Закарпаття: В Ужгороді немає жодного дитбудинку сімейного типу

Виховання дітей — справа надзвичайно складна. Дуже добре, коли батьки вчасно усвідомлюють усі вимоги й обов'язки, які постають перед ними. Але коли людина не може, або, що трапляється частіше, не хоче усвідомити свою відповідальність та серйозність ситуації, вона просто відмовляється від дитини.

У такому випадку буде краще, якщо батьки зроблять це відразу ж у пологовому будинку. Тому що занадто моторошно знаходити новонароджених на смітниках чи у під'їздах. Жахливе положення і «дітей вулиці» — їхнє майбутнє, так само, як і теперішнє, на жаль, залежить тільки від удачі — пощастить їм потрапити у чиїсь турботливі руки, чи ні.

За словами заступника директора Закарпатського обласного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Миколи ТРОФИМЕНКА, існує декілька форм адаптації дітей у родині: усиновлення, опікунство, прийомні сім'ї та влаштування сиріт у дитячі будинки сімейного типу.

При усиновленні дитина отримує прізвище усиновителя, на відміну від прийомної сім'ї, де ім'я, прізвище та дата народження не змінюються. Прийомна сім'я має право взяти на виховання не більше чотирьох дітей, виконуючи тимчасово роль батьків. Якщо у родину потрапляє від 5 до 10 дітей, то прийомна сім'я автоматично отримує статус дитячого будинку сімейного типу.

На сьогодні у Закарпатській області функціонує 23 дитячих будинки і 16 прийомних сімей, де виховуються 149 і 23 дитини відповідно. До речі, в Ужгороді і дотепер немає ні того, ні іншого. Всього у нашій області під наглядом держави перебувають 1477 сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Кожна прийомна сім'я, перед тим як взяти дитину, проходить спеціальний навчальний тренінг. Така підготовка започаткована минулого року, коли держава почала приділяти більше уваги проблемі покинутих дітей. Перед тим, як дати дозвіл на виховання сироти, соціальна служба для сім'ї, дітей та молоді проводить ретельний відбір сімей. Це робиться для того, щоб підготувати батьків та уникнути можливих проблем і ризиків у майбутньому. Дитина вже має сформований характер, іноді трапляються діти з асоціальним досвідом. У таких випадках необхідна допомога спеціалістів.

Основними вимогами до прийомних батьків є прожитковий мінімум на кожного члена сім'ї, задовільний стан здоров'я та забезпечення необхідними житлово-побутовими умовами.

Родини також забезпечуються постійним соціальним супроводом — тобто за ними закріплюється працівник, який слідкує за процесом виховання. Це необхідно для того, щоб надати прийомній сім'ї

професійну підтримку. Справжню мотивацію прийому дитини у родину легко визначити, а тому випадків виховання сироти задля власної вигоди не трапляється. Маємо на увазі отримання грошей, які держава виділяє на кожну дитину-сироту (два прожиткових мінімуми, що більше тисячі гривень), а також фінансову допо-могу батькам. Окрім того, дитина у прийомній сім'ї чи у дитячому будинку користується всіма пільгами сироти. Отже, як бачимо на перший погляд, держава фінансово заохочує усиновлення сиріт. Але на практиці такі заходи поки що не можна вважати ефективними, про що свідчать не такі вже й велі*кі цифри кількості прийомних дітей та дитбудинків сімейного типу. Та ми таки сподіваємось, що гасло, яке сьогодні широко рекламують соціальні служби - «Прийміть дитину у родину» вже зовсім скоро реально втілюватиметься у життя.



Ірина МОЛНАР, студентка відділення журналістики УжНУ