Закарпатські сир, вино і вода...

До закарпатського міста Хуст я їхав не по те, по що сюди приїздили колись кур’єри з усього Радянського Союзу. Я не їхав купувати капелюх хустського виробництва, які носили навіть генеральні секретарі партії (на першотравневому мавзолеї у Москві було стільки ж хустських капелюхів, скільки тисменицьких шапок на листопадовому). Просто хотів подивитися на найпівденнішу та найгірськішу українську столицю – столицю незалежної Карпатської України. Тож їхав автостопом і голіруч. Не мав навіть достатньо грошей. Але натомість узяв чомусь порожній рюкзак. Можливо, тому, що їхав на південь і в гори. І мав рацію, бо повернувся з повним мішком сиру, вина та мінеральної води...

Хуст — столиця Карпатської України.

Справжній найкращий швейцарський сир роблять у селі Нижнє Селище біля Хуста. Десять років тому тут з’явилися двоє швейцарців, які не тільки полюбили українок, не тільки одружилися з ними, а й переселилися на їхню батьківщину. Швейцарці створили місцеву комуну. Важко коротко пояснити, що це таке, але воно справді добре і правильне, не пов’язане з ніякими химеріями. Хоча Селище завдяки комуні виглядає незвично для України.

Ідеться передовсім про розвиток місцевого життя. Комуна не має ніякого статуту, всі рішення щодо спільних справ обговорюють усі комунари й ухвалюють лише тоді, коли немає жодного незгідного. Серед головних досягнень комуни – безкоштовний інтернет у школі, щорічний пісенний фестиваль, проведення водогону з джерельною водою. Тепер у школі закінчують будівництво унікального біотуалету, яких ще немає в Європі. Він зовсім не потребує води (виявляється, що, всупереч нашим міфам, брак чистої води є найбільшою проблемою Карпат), ще й продукує бездоганний компост для полів і городів.

На тлі інших наших сіл дивовижним виглядає й те, що відразу після уроків і до пізнього вечора діти різного віку фактично живуть у будинку культури, займаючись танцями, спортом, власним театром, музикою і малюванням. А дітей тут багато. Із двох тисяч мешканців села 430 навчаються у середній школі.

Хоча в комуни немає чогось важливішого та менш важливого, бо йдеться загалом про життя громади і про природне середовище, найпереконливішою ознакою Нижнього Селища для людей, котрі там ніколи не бували, є дивовижний селиський сир. Щось схоже роблять справді лише у Швейцарії. Схоже, але не таке саме, бо для виробництва використовують лише тутешнє молоко. Вимоги до молока, яке приймають від місцевих селян, дуже суворі. Воно має бути жирним, чистим, свіжим, не охолодженим, без додавання солі, без антибіотиків, без інфекцій.

Сироварня вражає стерильністю, наймодернішим обладнанням і пивницями, де дозрівають тисячі головок сиру. Щодня шестеро робітників переробляють 1000 л молока, а господарі отримують гривню десять за літр чотири-відсоткового молока та сорок п’ять копійок – із жирністю 2,6%. Готовий сир спочатку відбуває цілоденну соляну ванну, яка визначає гостроту смаку, а тоді його витримують у пивницях від трьох до 90 днів за сталої температури й вологості. Від часу витримки залежить смак, м’якість-твердість і вигляд сиру. Врешті, єдиний менеджер сироварні розвозить і розсилає сири до Хуста, Ужгорода й Києва. Кілограм сиру коштує від 20 до 40 гривень. Усі прибутки належать комуні.

Трохи на південь від Хуста, в містечку Виноградів, під Чорною горою, на якій росте сортовий виноград, розташовані інші пивниці (чи винниці) – виносховище Виноградівського виноробного заводу. Воно побудоване у вигляді тунелю-підкови й має завдовжки триста метрів. Для виготовлення вина за класичною технологією, крім доброго винограду, потрібно ще стерильності, тиші, постійної температури 11-14 градусів і витримки в дубових бочках. Оскільки виноградівці належать до тих декількох заводів України, які не відступають від класики (теперішній закон про вино дозволяє продукувати всілякі хімічні, порошкові, швидкісні вина), то у виносховищі є всі ці необхідні речі.

У величезних дубових бочках тут одночасно достигає 700 тисяч літрів білого і червоного, сухого, десертного і кріпленого вина леанка, ріслінг, шасла, сапераві, ізабелла, сільвані. Кожна бочка має химерне віконечко, яке відчиняють після спорожнення, щоб дрібний робітник міг пролізти до середини й почистити бочку. Як нагадування про дев’ятсотрічну традицію місцевого виноградарства, про любовне й уважне ставлення до дивовижної лози та людей, котрі питимуть вино, окремо стоять стародавні бочки. Кожна з них є неповторним шедевром рельєфної різьби.

Особливою принадою виносховища є змога взяти участь у справжній дегустації. Процедура передбачає правильну послідовність восьми вин – від білого сухого столового до трирічного кріпленого. Все це супроводжують цікавою і фаховою лекцією про особливості кожного ґатунку та способу його пиття. Однак аудиторія стає значно менш уважною після кожної проби.

Про воду немає вже що казати. У сусідньому Шаяні є джерела найкориснішої закарпатської мінеральної води, яка, до того ж, ще й дуже смачна.

Тарас Прохасько, "Львівська газета".
У квартирі закарпатця — майже тисяча ...курей!
У закарпатському Хусті вибухнув газ, двоє людей госпіталізовано
Хуст: Керівництво ТзОВ ухилилось від сплати ввізного ПДВ та мита на суму майже 1,5 млн.грн.
Закарпаття: На єдиній в Україні оленячій фермі залишилось 80 із колишніх 200 благородних тварин