аналогічно коаліціонери перейнялися правовим духом, чого раніше не спостерігалося, до традиційної їхньої емоційності додається все більше раціоналізму. Роль же опозиційних сил в останніх подіях дуже непевна. Принаймні, вона значно блідіша, ніж очікувалося. Самостійно вийти на якийсь спільний знаменник із коаліцією опозиція так і не змогла. Тим більше навряд чи вона змусить коаліційні партії до якихось перемін, а в цьому, в принципі, і полягає одне з головних завдань опозиції у демократичному суспільстві.

Те, що політична криза добігає кінця – заслуга не так опозиції чи широких мас, як наслідок об’єктивних обставин. Маємо на увазі не те, що депутатам захотілося на канікули (хоча і це зіграло якусь там роль). Якщо ж серйозно, то ситуація дійшла до тієї межі, перед якою будь-який серйозний політик зупиняється. Бо руйнування власної держави – це рубання гілки, на якій сидиш. Схоже, що Партія регіонів як партія великого національного капіталу це усвідомила, тому і пішла на згортання конфлікту. Їй на відміну від суто популістських партій не потрібні мітинги, натовпи, мегафони (хоч вона і грішила цим), об’єктивно вона зацікавлена у максимальній стабільності суспільства. Бо системний бізнес – як примхлива екзотична тваринка: розмножується тільки у спокої і комфорті. Це не коти, в яких березень триває цілий рік, яким байдуже, коли саме проводити вибори – хоч під час посівної, хоч у літню страду.

Україна увійде у наступну зиму з новим парламентом і тим же, але зміцнілим Президентом. Якщо у парламенті ще й складеться широка коаліція, це означатиме, що буремна весна не минула намарно.

Сергій ФЕДАКА, Закарпатське обласне відділення Партії регіонів
"СВЯТА ТРІЙЦЯ" ДОМОВИЛАСЬ, ЩО ВИБОРИ ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ ВІДБУДУТЬСЯ 30 ВЕРЕСНЯ
"Асенізатором" обізвав нардепа від БЮТ Олександра Кеменяша міський голова Ужгорода Сергій Ратушняк