Додати новий коментар

Тільки в такий спосіб ми зможемо врятувати наше рідне місто

Сьогодні мало хто із закарпатських політиків може похвалитися таким
досвідом перебування на керівних посадах різного рівня, як Сергій СЛОБОДЯНЮК. Минулого тижня до вже наявного “політичного доробку” долучилася ще й посада першого заступника начальника головного управління праці та соціального захисту облдержадміністрації.

— Чутки про те, що Вас, Сергію Миколайовичу, призначили на цю посаду, ходили давно. І от нарешті сталося. Вітаємо!

— Дякую. Я дійсно вже приступив до виконання своїх обов’язків, і для мене це насамперед розширення можливостей для реалізації соціальних програм, якими я займався досі, очолюючи обласне товариство ветеранів Афганістану або працюючи уповноваженим представником Держкомітету в справах ветеранів. Стосовно цього управління, хочу сказати, що воно виконує найважливіші, найактуальніші за нинішніх умов завдання. Це піклування про ті категорії громадян, котрі, на жаль, не можуть подбати про себе з огляду на фізичні вади, похилий вік тощо. І управління праці та соцзахисту населення є надзвичайно важливим державним інструментом для реалізації і здійснення соціальної політики. Я лише сьогодні приступив до роботи, однак уже бачу, що умови праці в управлінні дуже складні й навантаження на тих 32 працівників чимале. А питань, які тут вирішуються (починаючи від працевлаштування й зайнятості населення і безпосередньо політика соціального захисту інвалідів, пенсіонерів, ветеранів тощо), дуже багато.

— Минулого тижня, наскільки мені відомо, сталася ще одна важлива для Вас подія. Я маю на увазі рішення обласного апеляційного суду, яке підтвердило юридичну обгрунтованість внесеного вами проекту про прийняття заяви Сергія Ратушняка про складання ним повноважень ужгородського міського голови до відома.

— Справді, тоді згідно з чинним законодавством не було жодної потреби звільняти його чи достроково припиняти повноваження, оскільки вони були припинені ним самим відповідно до поданої особистої заяви. І тому призначення виборів на 8 вересня також не викликає сумнівів. Отже, сьогодні можна вже легітимно розпочинати передвиборну кампанію, не побоюючись потім різних ударів у спину чи продовження якихось політичних інтриг на тему легітимності виборів. Це рішення апеляційного суду стало для мене і для моєї команди важливою перемогою. Нам було вкрай важливо відстояти дату 8 вересня, оскільки ужгородці страждають через те, що нема легітимного міського голови. Відповідно ніхто не несе відповідальності за те, що твориться в Ужгороді.

— А як же теперішній виконком?

— Заступники міського голови не наділені мандатом довіри безпосередньо від ужгородців. У цих тимчасових керівників немає можливості задіяти потенціал повноважень міського голови, нема й механізму притягнення їх до відповідальності за недбалість, за суттєві промахи в управлінні складним міським господарством.

Однією з найбільших проблем є й залишається підготовка міста до опалювального сезону. Ще й досі виконкомом не зроблено жодного кроку в цьому напрямку. Мають місце лише констатація загальновідомих фактів про відсутність коштів, нарікання на заборгованість міського Водоканалу, “Ужгородтеплокомуненерго”, пустопорожні балачки про жалюгідний стан житлово-комунальних підприємств, “Комунтрансу” тощо. А час іде. Практично 4 місяці пішли в нікуди. Не зроблено нічого, щоб розширити базу наповнення бюджету. За цей період не було навіть жодної серйозної спроби оцінити стан економіки міста.

Ніхто, на жаль, не займався і лобіюванням такого вкрай важливого, з моєї точки зору, для Ужгорода питання, як створення вільної економічної зони точкового характеру на базі промислової частини міста. А без цього, без розвинутої промисловості Ужгород ніколи не стане містом європейського зразка. Бо на одній торгівлі, на одних посередницьких послугах рухатися далі неможливо.

— Наскільки, на Вашу думку, ситуація в Ужгороді є драматичною? І як позначиться кількамісячне безвладдя на подальшому розвитку міста?

— В принципі, якщо судити лише по підготовці міста до зими, ситуація є справді критичною, якщо не сказати гірше. На сьогодні, за різними підрахунками (а точних розрахунків ніхто не вів), на вирішення цих проблем потрібно, як мінімум, 3-4 мільйони гривень. Причому, вони потрібні негайно, щоб встигнути ввійти в цю зиму більш-менш підготовленими. Тому завданням нового міського голови буде перш за все консолідація зусиль усіх провідних політичних сил, аби за їхньої підтримки виходити на Кабінет Міністрів, Адміністрацію Президента і розв’язувати складний вузол фінансування бодай найболючіших проблем життєдіяльності Ужгорода. Звичайно, має бути дещо скоригований на користь міста обласний бюджет, аби залучити нові технічні ресурси для приведення в належний стан міського господарства. Але вирішення фінансових проблем міста все-таки повністю залежить від політичних рішень на рівні Києва.

— Однак, напевно, однією підготовкою до зими проблеми не закінчуються...

— Кричуща для Ужгорода проблема — це боротьба з бідністю, злиднями, що є наслідком безробіття та економічного занепаду. Хвилюють також умови праці городян у тіньовому секторі, рівень оплати їхньої праці, відсутність соціальних гарантій і т.д. Звичайно, є ще цілий комплекс про-блемних питань: освіта, бюджетна сфера, адресна допомога тощо. Тут усе має бути прораховано з фахівцями з тих чи інших галузей. Але вже сьогодні зрозуміло, що при такому бюджеті, навіть якщо він буде на 10 мільйонів більше, ці проблеми не вирішаться. Бо мінімальна зарплата виросла в середньому вдвічі, і та частка, на яку збільшиться бюджет, відповідно поглинеться виплатою заробітної платні. Тому треба буде докорінно реформувати бюджетні відносини. Уже тепер зрозуміло, що міський бюджет має скинути із себе хоча б частину того навантаження, яке лягло на його плечі, у приватні руки. Іншого виходу нема.

— Як Ви це собі уявляєте?

— Нині в Ужгороді сформувався прошарок заможних людей. І наше сьогоднішнє завдання — використати всі можливості, щоб ті прибутки, які крутяться в тіні, у тому числі й бізнесовій сфері Ужгорода, легалізувати. Однак ми повинні це робити делікатно, не застосовуючи каральних заходів проти суб’єктів підприємництва. Треба зробити ґгрунтовний аналіз їхньої діяльності. Справа в тому, що на сьогодні складається враження, ніби міська інфраструктура повністю розбалансована. Кожен працює сам по собі або ж якимись закритими групами, кланами. Нині немає чіткої координації, бо нема нормальної сучасної влади, яка застосовувала б сучасні технології в сфері менеджменту, зробила розумний баланс, умовно поділивши Ужгород на два табори — прибутковий і збитковий. Тут є те, що може заробляти гроші, є всі засоби для цього, можливості, і є те, що потрібно постійно дотувати. І це стосується не лише якихось підприємств, установ, але й конкретних осіб. Потрібно якимось чином врівноважити на уявних важелях ці дві сторони, надавши одній шанси вижити, жити й розвиватися за рахунок іншої, водночас створивши всі зручності та умови для тої, що годує.

— Те, про що Ви говорите, дещо відрізняється від загальноприйнятої ідеї середнього класу...

— Середній клас ще потрібно сформувати. А що робити тепер, коли виник вакуум і є лише бідні й багаті? Сьогодні можливо тільки повісити одних на шию інших. Що ж тоді робити? Міська влада все ж таки має деякі важелі впливу на бізнесменів, приміром, надавши або не надавши їм пільги, переваги, ліцензії, дозволи і т.д. Вона може повпливати, аби ці люди працювали не лише на власну кишеню, але й допомагали ближньому своєму.

— Сьогодні точиться багато суперечок про те, потрібні чи не потрібні Ужгороду ринки. Яка Ваша думка щодо цього питання?

— Ринки міста, вуличну торгівлю слід сприймати не просто як бажання якихось підприємницьких структур чи окремих торговців збагатитися. Йдеться про виживання великої групи людей, котрі сьогодні спроможні власноруч прогодувати себе, свою сім’ю. Я пропонував би усім силовим, контролюючим структурам, міськвиконкому, майбутній владі сприймати ринки як своєрідний бізнес-інкубатор. Тут ми якраз і можемо говорити про таке явище, як середній клас. Він нізвідки не береться і мав усюди своє коріння. І в Ужгороді йде нормальний процес, коли з прилавків кіосків, магазинів та орендованих площ пробиває собі дорогу крізь корумповану бюрократичну скелю прошарок середнього класу. У нас усе проходить так, як у всіх містах України, у світі загалом. І згодом ця стихія повинна перетворитися на нормальний бізнес.

— Наскільки сьогодні вдало функціонує очолюване Вами об’єднання “Місто”?

— Ідея створення такого громадського об’єднання мала на меті зробити хоча б натяк на координацію зусиль політичних та громадських сил, які діють сьогодні в місті. Але, враховуючи те, що можливості будь-якого об’єднання, у тому числі й нашого, фінансово та матеріально обмежені, нам вдавалося просто зацікавити групу підприємців, бізнесменів, щоб вони вкладали гроші в обдарованих дітей, у розвиток їхнього таланту. Або десь виявити турботу до людей із фізичними вадами, складною життєвою долею. І ця ідея в багатьох випадках спрацьовувала. Люди діла показали, що вони здатні відгукуватися на чужий біль. Але для цього треба створити в Ужгороді певну систему цінностей, де б підприємця поважали не за його гроші чи дуже круту іномарку, а за те, що він турбується про тих, хто сам подбати про себе не може. Це по суті виховання тих людей, які стоять на ногах і мають можливості для такої допомоги. На жаль, ці 10 років незалежності стали 10 роками бездуховності, безпринципності, гри без правил і т.д. Уся українська громада розпорошена. Поняття високих принципів моралі, толерантного ставлення людей один до одного сьогодні не в моді. Тому всі ці почуття потрібно виховувати змалку.

— Наскільки мені відомо, об’єднання “Місто” робить чимало саме для виховання молоді...

— Ми реалізуємо велику кількість програм, деякі спільно з Центром соціальних служб для молоді облдержадміністрації, з різними політичними об’єднаннями, спілками тощо. А ще у нас традиційні зв’язки з ветеранами війни, які ціною свого життя, власною кров’ю відстояли для нас майбутнє. І сьогодні ми мусимо зробити так, щоб вони передавали свій досвід молодим. Тому що тепер між поколіннями не існує жодного зв’язку. Без коріння немає духовності, нема традицій. Вони мають на чомусь базуватися. І ми взялися за таке важке завдання, як закладення цих традицій, якихось правил гри, норм життя нормальної людини в сучасному європейському місті.

— Давайте повернемося до виборів, адже Ви є одним із кандидатів на посаду мера міста. З чим, з якою програмою Ви підходите до 8 вересня?

— Програма дій громадського об’єднання “Місто”, яку, зрозуміло, важко вмістити в рамки однієї публікації, народжувалася дуже важко. Однак її цінність у тому, що всі елементи програми вже пройшли тою чи іншою мірою робочу адаптацію і практичне втілення через діяльність активістів нашого об’єднання, через їхню безпосередню роботу в органах виконавчої влади, у різних установах, організаціях тощо. Тут є і мої напрацювання, зокрема ті, що вдалося набути під час роботи секретарем Ужгородської міської ради, заступником голови — керуючим справами виконавчого комітету, народним депутатом України, депутатом обласної ради. Головне у цій програмі — вона відкрита для обговорення, пропозицій та критики. Це вже є продукт, над яким працювали десятки людей, і ми цим пишаємося. Безумовно, ми прагнемо співпрацювати з усіма, у тому числі й тими кандидатами в ужгородські мери, котрі заявили про свою участь у виборах з точки зору реалізації цієї програми. Тому що лише на гаслах сьогодні далеко не виїдеш. Має бути комплексний підхід і, крім програми, ще й команда виконавців, яка зможе задіяти весь потенціал Ужгорода — маються на увазі громадські організації, політичні партії, особливо ті, у яких є власні фракції у парламенті. Тільки в такий спосіб ми врятуємо наше рідне місто.
Андрій Ганусич,“ФЕСТ”