Екс-начальник міліції Закарпаття: "Навіть не знаю, чия я людина"

В. о. начальника львівської міліції налаштований рішуче. Він прийшов на посаду після несподіваного звільнення свого попередника й каже, що піде з неї “красиво”.
Наразі ж Віталій Максимов готується до важкої праці, стверджуючи, що в нашому регіоні роботи непочатий край.
Про свою кар’єру та плани у Львові генерал Максимов розповів у ексклюзивному інтерв’ю львівській “Газеті”. Наше видання стало першим ЗМІ, з яким він погодився поспілкуватися після свого призначення.– 2003 року ви несподівано для всіх, написавши рапорт за власним бажанням, покинули посаду начальника Тернопільського управління внутрішніх справ. Окрім того, на два роки взагалі залишили лави міліції. Які причини такого кроку?



– Усі проблеми в мене почалися після 2002 року, коли закінчилися вибори до Верховної Ради України. Ви добре знаєте, яким був результат цих виборів на тернопільській землі. Там був один із найкращих показників за “Нашу Україну” – понад

90 відсотків. Після такого волевиявлення почалися відверті та серйозні “наїзди” з боку МВС України на мене й управління, в якому керував. Можете собі уявити, за півтора року – з 31 березня 2002 року до грудня 2003 року – я пережив 65 перевірок МВС України. Щомісяця їздив на звіт у Київ щодо тих чи інших питань. Образно кажучи, в столиці був більше, ніж у Тернополі.



Моє тодішнє керівництво хотіло знайти недоліки в роботі. Чесно кажучи, серйозно шукали. Всі сили “кинули” на те, щоб знайти не лише прорахунки в оперативно-службовій діяльності, а й різні компромати. На жаль для них, а мені до честі, нічого так і не знайшли. Вони й не могли нічого знайти. Скільки разів намагалися покарати мене, але підстав не було. Наше управління за всіма показниками посідало перше-третє місця в Україні. Є така категорія контрольних злочинів: убивства, розбійні напади, зґвалтування, тобто тяжкі. Вони перебувають на особистому контролі міністерства. За півтора року в УВС Тернопільської області не було жодного нерозкритого злочину. Всі служби працювали й до них не мали за що зачепитися.



– Усе ж таки, мінімальні порушення віднаходили?



– Смірнов, тодішній міністр внутрішніх справ, попри всі його недоліки, не був “бєспрєдєльщиком”. Мав межу, через яку не міг переступити. Про всі перевірки йому доповідали. До честі Смірнова, він намагався вчинити по совісті. Можу розповісти цікавий випадок. Наші дільничні інспектори міліції посідали перше місце в Україні за всіма показниками. Начальник ВДІМ отримав нагороду від міністра. Його навіть готували на урядову, оскільки був одним із найкращих. Того року міністерство не виділило жодної копійки на транспорт дільничних, а ми дали їм трошки менше, ніж на карний розшук.



Приходить перевірка й одразу готує за це проект наказу на покарання начальника УВС. Смірнов подивився на нього і не підписав. Каже: “Що ви робите?” Мене хотіли зробити крайнім у всіх негараздах. Так воно тривало. Була пропозиція перейти в Київ, аби тільки з області забратися. Я відмовлявся. Подавали навіть на підвищення. Використовували різні схеми, лише щоб забрати з Тернополя. Ця область уся була налаштована на демократичну Україну, не тільки населення. Під час виборів працівники тернопільської міліції не заплямували себе, це може підтвердити будь-хто.



– Ситуація почала погіршуватися з приходом Білоконя?



– Це був “бєспрєдєльщик кончений”. Навіть якщо він подасть позов до суду, я мушу це сказати. Для нього немає нічого святого. Спершу мені надійшла пропозиція тихенько піти. Коли відмовився, прийшли люди, сказали, мовляв, “грошеняток” треба. Це були серйозні люди, рівня заступника міністра МВС. Однак я категорично відмовився платити. Після того на два тижні скерували до Тернополя десять осіб зі штабу МВС.



Про специфіку роботи штабу довго розповідати, але коротко можна охарактеризувати їх так: це люди, які копають, копають і ще раз копають... Я думаю, розумієте, що саме. Два тижні вони шукали приховані від обліку злочини. В тій міністерській бригаді знайшлася порядна особа, яка точно сказала, що замовлення було тільки щодо мене. Вони мали завдання знайти як мінімум 300 прихованих злочинів. Така практика в них уже була.



Я пам’ятаю, таким чином збувалися начальника в Дніпропетровську, там знайшли 750 прихованих. Стосовно інших, то 500, то 400. Оскільки то була маленька область, то поставили межу всього на триста. За два тижні вони знайшли лише вісім не облікованих злочинів. Я їх знаю напам’ять. Це крадіжка курки, колеса, якийсь напис на лікарні. Тоді лікарі викликали міліцію, потрібно було зареєструвати злочин, але поки підоспіли правоохоронці, хтось замалював цей напис. Також була крадіжка машини. Щоправда, через дві години автомобіль знайшли. Того потерпілого пізніше так розпитували, що далі нікуди... Таких було вісім злочинів. Після того вони тихенько поїхали.



Через декілька днів викликають мене в міністерство. Білоконь на той час був недоступним. Начальникові УВС до нього потрапити – неможливо. Мусив записуватися на прийом. Ба більше, необхідно було ще й обов’язково сказати, в якому питанні. Лише після того, як його клерки в приймальні доповідали, міг прийняти. До речі, за весь час, скільки Білоконь там був, хоча й були важливі питання, я жодного разу до нього так і не потрапив. Знаю, що більшість начальників УВС також так і не заходили до його кабінету.



– Що тоді відбулося в міністерстві?



– Мене викликав перший заступник Білоконя і сказав: “Так і так, розумієте, прийшла нова команда, нові критерії...” Я знаю, яка в них була лінія. Спершу знімали з посад начальників УВС, на яких мали компромат. Білоконь, працюючи в адміністрації президента, мав доступ до інформації, яку надсилали Служба безпеки, МВС. Він мав певну кількість матеріалів на деяких начальників УВС. Відтак перша партія, на яких мали компромат, для прикладу, володіння 20% акцій зводу тощо, пішла. Інших звільнили за те, що вони повністю “завалили” роботу в області. Мене ж зарахували до третьої партії – звільнення “по бєспрєдєлу”. Сказали, що не підходжу за критеріями. Я й запитую: “А які ж критерії? Професіоналізм, порядність? Скажіть”. Щоправда, в нього на столі була заготовлена газета “Репортер” (Йдеться про івано-франківську газету "Репортер", а не про закарпатський — Ред.). У ній декілька разів виходили замовлені матеріали про мене, коли тривала ця епопея. Каже: “Про вас пишуть?” “Ну, і що пишуть? – запитую. – Що я стрілявся, як деякі начальники УВС. Я подав позов і законно виграв один суд, другий. В одній справі 15 тис. гривень, в іншій 25. Усі гроші віддав дітям у школи та коледжі. Що я поганого зробив?”



Він каже: “Ну, та ми просто так. Хочемо, щоб ви знали, що ми про це знаємо”. “І що? – знову запитую. – Що, мало про всіх пишуть?” Каже далі: “Ви не підходите”. Не підходжу – то не підходжу. Відразу сказав писати рапорт. Я відмовився. “Тоді ми вас так звільнимо”, – зазначив він. Уже було заготовлено бланк. Дає й каже: “Ознайомтесь”. Я читаю його і сміюсь. Кажу чесно, дуже добре запам’ятав цей момент. Смішно було з того, що у фабулі наказу розписують ці вісім злочинів. Написали б щось інше, а то про курку і колесо. Результативна частина – “за прорахунки звільнити”. Я кажу: “Вам, першому заступникові міністра, не соромно підписувати такі накази? Я за останні 12 років не мав жодного покарання”. На всі сто відсотків знаю, що такого начальника УВС, який не мав покарань, більше не було. Щоправда, знаю й таких, які мали покарання, але через місяць їм уже вручали й медалі, й ордени. Каже: “Ну, так треба”. Треба, то треба. Написав, що з рішенням наказу не згідний, підписався і пішов.



– Чи не запропонували вам іншої посади?



– Того дня нічого не пропонували. Який у мене тоді був психологічний стан, для всіх нормальних людей, думаю, зрозуміло. Наступного дня в Тернополі мали представляти нового начальника. Я зателефонував знайомим у податкову, а мені кажуть: “Давай заберемо тебе до себе. Але потрібно, щоб тебе не звільнили з посади, а пішов за власним бажанням”.



Я сказав, що подумаю. Тоді написав свій перший рапорт. Там розписав усе повністю. Тепер ніхто не робить аналізу, але на той час Білоконь призначив 80% керівників, які, крім служби в ДАІ, більше нічого не пройшли. Я все розписав, але потім таки довелося написати інший, за власним бажанням. Пообіцяли, як уже казав, роботу в податковій. Два місяці, з жовтня до грудня, був “у повітрі”, ні там, ні тут.



На податкову вийшли представники певної політичної сили, які на той час були при владі, зокрема в адміністрації президента, і сказали: “Максимов не працюватиме в податковій навіть інспектором”. Відповідно, мою справу скерували в Міністерство внутрішніх справ. Згодом була розмова з одним із керівників кадрів.



До речі, потрапити на львівську землю міг ще раніше. Кажуть: “Є у нас такий Сало, щоправда, в ДАІ не розуміється. Йдіть його замом”. Я кажу: “Не хочу втрачати свою гідність”. Тоді трошки знав про нього. Як треба не поважати себе, щоб піти до Сала заступником? І не тому не пішов, що я генерал, а тому, що є певні критерії моралі. Тоді знайшов мене заступник правління банку “Аваль”, генерал, який тривалий час працював в УБОЗІ, був на пенсії. Запропонував посаду заступника директора-начальника служби безпеки. Я погодився і працював до свого нового призначення тепер.



– У період, коли були в Тернополі, 2002 року вас нагородили відзнакою ордену святого Станіслава – структури, до якої є чимало запитань (парамасонська організація, до якої входили чимало представників політичних “вершків”, зокрема Людмила Кучма, – “Газета”). За що саме вас удостоїли цієї нагороди?



– Чомусь у ці дні всі акцентують на цьому ордені. Водночас мало говорять про те, яким тоді був імідж тернопільської міліції. Якщо коротко про цю нагороду, то її запропонували основним авторитетним керівникам в області. Все йшло за погодженням міністерства. Я погодився, хоча в суть цієї відзнаки не вникав.



Нині чомусь ніхто не згадує, що 2002 року в довіднику про найкращих політиків, бізнесменів України, є невеличка дрібниця. Серед усіх авторитетних людей було два правоохоронці – Максимов і Бандурко з Харкова. Не звертають уваги на те, що після 2002-го, коли були вибори до органів місцевого самоврядування, на вибори до обласної ради йшов діючий голова обласної ради, чотири заступники губернатора, проте ніхто з них не пройшов. А пройшли п’ять працівників міліції Тернопільщини на чолі з начальником УВС. Тоді близько ста працівників стали депутатами органів місцевого самоврядування. Чому ніхто не хоче згадати цього? Це на той час, коли імідж влади був практично нульовим. А тепер роблять акцент на газету “Репортер”, війну з журналістами й отримання цієї нагороди.



– Щодо статей у газеті “Репортер”. Хто був їх замовником?



– Ця газета була повністю на утриманні політичної сили, яка керувала державою. Потрібні ще розшифровки? Думаю, ні. Ті статті йшли паралельно з перевірками з МВС. Це був брудний піар. Я дуже боляче сприймаю, коли панує така несправедливість. Немає питань, коли журналіст критикує за ту чи іншу ділянку роботи. Я завжди приймаю таку критику і роблю все, щоб її було менше. А коли просто “наїзд на замовлення”, то вибачайте... Я знаю, хто брав у цьому участь. Однак реагував спокійно. Хоча, як ви розумієте, важко робити це спокійно. Всі ці публікації надсилали в адміністрацію президента, МВС, Генеральну прокуратуру, тобто в усі інстанції. Брат редактора “Репортера” в селі Петриках, де я живу, безкоштовно роздавав цю газету, також на сесіях її отримували всі депутати.



– У вашому житті ще був закарпатський період. Чому й там протрималися порівняно недовго?



– На Закарпаття потрапив на посаду начальника управління за другим разом. До того півтора року працював заступником начальника тамтешнього УВС із кримінального блоку. Опісля керував обласною міліцією в Тернополі. Пізніше перевели на Закарпаття на аналогічну посаду. В мене склалися нормальні стосунки з тодішнім губернатором Віктором Балогою, який, до речі, й тепер на тій же посаді, головою ради й узагалі зі всіма керівниками. Коли зняли Балогу, знаєте, поступово почала приходити до влади та політична структура, яка домінувала в Україні та розставляла свої кадри. Новий губернатор прийшов і сказав: “Зверху вказівка – “убрать”. Це відбувалося без жодних пояснень. Смірнов, я повторюся, мав межу порядності, він запропонував мені повернутися на Тернопільщину. Повірте, згодом команда Білоконя шукала компромат на мене всюди, де я працював. Давали різні запити. На Закарпаття їздили з СБУ й усі нові керівники, які були після мене в тих регіонах, рили настільки глибоко, що знають, де я ходив в дитсадок і що там робив.



– За той період часу, коли ви очолювали закарпатську міліцію, стали кандидатом до чорного списку “Пори!”. В чому причина?



– Як уже відомо, це не підтверджена інформація. Думаю, якщо “Пора!” – організація, яку всі поважають, вона з часом доведе, що ці звинувачення – неправда, і перепросить. Питань немає, нехай прокуратура перевіряє все...



– Відразу погодилися повернутися на роботу в правоохоронні органи чи все-таки вагалися?



– Скажу чесно, я був переконаний, що на президентських виборах переможе Віктор Ющенко. Був упевнений, що після його приходу однозначно сформують нову, чесну команду. Й порядні люди та професіонали керуватимуть міліцією. Я мріяв повернутися на роботу в органи внутрішніх справ, хоча, скажу чесно, за півтора року, коли працював у банку заробляв значно більше. З матеріального боку я втратив, але з морального виграв. Рано чи пізно кожен із працівників міліції має піти на пенсію. Колись і я піду. Але питання – як піти. Я вважаю, потрібно зробити це гарно... Мене ж так попросили з цієї системи... Про мене навіть доброго слова не сказали, хоча було за що. Через місяць після відставки був мій день народження. Так товаришам по службі заборонили прийти до мене і привітати. Вони поставили людей, які фотографували тих, хто порушив заборону. Це було підло...



– Чи відразу вам запропонували очолити львівську міліцію?



– Про Львівську область не йшлося. Раніше стояло питання про інші регіони. Коли міністр запропонував Львівщину, то я розумів, що це не Закарпаття й не Тернопіль. Був певний мандраж. Але усвідомив: якщо міністр дав повноваження, вказівку сформувати нову команду професіоналів, то мені вдасться навести лад в області.



– Ще перед вашим приходом були чутки, що ви – людина Порошенка...



– Думаю, це було вигідно тим політичним силам, які влаштували піар проти Порошенка. Але я, крім як по телебаченню, більше його й не бачив. Навіть не знаю, чия я людина. Думаю, Президента і міністра. Ви бачите, що коїться в інформаційному полі – ті на того, ті на іншого. Хочуть приставити до когось політичну силу. Це лише перед виборами у Верховну Раду, щоб показати, що той стоїть за тим чи за іншим. Я ж ні за ким не стою, я стою за Президентом, за міністром і за законом.



– Чи були до дня свого призначення ознайомлені із ситуацією на Львівщині?



– Чесно кажучи, мав інформацію півторарічної давності. В той момент, коли мене призначали, тільки побіжно ознайомився з керівниками галузевих служб...



– Ви практично тиждень перебуваєте на посаді. Що можете сказати про роботу ваших попередників?



– Не тиждень, а лишень чотири дні. Хіба що в мене рахуєте день за два... Завжди, коли приїжджав на нове місце праці, я підводив риску й починав усе з чистого аркуша. Оцінку попереднім керівникам нехай дає громада Львівщини, особовий склад. Не хочу втручатися в це. До того ж, мені не цікаво. Маю завдання, є над чим працювати, а роботи тут, мушу вам сказати, – непочатий край. Треба не просто працювати, а “пахати”...



– Подейкували, що на нове місце ви завжди приходили зі своєю командою. Чи це справді так?



– Мені смішно чути про це, хоча ви не перші таке говорите. За декілька днів поширилася інформація, мовляв, прийде Максимов і приведе із собою 10, 20, 30 осіб. Не знаю, звідки такі дані. Коли я переїжджав в Закарпаття, то перевів з іншого регіону лише одну особу. В Тернопіль – двох. Можливо, доведеться когось і сюди запросити, але це буде максимум два-три фахівці. Переконаний, що в особовому складі Львівської міліції є люди, спроможні обійняти нині керівні посади. Зрозумійте, якщо навіть когось переводити з іншого регіону, відразу постає квартирна проблема. В кожного сім’я. Не візьмеш двадцятирічного в гуртожиток. Тому це відпадає...



– Міністр дав вам місячний термін. Що мусите зробити, щоб це стало для нього заспокійливим препаратом?



– Я не можу ревізувати вказівок міністра. Зрозуміло, за місяць, у присутності навіть ста чи двохсот Максимових повернути все на

180 градусів нереально. Думаю, міністр мав на увазі, щоб за цей місяць з’явилася тенденція до покращання роботи львівської міліції. Якщо вона почне набирати обертів – тоді все буде гаразд. Коли на нинішній день є понад чотириста крадіжок автомашин, я не стверджую, що через місяць зможу затримати всі банди. Президент дав вказівку до кінця року розібратися з тими групами. Будемо розбиратися. Ретельно вивчатиму та знешкоджуватиму всі злочинні угруповання. Впродовж місяця головне, повторюся, щоб була тенденція до поліпшення роботи.



– Організована злочинність, на вашу думку, на Львівщині таки процвітає?



– А ви як вважаєте? Коли область на першому місці за крадіжками автотранспорту, це організована злочинність? Однозначно, так. Це лише один штрих. Я вже не кажу, скільки в нас залишилося нерозкритих вибухів, розстрілів. Слава Богу, цьогоріч не розкрили лише два вбивства. Це організована злочинність? Так. Подивіться, що робиться в контрабанді та супроводі її. Є стосовно цього питання? Є. Думаю, все-таки є над чим працювати.



– Чи вивчали ви вже одну з резонансних справ на Львівщині щодо викрадення історичних документів з архіву?



– Докладно не вивчав. Чесно кажучи, фізично не встиг. Проте ті документи, які є в матеріалах слідства, прочитав. У середу була нарада в прокурора за участю заступника зі слідства, де ми окреслили певні заходи щодо завершення цієї справи.



– Реорганізація ДАІ триватиме три місяці, однак уже є тенденція зі збільшенням кількості ДТП. Яких заходів плануєте вживати?



– Тут я можу заперечити. Порівняно з минулим роком, статистика фактично однакова. Ба більше, суттєво поменшало водіїв, виявлених у нетверезому стані. Якщо до реформування за добу ми виявляли приблизно 502 порушення правил дорожнього руху, то тепер 133. Із них колись 32 на добу в нетверезому стані, нині ж – 9.



– То ви стверджуєте, що є позитив?



– Ви думаєте, що позитивом є те, що менше виявляємо? Думаєте, що менше стали пити за кермом? Я сумніваюся...



– Але хіба йде на користь така дещо пасивна діяльність працівників ДАІ?



– Нині всіх працівників ДАІ виведено за штат. Зрозумійте, людині в такому становищі не хочеться працювати. Однак до того моменту, коли повністю буде проведено реорганізацію, ми стимулюватимемо працівників ДАІ та змушуватимемо їх працювати, щоб пересічний громадянин Львівщини не відчув, що міліції немає і можна займатися “бєспрєдєлом” на дорогах.



Розмовляв Андрій Горуна, "Львівська газета"