Маленьких "гаврошів" на Закарпатті поменшало?

За останні 3-4 роки кількість бездомних у краї значно зменшилася. Нині офіційно налічується 170 таких дітей, тоді як у 2004 році їх було понад 300.Напередодні Міжнародного дня захисту дітей, який щороку відзначається 1 червня, прийнято влаштовувати урочисті заходи, благодійні акції, обдаровувати малечу іграшками та солодощами. Але піклуватися про найвразливішу частину населення - дітей, особливо безпритульних, позбавлених батьківської турботи та достойних умов життя, потрібно не тільки на свята, а й щодня.

Діти найчастіше стають жертвами насилля та агресії дорослих. За даними дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, половина дітей у світі живуть у сім'ях, де фізичне і психологічне насильство - повсякденна реальність, а кожна десята дитина регулярно стає жертвою агресивної поведінки дорослих. У слаборозвинених країнах більшість дітей щодня гинуть від голоду та хвороб. Що ж стосується дитячої безпритульності в Україні, то нині жодна організація достовірно не може назвати точну кількість знедолених дітлахів: офіційно називається 100 тисяч, проте існує думка, що число їх перевищує мільйон...

Про найгостріші «дитячі» проблеми у нашому краї знає Світлана ЯКІМЕЛІНА, начальник служби у справах дітей Закарпатської ОДА.

— Як не парадоксально, але нинішні безпритульні діти, у переважній більшості - не сироти: вони тікають на вулицю від власних батьків. «Саме така тенденція характерна і для маленьких безпритульних краян», - резюмує Світлана Якімеліна. Що стосується національності бездоглядних дітей, то це, здебільшого - роми. Ними стають, як правило, діти батьків-п'яниць чи наркоманів, терпіти знущання яких вони уже не в змозі. Часом і рідні батьки виганяють своїх чад на вулицю. Тікають із дому і діти з так званих благополучних заможних родин, бо батьки, заробляючи гроші, просто не мають часу на їхнє виховання.

Більшість безпритульних хворі на туберкульоз, венеричні та шкірні захворювання, не винятком є і зараження СНІДом. Майже всі вуличні діти є потенційними жертвами злочинців, а пізніше - і самі порушують закон. Їх змушують жебракувати, красти, займатися проституцією та порнографією.

Та все ж за останні 3-4 роки кількість бездомних у краї значно зменшилася. Нині офіційно налічується 170 таких дітей, тоді як у 2004 році їх було понад 300. Та й справді, маленьких «гаврошів» на вулицях міст нині поменшало. Значною мірою сприяє цьому розроблена державна програма з подолання безпритульності серед дітей. На це з бюджету виділяються чималі кошти. Першочерговим завданням відповідних служб є виявлення таких дітей. Для цього спільно з кримінальною міліцією у справах неповнолітніх проводяться профілактичні рейди, у ході яких маленькі безпритульні доправляються у спеціальні заклади: в обласний Центр опіки дитини, «Обласний притулок для неповнолітніх» у Батєві на Берегівщині, де з'ясовується особа дитини, відомості про її батьків, при необхідності виготовляються документи. Щороку тут отримують допомогу близько 300 діток. Вони часто потребують фахової психологічної допомоги, особливо підлітки.

У притулку, який може вмістити одно¬часно 50 чоловік, маленькі втікачі (віком від 3 до 16 років) можуть бути захищеними від «домашнього затишку» до 3 місяців, поки не вирішиться їхня подальша доля. Тут на них чекають пристойні умови: повноцін¬не харчування, чистий одяг, санітарно-гігієнічні процедури та навчання за індивідуальною програмою (бо всі вони надто різні за віком). Проте втікачі дуже неохоче йдуть до притулків, дитячих будинків, бо звикли до волі, не визнають дисципліну, порядок та гігієну. Зважаючи на все це, у 2006 році у Сваляві був відкритий перший в Україні Центр соціально-психологічної реабілітації дітей - саме для таких діток. Метою Центру є повернути їх у суспільство. Це - зневірені ціти, і хоча у притулках їх нагодували, помили, їх знову тягне на вулицю.

Нн менш турбує і ситуація з дітьми, які вимушені жебракувати на вимогу батьків. У такому випадку (через недосконалість законодавства) важко довести, що дитина зазнає насилля, що просити милостинюїї змушує рідна мати. Саме це і є найслабшою ланкою у сфері піклування про дитинство - завчасно виявити родини, у яких діти зазнають насильства, проживають у нелюдських умовах, словом - позбавлені дитинства. Відомі випадки використання малолітніх дітей злочинними угрупованнями, які купують, викрадають або ж «беруть напрокат» у батьків-алкоголіків дітей, змушуючи їх жебракувати. При цьому ділки заробляють шалені гроші, а діти часом помирають від голоду та хвороб. То ж виходить, що, подаючи гроші малюкам, ми стаємо співучасниками цього злочинного бізнесу...

Тішить тільки те, що нарешті змінилося ставлення держави до вирішення проблеми дітей-сиріт. Створено електронну базу даних, що дає можливість не залишити без уваги жодного знедоленого маленького українця. Розпочалося також реформування дитячих закладів, яке передбачає перебування дитини від 3 років до повноліття в одному закладі. Завдяки цьому вдасться уникнути! розриву родинних уз - коли братів-сестер розділяють, переводячи з одного закладу в інший. У перспективі - створення компактних дитячих будинків, на відміну від існуючих, розрахованих на 100-200 осіб. Державою заохочуються і альтернативні дитячі будинки сімейного типу (за останні 2-3 роки їх у Закарпатській області стало вже 24), усиновлення дітей-сиріт. Розроблена також програма соціального житла (гуртожитків) для дітей, які досягли повноліття. Нині в Ужгороді є аж 9, у Перечині - 20 соціальних помешкань...



Оксана Дудаш, "Фест"