Епатажна Наталія Петій-Потапчук

Зазвичай диригентів хорових колективів чи то а-капельних я сприймала як керівників- чоловіків, що направляють великий загін митців. І, мабуть, усе. Коли ж мені випала нагода побачити роботу диригента Державного заслуженого академічного Закарпатського народного хору Наталії Петій-Потапчук, а було це порівняно не так давно ( Ужгородська швейна фабрика святкувала своє 65 річчя, яку очолює депутат облради кількох скликань Мирослава Каламуняк – також унікальна людина, до речі, про талант якої писатимуть наступні покоління), я побачила диригента в іншій площині.

Тендітна пані Наталія стояла по центру сцени у вишуканому вбранні, змахнула своєю паличкою. Якоїсь миті здалося , що її рука мов зависла в повітрі. За хвильку сцена видзвонювала багатоголоссям, яке мелодійно переливалось і ставало єдиним цілісним звучанням. Раптом непомітно диригент опинилася в гущі хору, поступившись співочим чоловікам. І було в їх голосі щось правічне,мужнє, сильне...
А тим часом знову на першу позицію наче виплила пані Наталія і на сцені завирувала справжня музична феєрія. Прекрасний професійний рівень виконання українських і закарпатських народних пісень не залишив байдужим нікого. Враження від колективу яскраве. Диригент просто заворожувала, творила і надихала. Щира, відкрита і водночас загадкова. Рухи витончені, точні, вправні, а темперамент – із претензією майстра першого класу.
Я вперше відкрила для себе спеціальність диригента як людини-митця, де зуміла зреалізувати себе жінка. Думаю, що жінок із числа диригентів у цілому світі надто мало. Робота виснажлива, копітка, здебільшого на валізах – далеко не кожна витримає. Можливо, це питання часу.
Натомість уже сьогодні на Закарпатті Наталія Петій - Потапчук підтвердила,що жінка диригент – це емоції, шарм і престижність.
Соломія Романенчук