Додати новий коментар

З давніх-давен відомо, що у новорічну ніч або на Різдво Христове може трапитися у кожного з нас у житті — справжнє диво. Інколи буває і те, на що й не чекаєш. Що я маю на увазі?... Та ось, що… Мова йтиме про справжнє кохання. А із ним мені все-таки довелося зустрітись, віч-на-віч у Різдвяну ніч…
Із Ігорем ми знайомі ще із середини квітня. Все почалося із випадкової зустрічі, далі із телефонних дзвінків, месичів, електронної пошти та «дружніх» зустрічей. Начебто, все було просто — він, я і дружба. Дні минали швидко-швидко, один за одним, як вагончики швидкого потягу на ім.’я «життя». Але за всі ці некороткі місяці я добре знала і усвідомлювала, що Ігор від мене на багато років молодший. Перевести нашу дружбу і спілкування у щось інше, тобто в любов — ми не могли.
Першою причиною були — друзі, другою — знайомі, третьою — на кінець—колеги. Це нас лякало. Ми зустрічалися за чашкою кави майже тайкома. Десь, хтось нас і бачив разом, але не часто. Страх перед тим: «А що скажуть інші?» — не давав нам обом спокою. Я, особисто, була страшенно «зациклена» на різниці у віці. Ігорьок — також. Але, не дивлячись на усе це , я знала і усвідомлювала ще з самого початку, що всім серцем і душею щиро люблю «свого» Ігоря.
Про свої почуття він мовчав і їх боявся. Усе це я бачила і читала тільки по його очах, які ніколи не мовчали. Згодом, «небеса» вирішили, що я належу Ігорю і маю бути з ним. Прислухавшись до свого серця, я зрозуміла, що маю подати на розлучення.
Спочатку моя «половинка» про це не знала. Наші нечасті зустрічі та боязнь з мого боку не дозволяли мені йому про це сказати. Але доля — є доля. Вона об’єднала нас в одне ціле тільки на велике свято — у Різдво Христове. Я впевнена у тому, що це було рішення і воля нашого Отця Небесного. Він Єдиний знає, як все у кожного в житі має бути. Господь подарував нам чисту любов. І для нас обох — це безцінний Божий подарунок. Зараз я зрозуміла, що житиму надалі тільки для нього. Полюбити по-справжньому дано людині тільки раз у житті, а все інше — тільки закоханість і «чехня».
Тепер мені не заважають критика друзів, колег, знайомих, а також неабияка різниця у віці між нами. І мені байдуже: хто і що про нас думає. Я щаслива, бо люблю свого Ігоря, а він — найкращий.
Т. Бушко