На що орієнтуватися закарпатським орієнтувальникам?

У спортивному орієнтуванні на найвищому рівні перемогти може лише людина з високими розумовими здібностями та відмінною фізичною підготовкою.У загальнокомандному заліку Кубка України зі спортивного орієнтування на

лижах збірна Закарпаття з-поміж одинадцяти областей посіла скромне 8 місце. Чи й справді ця позиція - наш реальний рівень?



Про це та багато іншого спробували з'ясувати в інтерв'ю з найкращим тренером України зі спортивного орієнтування сезону 2007, мукачівцем Олександром Цепурдеєм.



- Олександре Владиславовичу, зважаючи на цьогорічну безсніжну зиму, чи

можна вважати зимовий сезон невдалим?Та й чемпіонат України, який було

намічено на січень, відтак на лютий у Воловці так і не вдалося провести...



Безперечно - зимовий сезон для закарпатських орієнтувальників (а основними

центрами в цьому виді спорту є Ужгород та Мукачево) став невдалим. Найперше

з-за примх погоди. На закарпатському боці Карпат снігу майже не було - тож

лижну підготовку було зірвано. Якби було достатньо коштів, то можна було

якось "викрутитися" - спортсмени з інших областей тижнями сиділи у високогірних районах Прикарпаття, де снігу було достатньо. Дехто з

суперників виїжджав на трензбори навіть за кордон - до Росії, Швейцарії, Болгарії. Та і за таких умов ми могли б достойно представляти область на всіх основних заходах зими, адже до складу зимової збірної команди Закарпаття входить чимало хлопців і дівчат із традиційно "лижних" районів області (Міжгірського, Хустського, Рахівського, Хуста), що успішно сполучають орієнтування з лижними гонками. Тож головна причина невисокого

загальнокомандного місця на Кубку України банальна: з-за відсутності

необхідних коштів наша команда була представлена "урізаним" складом.

На чемпіонат країни, проведення якого було заплановано у Воловці, ми покладали великі сподівання. За три зимових місяці в області вдалося провести чотири масштабних заходи, які збирали до сотні учасників. Тренери

Віктор Шеффер з Хуста, Василь Коваль з Міжгір'я, Степан Швайгер з Ясиня, Андрій Мельник з Воловця, ужгородці Олексій Жданович та Сергій Готра зуміли технічному плані відмінно підготувати своїх вихованців і, я впевнений, що

на чемпіонаті наша збірна була б серед призерів. Та, з-за відсутності снігу, чемпіонат із Закарпаття перенесли до Сум, а на поїздку туди команді коштів не виділили.



- Які суттєві відмінності доводиться враховувати у підготовці й проведенні

літнього й зимового сезонів?



Фактично зимове (на лижах) та літнє (бігове) орієнтування є абсолютно різними видами спорту. У Швеції, наприклад, лижники-орієнтувальники входять до складу саме Федерації лижних видів спорту. Відповідно й у спеціальній

підготовці спортсменів є суттєві відмінності - у лижників та кросменів основне фізичне навантаження приходиться на різні групи м'язів. Якщо ж говорити про відмінності у техниці орієнтування, то зимою все значно

простіше - ви обираєте по карті кращий з двох-трьох варіантів запропонованих між контрольними пунктами лижнів і - в путь! Карти "для

зими" готувати менш затратно, але дистанції - важче. Адже якщо в лижних гонках вистачає одного кілометрового кола і на ньому можна розігрувати

першість на будь-якій за довжиною дистанції, то навіть для першості області з лижного орієнтування ми вимушені "накатувати" по 20-30 км лижнів. А уявить собі, що в ніч перед змаганнями випаде свіжий сніг і до ранку - до

початку змагань - вам доводиться поновлювати всі траси... Без спеціальної техніки "Буранів" та ратраків зробити це все неможливо.

Влітку щоби стати класним спортсменом-орієнтувальником вам знадобиться щонайменше років п'ять-сім. Адже щоби без проблем на високій швидкості долати багатокілометрові дистанції по незнайомій місцевості однієї високої

фізичної форми недостатньо. Потрібен ще й досвід, причому досвід участі у змаганнях та тренуваннях на різноманітних видах місцевості. В цьому й полягає основна проблема, яка гальмує розвиток нашого виду спорту на

Закарпатті: не має карт, не має фахівців які б їх готували, не має коштів, щоби таких фахівців запросити. Фахових картографів, що спеціалізуються в спортивному орієнтуванні, в нашій країні не більше двох десятків, дві

третини з них працюють за кордоном.



- Напередодні Різдвяних свят у Києві на конференції Федерації спортивного

орієнтування України вас визнали кращим тренером України, а вашого вихованця В′ячеслава Мухідінова - найкращим серед спортсменів. Як

довго ви йшли до цього успіху?

Працюю тренером з вересня 1980 року. Не хочу виглядати нескромним, але серед моїх учнів є й чемпіони та призери чемпіонатів світу та Європи у

різних вікових групах, всі десять "закарпатських" майстрів спорту

України... Щодо цьогорічного визнання, то воно, безперечно, викликано насамперед успіхом В'ячеслава на чемпіонаті світу, а до цього значною мірою долучилися й тренери збірної, насамперед Сергій Даньков з Харкова та Віра

Дорош з Дніпропетровську.



- Такі імена як Ірина Купріянова, той же В′ячеслав Мухідінов добре відомі далеко за межами України. Щодо молодої генерації, то чи є в наших

юних орієнтувальників перспективи дорости до рівня планетарного масштабу?



Складне запитання. Найбільша проблема полягає у тому, що чим краще ми працюємо, чим краще виступаємо, тим менше отримуємо коштів на розвиток. За останні п'ять - сім років в області не було виділено жодної копійки на

створення нових спортивних карт, з року в рік скорочується фінансування на поїздки на всеукраїнські змагання. На цьогорічний чемпіонат України з марафонського орієнтування до Херсону та чемпіонат України серед юніорів до

Луганську з області відрядили лише по одному спортсмену, на чемпіонат країни з лижного орієнтування до Сум - жодного! Тож "молодій генерації" пробитися до "планетарного масштабу" буде складно. А перспективної юні в

області вистачає, для прикладу назву Оксану Пиринець з Міжгір'я та Ольгу Лехман з Хуста які були призерами минулорічного зимового чемпіонату країни, Андрія Расчупкіна з Мукачева та ужгородця Євгена Сиротова, що вибороли

медалі на чемпіонаті України з рогейну (надмарафонське орієнтування - добовий біг). Цього року, на початку травня, у Криму під час командного чемпіонату України призерами у своїх вікових групах стали мукачівці Сергій

Расчупкін та Олександр Касьянов, Богдан Кобилянський та Андрій Соханич з

Ужгороду...



- Олександре Владиславовичу, відкрийте плани закарпатських орієнтувальників

на літній сезон



Щодо загальноукраїнських заходів, то найбільші плани ми пов'язуємо із "закарпатськими" чемпіонатами України. Ідея полягала в тому, що якщо в нас немає коштів на далекі виїзди, то запросимо змагання до себе. Та зима

підвела і "лижний" чемпіонат не відбувся, окрім нього національна федерація довірила нам проведення ще двох чемпіонатів: 31 травня - 1 червня у Воловці проходив чемпіонат України з МТВ-О (велоорієнтування) та з 18 по 22 червня

у Мукачеві відбудеться особистий чемпіонат України з foot-орієнтування. За

підсумками цих змагань формуватимуться збірні команди України на участь у чемпіонатах світу. Приємно відмітити що лідерами обох команд є вихованці мукачівського СК "Товариш": капітаном збірної з МТВ-О, що виступатиме на

чемпіонаті до Польщі, є Анна Телякевич, яка зараз захищає кольори клубу "Фарум" з Данії, а В'ячеслав Мухідінов (за кордоном він виступає за

фінський клуб "Турун Метсанкавият") у Чехії виборюватиме ліценцію на Всесвітні спортивні ігри 2009 року



- А що важливіше у спортивному орієнтуванні - ерудиція з розумовими

здібностями, чи все ж фізична підготовка?



У сучасному спортивному орієнтуванні на найвищому рівні перемогти може лише

людина з високими розумовими здібностями та відмінною фізичною підготовкою.

Є чимало прикладів коли орієнтувальники були призерами чемпіонатів Європи

та своїх країн (на Україні в тому числі, останній приклад - срібна медаль

Сергія Расчупкіна з Чемпіонату країни з бігу в гору, що днями пройшов на Львівщині ) у кросі чи на довгих легкоатлетичних дистанціях. Та на відміну від багатьох інших видів спорту, де навіть існує гасло типу "біжи - не

думай", у нас "не думаючи" успіху не досягнеш: вам потрібно на високій швидкості проаналізувати всі можливі варіанти шляху і обрати з них (а затим й реалізувати на місцевості) єдиний найкращий. І без допомоги тренерів,

друзів, уболівальників - один на один з лісом.

Більшість з майстрів спорту вихованих у Мукачеві закінчили школу й ВНЗ "на відмінно", дехто вже отримали по дві-три вищих освіти. Так Ірина Купріянова та Сергій Мухідінов здобули дипломи відповідно данського та італійського

університетів і працюють у всесвітньовідомих фірмах, Анна Телякевич навчалася у Швеції, Руслан Касьянов закінчив російський ВУЗ, Марія Семак навчається у Данії, її сестра Ольга закінчила сільгоспакадемію та отримала

запрошення до аспірантури в Києві, на користь спорту відмовився від пропозиції продовження навчання в аспірантурі Харкова В'ячеслав Мухідінов, Володимир Прокопець здобуває третю вищу освіту у Львові, Яна Попович

закінчила МТІ, а Андрій Харченко - УжНУ.



- Аби якнайдовше залишатися успішним у спорті важливо не опускати планку перед собою. Ви вже визнані найкращим тренером України, тож, виходячи з цього, які ваші цілі на сезон?



На літо основним завданням було успішно провести чемпіонати України у Воловці та в Мукачеві. З Воловцем ми вже впоралися, а в Мукачеві ще є певні проблеми: на жаль, люди, які на етапі прийняття рішення про проведення цих

заходів обіцяли допомогу, підвели і тепер багато чого приходиться вирішувати самотужки.

Щодо команди, то за підсумками МТВО-чемпіонату до збірної України потрапило восьмеро закарпатців, сподіваюся, що нам вдасться знайти необхідні кошти і вони зможуть реалізувати свою майстерність на чемпіонаті світу у Польщі та

на чемпіонаті Європи у Литві...



- Якщо поглянути у далеку перспективу, на вашу думку, чи має спортивне орієнтування бодай шанс стати спортом N? в області?



Якщо за результатами, то ми вже є літнім спортом N 1 на Закарпатті. Подивиться на підсумки минулорічних Літніх спортивних ігор України - більше медалей ніж орієнтувальники області не приніс ніхто. Якщо у плані масовості

- то у лідерах нам бути важко. Спортивне орієнтування складний технічний

вид спорту, у період початкової підготовки вимагає копіткої індивідуальної

роботи. Це не футбол і не туризм - це там багато фахівців: копати м'яча чи готувати шашлики вміють всі. В нас не вистачає тренерів, карт, наш вид не потребує великих капіталовкладень і тому не цікавий для чиновників - немає

на чому "відбити" гроші... Це вид спорту для цивілізованого суспільства, подивіться: найбільш розвитим він є у Скандинавських та

центральноєвропейських країнах, там він включений до шкільної програми, змагання збирають тисячі учасників.Нам цього ідеалу як до неба.