Додати новий коментар

Багато у нас було міністрів охорони здоров'я. Дуже багато як для держави, що виникла всього 26 років тому.


Різні у нас були міністри, розумні і не дуже, спіймані на схемах і такі, що працювали чесно. Чесно – це зовсім не синонім слова "ефективно". Один, пам'ятаю, хотів нашу розкішну медичну бібліотеку по вулиці Толстого у Києві перетворити на банк. На свій банк, зрозуміло. Інший – категорично не хотів їздити на роботу, йому було набагато комфортніше відпочивати на дачі в Кончі-Заспі. Третій не лінувався ночами дослідити кабінети міністерських чиновників на предмет наявності в шафах і столах алкогольних напоїв.


Деякі намагалися займатися піаром. Більшість – не хотіла. У минулі роки це було небезпечне для кар'єри заняття. Одного разу один з наших міністрів, мирно розмовляючи зі мною за чашкою чаю у своєму кабінеті, так відповів на цілком здорову пропозицію, явно корисну і для українських пацієнтів, і для міністерства:


Згоден, це чудова думка. Але робити це я не буду. Це ви, С. Ф., вільна людина. А я – ні. Ось зроблю, як ви пропонуєте, а вранці Петя Симоненко виведе до міністерства натовп крикунів з червоними прапорами і плакатами. І через кілька годин мені в кабінет подзвонить Папа (тобто Кучма) і скаже: "А ти вже не міністр!"


Часи змінилися. Піар для чиновника вже не такий небезпечний. Наш нинішній міністр, пані Супрун, явний чемпіон. Майже щодня вона і її команда блищать впевненістю і нездійсненними обіцянками. Ігноруючи аргументи експертів, які з жахом і болем спостерігають цю вакханалію відсутності здорового глузду і потоків брехні.


Завжди – монологи. Грубий, нахабний і вже очевидний своєю неспроможністю піар триває. Мета зрозуміла: переконати проголосувати "зал" за пані Супрун, ввівши її в ранг міністра. Сьогодні вона навіть не виконуюча обов'язки міністра. Це – за законом. Але у нас зовсім не правова держава. Тому приватна особа пані Супрун щодня приходить у кабінет, призначений для міністра. Також розсідаються в міністерських кабінетах її заступники, які давно переступили через тимчасову межу "виконуючих обов'язки заступників міністра". Такі ж, як пані Супрун, приватні особи. Що ж, ми звикли, букви закону у нас завжди дотримуються вибірково.


Зал – це Верховна Рада України. Отже, чи проголосує "зал", якщо пан Гройсман запропонує пані Супрун піти в повноцінні, законні міністри? Думаю, "зал" проголосує. Депутати, що підкоряються клановій дисципліні, проголосують правильно. Клановій, саме так, оскільки партій у нас немає. Хтось проголосує, натиснувши одну кнопку, хтось, натиснувши дві або три. В черговий раз порок, брехня і професійна неспроможність отримають підтримку "залу". Що ж, їм, депутатам, не звикати. Та й нам, сотні разів обдуреним і сотні разів грубо використаним, вже не звикати. Нам вже давно не боляче. Але дуже сумно і гидко.


Спілкуюся з лікарями. З різними, не тільки психіатрами. Їм погано, ще гірше їх пацієнтам. Майже всі розуміють: реформи не існує. А існує щоденне втоптування в бруд останніх надій. І очікування колапсу всієї медичної системи. Упевнений, "зал" проголосує правильно, оскільки того бажає Адміністрація Президента.


А потім, через місяці, станеться неминуче. Дивна команда пані Супрун піде. У небуття. Знову ніхто не проаналізує минуле. І ніхто не відповість за зруйноване. Хтось все спише на підступи Путіна, хтось на американців. А "зал" буде, як і раніше, підтримувати волю Високого Начальства. Така у нас парламентсько-президентська республіка.