Додати новий коментар

Видавати бажане за дійсне. Ще раз повторюю.
Ви глибоко помиляєтеся.
Я чітко довів:
1. Що вимога визнання всіх попередніх договорів новоутвореною державою не обов*язкове. Твердолобе слідування цій процедурі наслідування приводить до АБСУРДУ (Ми ж не у стані війни з Німечиною. Фінляндією, Японією, Румунією) Чому застосовуються ця процедура ТІЛЬКИ до договору між колишніми ЧРСР та СРСР?
2. Є інші засоби фіксації status quo - це фіксація в національному законодавстві. Тут також все в порядку. В Конституції ст 133 вказує яка територія входить до складу країни. Наслідки включення в Конституцію України як області Пряшівщини - це розрив дипломатичних відносин із Словакію та ВСІМА країнами, які такі речі не підтримають, а також не визнання України як суб*єкта міжнародних відносин. На сьогодні ні один із суб*єктів міжнародного права не заперечую проти ст. 133. Словакія одна із перших визнала державу Україна в кордонах УРСР.
3. Не тільки Росія є правонаступником договорів СРСР. Ними також є інші новоутворені країни на території СРСР в частині, за які вони вважають можливість нести відповідальність. Це право ПРЯМО передбачене у Віденській конвенції. Більше того, в ст. 7 Закону Про правонаступництво України (Цей закон входить до системи законодавства України НА РІВНІ з гіпотетичною "згодою") для всіх випадків (а це десятки та сотні договорів СРСР) Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Невже поряд не має юриста, котрий би пояснив, що становить систему законодавства і як це працює.
P.S. В Конституції гарантовано право на працю. Але я ж не йду в банк працевлаштовуватися генеральним директором на основі цієї норми. Чи може сходити?