Переговори. Ними закінчується будь-яка війна. Точніше, із ними приходить будь-який мир.

Періодичні заяви обох сторін про готовність до переговорів лише до кінця тижня перестали бути порожнім струшуванням повітря і перетворилися на реальну мету. З яким багажем потенційні учасники переговорів підійшли до цього процесу? Позиція Віктора Ющенка найбільше виграшна. Його перемогу зафіксували три екзит-поли, а колосальні порушення під час виборів - спостерігачі від ОБСЄ. Перемогу Віктора Януковича, оголошену ЦВК, визнали Путін, Мілошевич, Лукашенко, Назарбаєв і Акаєв. Весь цивілізований світ назвав результати сфальсифікованими, а ряд країн заявили про готовність уведення санкцій щодо України, або, якщо влада продовжить опиратися і наполягати на фіктивному результаті, до окремих громадян, винних у фальсифікації. Але найголовніше, що робить позицію Ющенка на переговорах надзвичайно сильною - це київський Майдан, сотні великих і малих помаранчевих майданів по всій країні і масовий рух приєднання та визнання Ющенка.



Вразливий бік Віктора Андрійовича - це обмежена кількість законних засобів зміни оголошених результатів і знову-таки ті сотні тисяч людей, котрі мерзнуть на морозі в очікуванні переможної розв'язки. Влада сподівається, що в міру стихання громадянської активності, передусім у столиці України, вона зможе з більшим успіхом нав'язати свої умови команді опозиції. Водночас Ющенко налаштований досить жорстко. Принаймні в одному він непохитний: народ обрав президента і його ім'я не Віктор Янукович, а інші питання давайте обговорювати. Швидше за все, якщо переговори таки ввійдуть у конструктивне русло, постане питання про проведення конституційної реформи. Подібну пропозицію, за даними "ДТ", Віктор Андрійович категорично не відкидає хоча б тому, що мав відповідну домовленість із соціалістами. І водночас далеко не всі положення існуючого законопроекту його влаштовують. Тому як компроміс можливі варіанти з виключенням одних пунктів і різночасного, включаючи 2006 рік, уведення пунктів інших.



Безсумнівно основним візаві Віктора Ющенка має стати чинний Президент Леонід Кучма. Становище у Леоніда Даниловича дуже делікатне. Він надзвичайно дратівливо й водночас чутливо ставиться до позиції країн Заходу. Цілком очевидно, що ніхто не розраховував, що вона буде настільки жорсткою. Гаразд США. Але від країн ЄС нинішньої категоричності ніхто не очікував. Так само як ніхто не очікував і дев'ятого валу громадянського протесту, як реакції на цілком очікувані найгрубіші методики фальсифікації виборів. Гадаю Президенту дуже непросто спостерігати за тим, як міськрада за міськрадою, дільничні відділення за дільничними відділеннями, школа за школою, вуз за вузом, регіон за регіоном повстають проти влади, хазяїном і символом якої він був усі 10 років. На бік Ющенка переходять оперативники й дипломати, чиновники та військові. Причому процес цей має місце не тільки у Львові й Івано-Франківську.



З іншого боку, власті східних і південних регіонів вимагають уведення надзвичайного стану і придушення протесту. В наявності реальна перспектива кривавого громадянського конфлікту. Залишитися в історії людиною, котра не зупинила його, - ось перспектива Леоніда Кучми у разі, якщо він не зіграє відведену йому моментом роль у конструктивному процесі переговорів. І він це розуміє. Але розуміє він і інше: у Президента існує ряд зобов'язань, які він видав не тільки Віктору Януковичу, але головне - Володимиру Путіну - президенту країни, яка не по-дитячому втручалася і продовжує втручатися в хід українських виборів. Путін украй зацікавлений у блокаді України Заходом, унаслідок чого Україна для початку де-факто потрапить у цілковиту залежність від російської політики і російського ринку. Віктор Янукович на посту президента - це запорука реалізації даного плану. І питання - як далеко Кремль може піти у відстоюванні своїх геополітичних інтересів, досі залишається відкритим. Наявність на території України спецпідрозділів Російської Федерації підтверджена не лише заявами депутатів опозиції, а й свідченнями людини, котра відмовилася у Борисполі забезпечувати посадку бортів з іноземним спецназом. Але якщо "Витязь" дійсно присутній на території України, то він Леоніда Кучму не охороняє, він його стереже...



Насправді до цього моменту позиція Президента була досить обережною. Він жодного разу не заявив про те, що Янукович виграв вибори. Він не віддав наказ на реалізацію силового варіанта. Він усі ці дні дав можливість виходити в ефір "5 каналу" - головному нерву опозиційного руху. Є підстави вважати, що без його відмашки не обійшлося й у Верховному суді, чиє рішення по суті й відкрило шлях до переговорів.



Подібна поведінка не могла не викликати настороженості у глави адміністрації Президента, а також у команди Віктора Януковича. Вони, на мій погляд, надзвичайно побоюються, що Леонід Кучма, котрий, хоч як дивно, за кілька тижнів до закінчення строку своїх повноважень, усе ще продовжує зберігати в руках основні нитки управління державою, може розпочати переговори з Віктором Ющенком і вирішити конфлікт без участі Медведчука та Януковича і при цьому не обов'язково врахувати їхні інтереси. Вони чудово розуміють, що компроміс із Ющенком відкрив би перед Президентом опції для геть нового самовідчуття і сприйняття його як цивілізованим світом, так і українським суспільством. Саме тому, за даними "ДТ", оточення Президента зайняте нагнітанням деструктивних настроїв глави держави, фільтрацією інформації, котра надходить до нього й акцентуванням відповідальності Леоніда Кучми перед Володимиром Путіним. Подібна політика дає свої результати. Наприкінці тижня, а саме у п'ятницю, Президент зустрівся з Олександром Квасьнєвським, Хав'єром Соланою і настрій після цих зустрічей в обох сторін був далеко не райдужним. Однак сам факт, що посередником у переговорах виступає не глава адміністрації президента РФ пан Медведєв, а представники ЄС, є обнадійливим.



Позиція Віктора Януковича дуже непроста. І основна причина цього в тому, що він сам владній верхівці із самісінького початку був далекий і не потрібний. І брати на себе відповідальність, віддаючи за Віктора Федоровича команду про розгін Майдану, мало кому захочеться. Водночас на сьогодні Януковича дійсно підтримує значна частина електорату, а також команда, котра проводила вибори. Роздруківки телефонних розмов керівників кампанії Януковича, які потрапили в Інтернет, тягнуть не на одну кримінальну справу. Тому багато людей готові відстоювати перемогу свого кандидата будь-якою ціною, що допоможе їм уникнути відповідальності за порушення закону. Владна команда, яка побоюється самостійних президентських кроків, намагається в міру можливості не тільки маніпулювати думкою Кучми, а й якнайшвидше "легітимізувати" президентство Януковича. Звідси спроба надрукувати не підписаний головним редактором "Урядового кур'єра" Михайлом Сорокою номер газети, у котрий Дмитро Табачник вніс результати, оголошені ЦВК. Звідси поспішність, із якою команда Януковича намагається організувати проведення інавгурації. (На одному з київських заводів уже на повну силу карбують пам'ятну медаль, присвячену інавгурації Януковича.) Звідси і заяви дружин суддів Верховного суду, а також чотирьох суддів ВС, у яких ідеться вже не про спроби підкупу, а про реальну загрозу життю, що виходить від команди кандидата від влади.



Але, так чи інакше, обидві сторони розуміють необхідність ведення переговорів. На сьогодні ситуація така: обидві сторони створили групи з підготовки переговорів між першими особами. З боку Віктора Ющенка групу очолює Іван Плющ, а входять до неї Олександр Зінченко, Петро Порошенко й Анатолій Кінах. У переговорний процес, за даними "ДТ", вступала і Юлія Тимошенко, маючи контакти з Віктором Медведчуком, Валерієм Коновалюком. Однак у даний момент Юлія Володимирівна мандата не має, так само як і ніхто інший, крім вищезгаданих чотирьох представників Віктора Андрійовича.



Натомість опоненти на чолі своєї групи поставили Леоніда Кравчука, а допомагати йому буде Сергій Тігіпко, Андрій Клюєв, Олександр Задорожній і Валерій Коновалюк. У запасі Богдан Губський і Дмитро Табачник.



Обидві групи мають завдання напрацювати варіанти вирішення кризи, визначити відправні точки переговорів, узгодити їх із лідерами перш, ніж ті за посередництва Квасьнєвського, Адамкуса і Солани сядуть за стіл переговорів.

"Український вибір"