Екскременти ужгородської влади

Місто Ужгород ми звикли називати «рідним». Вибудувана така рідність нашим знайомством з місцевою структурою, яку найлегше осягнути, задумавшись над назвою міста.

Чому «Ужгород»? Бо річка у нас дуже по зміїному хитра. Поплавав десь у ній, і ти схожий на склад органічних добрив. Особливо своїм запахом. Цей сморід прекрасно передає величний дух міста — жоден проклятий скунс (у прямому сенсі цього слова) не втримається від спокусливого бажання «загнутися», опинившись поряд із тобою! А той факт, що залишених на пляжі речей, типу одягу, чомусь не стає — дасть сповна насолодитися входженням у роль, породжену суворим міським реалізмом, екскремента-ужгородця. Так, кожен екскременто-доречний патріот погодиться з тим, що екскрементів у державі вистачає. «От, людство-паскудство!» - як висловлювався відомий нам усім турист Ратушняк.

Так і живем, покрекуючи слова з відомої пісеньки: «Ех! Жизнь моя жестянка! Да ну ее в болото!» Останні заключні слова не берусь доспівати, адже це богохульно звучить з наших нечистих уст. «А мне летать, а мне летать охота!» — співає тільки Ющенко та літає. Найчастіше в Америку. Для того, щоб продавати зброю з Бушем різним веселим туземцям. «Хай стріляються», — з любов'ю говорять наші рідні президенти та іноземні міністри, й мирно засинають у щирих обіймах.

Якби ми, ужгородці, знали все про наших чиновників з телепередач, то стали б стовідсотковими імпотентами й безплідними. А оскільки всі наші церкви з допомогою людодемонів замучили до смерті Бога своїми співами та тим, що

відбувається після співів — Останній навіть не може попалити це все різнокольорове місто-існування, включаючи й попереднє обнадійливе помаранчеве кайфування, яке кілька років тому здавалося найкращим у світі. Але, як всі зрозуміли, Ющенка підлі інопланетяни підмінили на хворого двійника Ющенка, і живемо ми, як і жили, хоч інопланетянами не були.

Річка місцева тут — це змія, бо Уж. А Уж тому, бо місцевість сповнена саме ними — плазунами. Тож, варто нагадати, щоб корінні жителі Ужгорода бездумно поклонялися великому Людо-Ужу, звати якого Сергій, Ось таке наше минуле, любі друзі. Та, в принципі, таке ж, як і теперішнє, і майбутнє. Особливо, якщо ви кланяєтесь перед цим невигідним станом речей та «плужите» на користь цього.

Другою назвою нашого міста є фатальнувато звучні слова Уж-Мінус. Бо в гламурно виглядаючих магазинах ми не можемо знайти нічого «не отстойного». Так само, як і наші радянські предки. Кожен мага¬зин сповнений стандартним набором усього «необхідного», що, з незрозумілої причини, схоже на сміття. Навіть такі магазини, як «Адреналін», з прагненням до київського рівня (особливо, це стосується завищеніших, ніж у магазинах Києва, що на Майдані, цін). Ці крамниці обласного центру торгують найгіршим, що могли прислатиїм зі львівських магазинів. А присилають найзастояніше та ще й запилене. Якщо власники «Адреналіну» чинять так спец¬іально, то це дуже хитрий хід з їхнього боку. Питається, ким це треба бути, щоб так дурити мозок чесним дітям гір — закарпатцям. І взагалі нема в Ужгороді нічого серйозно спеціалізованого, щоб люди могли

жити як люди, покинувши роль екскрементів.

Я ось вчора захотів випити пива, але це вилилось у проблему, адже я знаходився у пекельному центрі міста. Саме на площі Ш. Петефі, де останній, зовсім майже центральний непривабливий продовольчий магазин був перебудований у щось «надзвичайно потрібне», але уже без продовольства в ньому. Називався цей рятівний продовольчий магазин «Делікатес», але його вже нема, як інколи грошей у кишені. Щось закололо у серці, й від цього болю я одразу взяв інтерв»ю у перехожого Петра X., який розповів мені про Ужгород багато неймовірних таємниць, включаючи й ту що неподалік «Фокстроту» на початку Капушанської є магазин «Провіант», у якому я й придбав пивну рятівну амброзію «Львівську». Серце моє ненадовго знайшло спокій.

Хоч скільки б не було мінусів, ми все-таки залишимось у рідному місті. Але не з патріотизму, а через те, що корупційні шляхи нам, простакам, закриті повністю. А так хочеться втекти! «Це ж природний рефлекс», — каже психолог-психіатр Здурілова. Адже так страшно йти додому нічною вулицею, якщо ти десь застряв на роботі. Боїшся, щоб тебе досвідчено не прибили міліціонери, команди яких складаються з максимально корінних закарпатців — зовсім благородних і чистокровних. Але, коли розплачуєшся з таксистом, то завжди пролітає в голові думка, мов куля міліціонера: «Хай би ліпше мене міліціонери прибили». Ганяють хлопи по ночах. Через те й на вулицях тихо. Бабусі й дідусі, що зранку за грибами йдуть, тільки й думають: «Аде ж диявол?», — і зразу згадують хлопів-копів Ужгорода,

які й дияволів усіх налякали. Акцент місцевий просто дуже незвичний для того чисто українського диявола з замашками боягузливого націоналіста.

Тільки б хулігани всі в ужгородські тротуарні ями не по падали, та всі б уміли плавати, коли їх наповнить злива. Місто наше також сповнене релігійно-обряцовими забобонами. Пригадайте, як в Індії гарно поклоняються коровам. Трішки аналогічно з ужгородським поклонінням п'яним дядькам. Особливо гарно й пафосно-патріотично демонструють це працівники МВС. Пригадуєте той відділок, що біля «п'яного» базару? Саме той, що поруч із ма¬газином «1000 дрібниць», або ж біля прекрасного генделика нашого світлого майбутнього. Саме біля цього святилища цілими ночами лежать п'яні дядьки, демонструючи вихід у нірвану спілкування з Президентом і самим Ратушняком.

Якщо так і буде продовжуватися, то біля входу у відділок стеження за громадським порядком збереться стільки дядьків, сповнених спиртним, що у зв'язку із заваленням ними виходу з відділку не вийде жоден міліціонер і не врятує нас.

Юпій ЦЕЗАРЧУК, "Правозахист", №24 (254) від 15 липня 2008 року

UA-reporter.com

Ужгород как символ общего сволочизма в Украине
Криминал - Фонд инвалидов просит Ратушняка вернуть украденную землю
Ратоград в движении, или туалет имени мэра!

Ужгород : психиатров в плен не брать