Матусю, ти ж мене народила!... чому горе-матері викидають своїх дітей на смітник?

Небажані, відторгнуті, занедбані, підкидьки… Як боляче вживати ці слова для тих, хто тільки завітав у цей світ. На жаль, не кожному новонародженому випадає шанс бути очікуваним, а значить отримати повістку в життя. Одні матері залишають немовля вже в пологовому будинку чи підкладають рожевощокий клубочок до дверей церкви або монастиря, інші просто викидають разом зі сміттям у сміттєві баки, а деяких...


Останній жахливий випадок трапився у Мукачеві кілька днів тому, коли матір вбила свою дитину і викинула на смітник


Народити і… дати шанс жити


Впродовж І півріччя 2015 року до центрів СССДМ Івано-Франківської області надійшло 5 повідомлень стосовно намірів відмов матерів від новонароджених дітей. Четверо з них не змінили свого рішення та залишили дітей у зв’язку із важким матеріальним становищем та відсутністю умов для догляду та виховання новонароджених. Діти, від яких відмовилися, будуть усиновлені.


«Прикро, що для деяких жінок материнство стає тягарем, – говорить Надія Герасимів, головний спеціаліст відділу методологічного забезпечення соціальної роботи ОЦССДМ. – Найчастіше покинуті немовлята – це незаплановані, небажані діти, які були зачаті за легковажності, від маловідомих або нелюбих чоловіків».


Спеціаліст називає кілька основних причин, які спонукають жінку до такого кроку. Погане матеріальне забезпечення, жінкам ніде жити. Вони вважають, що не можуть відповідати ще за одну людину, адже вони самі без грошей та даху над головою. Державна допомога для них – не аргумент. Зараз за ці гроші прожити трудно. Та й на роботу з дитиною на руках не влаштуєшся. Відмовляються від свого чада і матері-одиначки, і незаміжні дівчата через сором і страх, що люди осудять.
Покидають дітей дівчата з неблагополучних сімей, сироти. Жінці, яка ніколи не знала, що таке батьківська любов, доброта, співчуття, важко виявити їх до новонародженого. Але відмовницями стають жінки не лише убогі та сироти, а й зрілі, заможні панянки. Це стосується немовлят, народжених з важкими вадами, коли в сім’ї вже є старші діти, і ще одна дитина – просто зайвий клопіт. Є ще й суто індивідуальні причини, які штовхають породіль на такі крайнощі.


«Ми вивчаємо кожен випадок окремо. І повірте, кожна ситуація унікальна і якісь тенденції з причинами відмов назвати важко. Звичайно, ми намагаємось переконати жінку залишити дитину. Але бувають ситуації, коли відмова є дійсно кращим варіантом як для жінки, так і для немовляти», – зазначає Надія Михайлівна.


Більшість відмовниць виправдовують свій вчинок матеріальними нестатками, відсутністю законного шлюбу тощо. Проте чи є це дійсно причиною позбавитись своєї кровинки? Адже навіть у найжорстокіші часи, в цілковитій убогості, у часи кріпацтва, воєн і руйнувань жінки, жертвуючи собою, способом життя, звичками і відносинами, виношували, приводили у світ і берегли своїх дітей. Можливо, причина криється у розбещеності молодих людей, безвідповідальності, руйнуванні інституту шлюбу та сім’ї, черствості один до одного?


Матусю, ти ж мене народила!


Одна жінка Уляна мала намір відмовитися від новонародженої дитини. Причиною послужило те, що вона не перебувала в шлюбі і на цей час в неї вже росла донька, яка також виховувалася без батька. Родичі Уляни були категорично проти чергового «поповнення», оскільки важко змирилися з народженням старшої без батька, займалися її вихованням і вважали, що народження другої поза шлюбом призведе до ще гіршого осуду односельчан, сусідів, громади.


«В результаті спільної роботи медпрацівників та центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді вдалось переконати відмовницю. Жінку разом з синочком прихистили сестри-монахині у Містечку милосердя. Так Уляна отримала і дах над головою, і можливість виховувати та доглядати дитину в належних умовах. А згодом і стосунки з родичами налагодились, які через деякий час попросили дочку з онуком вертатись додому», – розповідає спеціаліст соцслужби.
У нашому суспільстві склалась думка, що вся відповідальність за народження і виховання дитини лежить на матері. Тому покинуті діти – це не лише ті, від яких відреклась мати, а й уся сім’я. Адже у кожного немовляти є ще й батько, бабусі, дідусі, сестри, тітки, які можуть забрати його у свою родину. Інколи такі випадки трапляються, проте рідше, ніж би хотілось.
Долю небажаного немовляти буде формувати уже сиротинець у Надвірній, потім – в Угорниках чи де інде. «Коли мати пише відмову від крихітки, вона позбавляє себе батьківських прав на неї. І пізніше, коли, можливо, вона одумається, захоче познайомитись зі своєю дитиною – буде запізно. Адже подальша доля таких діток є таємницею, яку навіть біологічній мамі не відкриють», – зазначає Надія Михайлівна.


Знаково, що коли жінка пише відмову, вона не несе ніякої юридичної відповідальності за свій вчинок. Та чи не найбільшим покаранням для матері є докори сумління. «Полегшуючи» своє життя нині, вона не розуміє, наскільки його ускладнює на майбутнє. Не одну ніч ридатиме за своїм немовлям. І не раз уві сні почує гіркий голос покинутої кровинки: «Матусю, чому?».


Скільки того світу «у вікні»


Цього літа у Івано-Франківську знову знайшли мертве немовля на смітнику. За останні роки на звалищах міста знайдено десяток трупів новонароджених. Крім того, в Україні щодня гине дві тисячі ще ненароджених малюків. Саме з метою запобігти такому жорстокому дітовбивству при міській дитячій лікарні створено «Вікно життя», де можна анонімно залишити дитину.
«Таке «віконце» захищає право маленької людини на життя. Хоча і не гарантує каяття таких матусь-зозуль. Таким людям важко пояснити, що людське життя – цінність, оскільки вони і своє не цінують. Адже багато з тих жінок, які позбавляються своєї дитини, ведуть нездоровий спосіб життя, вживають алкоголь і наркотики, нерозбірливі в статевих зв'язках, не навчаються і не працюють», – говорить заступник голови Івано-Франківського християнського руху «За життя» Мирослав Возняк.


Мати Тереза під час отримання Нобелівської премії миру казала: «Найбільший руйнівник миру нині – це крик невинної ненародженої дитини». Адже немає нічого ціннішого за життя. Інколи необдумано випита таблетка «Постінору» може вирішити подальшу долю подружжя. В Україні мільйони неплідних пар. З них 868 тисяч через аборти. «Адже слова «плодіться і множтеся» були першою Божою заповіддю для людей ще до гріхопадіння. Не потрібно боятись народжувати. Так само у Біблії зазначено, що жінка спасеться народженням дитини. Якщо з’являється нове життя, значить у Бога є на нього якісь плани, і не потрібно їх руйнувати», – каже отець Мирослав.


Він запевняє, що справжню радість батьківства можна відчути, виховуючи мінімум чотирьох дітей. Доказано, що якщо подружжя не застерігається, то протягом свого спільного життя народжують переважно семеро дітей. Навіть слово «сім’я» складається із сім «я». «Ми розробили так звану «формулу щастя»: 7 – 50 – 100 – 350. Якщо є семеро дітей, буде п’ятдесят онуків, то можна прожити до сто літ. І на столітній ювілей завітають триста п’ятдесят правнуків. Разом це буде сімсот людей, і один з онуків обов’язково матиме ресторан, в якому всі помістяться».


Часто можна почути, що так звані «вікна життя», «контейнери», «бокси», «ніші», «колиски лелеки» слід ввести скрізь, де тільки можна, пропонуючи породіллям більш гуманне вирішення своєї проблеми. Однак, популяризувати цей, по суті, острівець життя, в тому сенсі, що, мовляв, позбудьтеся новонародженого, якщо хочете, але цивілізовано, культурно, більш гуманно, навряд чи правильно. Саме цим суспільство популяризує думку про те, що це таки можливо (за принципом: «бийте дитину, тільки чистими руками») і виправдано («так заради добра ж!»).


«Жінка, яка зважилася позбутися власної дитини, повинна розуміти, що це гріх, але менший, ніж залишити його в умовах, що загрожують життю малюків. Вона може передати новонародженого родичам, залишити в лікарні, підкласти у «вікно» – такі заходи не загрожують життю і здоров'ю малюка. І це – головне, що може запобігти злочину.


Втім, відмову від своєї дитини, навіть в рамках закону, не можна підтримувати, тим більше визнавати такий вчинок гуманним і цивілізованим», – впевнений Мирослав Возняк.
Ще в дитинстві бабуся вчила, що через вікно не можна плювати, виливати помиї і викидати сміття, оскільки під ними стоїть Ангел Божий. Яка доля чекає знайдених «зозуленят» у таких віконцях? Жорстокі реалії сиротинця чи затишок теплого «гніздечка», хоч і чужого? Куди закине вітер жорстокої реальності цей відірваний від гілки самотній листочок? Та чи загляне сонечко і у його «віконечко».