Закарпатці не хочуть "приєднуватися" ні до галичан, ні до буковинців

Журналісти деяких центральних телеканалів замість назви "Закарпаття" дедалі частіше вживають термін "Західні землі". З тих часів, як була проголошена незалежна Україна, не вщухають дискусії щодо перегляду відносин між центром та регіонами, столицею та провінцією, містом та областю. Зараз у світлі нових підходів нової влади розпочато низку реформ, які нібито скеровані на радикальну зміну всього існуючого апарату управління.Але це тільки на перший погляд. Адміністративно-територіальна реформа давно вже переросла у політичну площину. Її намагались здійснити декілька разів (у 1992, 1998, 2002 рр.), але щоразу переконувались у поспішності або необґрунтованості суджень як політиків, так і управлінців. Проте гасла, під якими подавались проекти реформ, нічим не відрізнялись від сьогоднішніх. Згадаймо слова екс-заступника голови Верховної Ради, а нині головного адміністратора України Олександра Зінченка, які він говорив три роки тому: "Першочерговим завданням адмінреформи в Україні є створення незалежної, професійної, чесної, сильної державної влади, відокремленої від бізнесу". "Влада повинна бути відкритою та контрольованою з боку громадянського суспільства та засобів масової інформації".



Д умка ж "хрещеного батька" новітніх революційних змін, - віце-прем'єра з питань адмінреформи Романа Безсмертного інакша. Сьогодні він неприховано і чітко окреслює головні важелі у здійсненні реформ: "...все залежить від того, до якого політичного компромісу ми прийдемо. Я розумію, що потрібно буде вносити зміни до Конституції, але не бачу цьому перешкод". Обіцянки та прагнення прозорості та публічності зводяться до політичних домовленостей і вельми нагадують торги за міністерські крісла, якими уславилася нова влада у перший тиждень свого переможного тріумфу. "Деребан" міністерський переміщується у площину адміністративно-територіального перерозподілу. Думка народу в обговоренні запропонованих реформ поки що залишається тільки задекларованим гаслом. Як, до речі, доступ засобів масової інформації до самих проектів реформ. Поки що проект адмінреформи - таємниця.



Розмови щодо можливості приєднання Закарпаття до однієї із галицьких сусідок - Івано-Франківщини чи Львівщини, м'яко кажучи, не викликають захоплення навіть у сьогоднішніх керівників краю. Губернатор краю Віктор Балога тиждень тому однозначно заявляв про своє негативне ставлення до можливого приєднання Закарпаття до однієї із західних областей і пообіцяв, що виступатиме категорично проти цього рішення. Разом з тим, він неодноразово заявляє про те, що "...я - командний гравець".



З'ясувати ж, які конкретно управління будуть ліквідовані в ОДА (теж в рамках реформи!) нам так і не вдалося. Разом з тим стало відомо, що керівний апарат ОДА буде скорочено на третину. Які управління підпадають під цю ліквідацію, поки що остаточно невідомо. Поки вирок винесений декільком, чиї комітети вже фактично ліквідовані в Києві. Це - Держкомітет у справах релігії, Держкомпідприємництва, Держкомводгосп та Держкомзем.



Щодо територіальної реформи, укрупнення областей, районів, сільрад, то це також залишається поки що для нас загадкою. Однак чутки про приєднання Закарпаття до Львівщини, Івано-Франківщини чи Буковини викликають у закарпатців однозначно негативну реакцію.



Редакція "Світогляду" попросила прокоментувати чутки про адміністративно-територіальну реформу знаних в області людей.



Михайло ВОЛОЩУК, президент Асоціації народних депутатів:



"Адміністративна реформа ні до чого доброго не приведе. Я вважаю, цей крок - бажання влади довести, що вони щось роблять. Не тим влада зараз займається. Потрібно вирішувати економічні питання, дати людям роботу і гідну зарплату, пенсії, соціальні гарантії. Зробити так, щоб люди почувалися захищено. А вже потім робити якісь реформи.



Я переконаний, що такі реформи потрібно обговорювати в усіх областях і на усіх рівнях від сільських, селищних, міських та районних рад. І проводити референдум! Біда в тому, що запроваджуються різні реформи, а з народом ніхто не радиться. Якщо приймуть рішення без погодження з активом на місцях - це буде величезною політичною помилкою.



Справа в тому, що навіть в цих 25 областях, які зараз існують і історично сформовані, людям важко вирішувати проблеми через територіальні незручності. Якщо ж об'єднають області, то ситуація ускладниться. Навіть зараз, якщо потрібно взяти якусь довідку чи отримати інформацію - йдеш у сільраду, райраду чи облраду. А тоді що ж - прямувати до Львова чи Івано-Франківська?



Стосовно ж приєднання Закарпаття до однієї із західних областей, я однозначно вважаю, що для цього немає ані економічних, ані соціальних, ані політичних підстав. Історично склалось, що наша область має свої культурні корені. Ми не можемо приєднувати Закарпаття до західних областей. І я, як голова Асоціації депутатів, буду категорично виступати проти цього, і наші активісти звертатимуться до закарпатців, щоб нашу область нікуди і ні до кого не приєднували. Ми піднімемо все населення Закарпаття проти цього. І це буде абсолютне волевиявлення народу!"



Микола АНДРУСЬ, голова обласної ради:



"Якщо мова йде про територіальну реформу в межах області, то я за її конструктив з економічним обґрунтуванням. Тобто - за ліквідацію невеликих сільських рад, які не є самодостатніми, не мають своєї податкової бази тощо. А якщо в межах держави, то я, звичайно, проти приєднання Закарпаття до інших регіонів і думаю, що актив депутатів мене підтримає. Наша область особлива у всьому, має свої особливості у формаціях. До того ж, це може викликати політичний резонанс".



Василь РУСИН, депутат обласної ради:



"Категорично проти будь-якого приєднання. Ми етнічно і ментально ніколи не були схожі на інших. Ще у 1991 році на референдумі переконливою більшістю голосували за автономію у складі України, а тепер смішно собі навіть уявити, що будемо їхати у Львівську, Чернівецьку чи Івано-Франківську області вирішувати обласні питання. Я розумію, що ми живемо на 4-х кордонах і є ласим шматочком у будь-якому випадку... Якщо об'єднувати, то хіба із центром в Ужгороді, але і це - абсолютна недоцільність. Має бути повага до наших батьків. Якщо не будемо поважати їх, тоді, і до себе зникне повага і до держави".



Андрій ФЕДЧЕНКО, депутат обласної ради:



"Я проти приєднання Закарпаття до інших областей поза всяким сумнівом. Різні ми люди з львів'янами у всьому, менталітетом передусім. Ми роками були "мучені" різними державами, тож виробили свою ментальність. Адмінреформу треба робити, але всередині області і не в такому ракурсі, що просто укрупнити райони, а з ефективним фінансовим розрахунком, беручи до уваги кількість населення та географічне розташування".



Депутати Верховної Ради теж збентежені хвацькими "схрещуваннями" областей. Так, керівник депутатської групи "Демократична Україна" Ігор Шаров вважає, що "кількість апаратних працівників не зменшиться, як декларують автори проекта реформування, а виникне нова бюрократична надбудова в регіоноскладаючій області, що призведе, навпаки, до збільшення чисельності керівного апарату". Він стверджує, що, за оцінкам експертів, проведення таких заходів вимагає за мінімальними підрахунками до 300 млн. грн.!



Обґрунтування своїх переконань він приводить незаперечні: "Важливими елементами керівничо-господарської структури є система комунікацій (телефонна, радіорелейна, телевізійна, транспортний зв'язок, система енерго-, тепло- та газозабезпечення), а також надання медичних, культурних, освітніх послуг і т.п. Зі зміною територіального поділу країни в бік укрупнення неухильно виникнуть проблеми управління господарським комплексом території. За сотні кілометрів опиняться обласні заклади, зміниться статус місцевих підприємств, учбових та лікарських закладів. Причому віддалення органів державної влади буде вимагати делегування багатьох функцій органам влади нижчого рівня, що призведе до паралелізму і дублюванню в діяльності новостворених, а також існуючих органів виконавчої влади".



Доцільність проведення такої реформи перебуває під великим знаком питання. Коли політики і публіцисти беруться розмірковувати про історико-культурні особливості окремих частин української території, вони не відчувають (або не хочуть цього визнати), що мова йде про штучні та успадковані із минулого політико-управлінські структури. Наприклад, такі широко вживані назви, як Галичина, Буковина тощо, є, насправді, не стільки історико-культурними характеристиками, скільки продуктами внутрішньої геополітики країн та імперій, до складу яких входили окремі українські території.



І намагатись зараз згібридизувати історію з політикою та приправити поливкою з псевдоекономічним ефектом - не тільки безграмотно, але й небезпечно. Експериментатори та реформатори можуть викликати хвилю громадського невдоволення, а наслідки можуть бути непередбачуваними і непрогнозованими.



Олеся ЛЕШКО