А на сторожі коло нас постане слово…
Тому й заповзялися з такої нагоди ми бесідувати з на-чальником управління у справах преси та інформації Закарпатської облдержадміністрації Василем Мироновичем Комарницьким.
- Які наразі найважливіші завдання стоять перед управлінням?
- Найперше турбуємось, аби наша закарпатська преса жила і плідно працювала, тобто доносила читачеві ту інформацію, що відповідає дійсності.
- Якщо порівняти цей рік із плином року минулого - то газети стали на вищий щабель розвитку?
- Думаю, що так. Особливо, коли говорити про низову районну пресу. Майже всі "новинки" почали виходити двічі на тиждень. Фактично всі стали матеріально й технічно забезпеченими - мають сучасні комп'ютери, нормальний зв'язок. Піднялась і заробітна плата працівників засобів масової інформації. В плані соціального розвитку, матеріально-технічного забезпечення сміливо можна стверджувати - пішли вперед. У більшості редакцій передані на їх баланс приміщення. Для того, щоби люди почували себе впевнено, знали, що вони є власниками і розпорядниками своїх штаб-квартир.
- А та тенденція, щоби всі низові газети поставити на самоокупність, пройшла вже?
- Це питання піднімалося головою Спілки журналістів України. Та, наскільки я знаю, він зняв його з порядку денного. Та саме життя газет покаже, як події стануть розвиватися. Я впевнений, що газети дійдуть до роздержавлення. Та з цим ще трохи слід почекати. Аби не нашкодило розвитку ЗМІ, не призупиняло їх вихід. Адже я завжди про це казав: людям постійно необхідна інформація - податкова, пенсійна, святкова, жалобна. Не вірю, що комерційні газети відразу почнуть надходити в найбільш віддалені куточки нашого краю чи іншої області. Тому свою чесну чорнову роботу виконує низова преса. І тому роздержавлення ще не на часі.
- Які газети районів краю на даний час є найбільш яскравими?
- Я би відзначив газету "Вісник Хустщини". Нормально працює газета в Тячеві. По-перше, вони збільшили свій обсяг. По-друге, зросла інформаційна насиченість. Та найбільший крок до поступу зробила Великоберезнянська районна газета. Вона фактично помирала, але протягом минулого року не тільки відновила свій випуск, погасила всі борги, але й почала виходити на восьми полосах, стала дуже цікавою.
- А який рівень свободи мають районні газети зараз, скажімо, під час президентських перегонів стосовно висвітлення того чи іншого кандидата, чи вони приречені стояти на позиції районної влади?
- Думаю, що є Закон. І в його рамках повинні діяти редакційні колективи. Аби невдоволені не зверталися до суду і торжествувала демократія.
- Місцева преса завжди була другом і порадником народу. Районка мала найбільшу взаємодію з масами. В кого найліпше налагоджений такий двосторонній зв'язок? Я подумки, наприклад, відзначав у цьому "Зорю Рахівщини". Чи є інші зірки на небосхилі мас-медійному?
- Міжгірці в цьому плані теж чудово працюють.Тут постійно публікуються листи читачів. Воловецька газета не відстає від колег-верховинців. Перед нами і поставлене зараз завдання - максимально сприяти народу у висловленні своїх думок. На передостанній колегії ми обговорювали можливості реалізації цього пріоритету в житті українського громадянина. Зараз в Україні проходить Рік сім'ї - то при газетах створюються консультаційні пункти, куди люди приходять із своїми запитаннями чи листовними пропозиціями.
- Чи з'явились якісь нові видання в районах?
- На Берегівщині "Кий уйшаг"("Малі новини") у селі Батрадь. "Кюльдетейш" - церковна газета угорською мовою. В Сваляві тріумфально почала виходити загальнообласна газета "Трембіта". Є й спеціальні, рекламні газети. З'явилася спортивна газета "Спорт-тайм".
- Бачу, що цьому процесу притаманне, що не з'являються газети випадкові, як раніше, видавці яких надто легковажно ставилися до цієї справи?
- Справді, виходять чисто прагматичні газети, які мають якийсь сенс. Колись була тенденція лиш би заснувати газету, а там як Бог дасть. Приношу паспорт, заяву пишу і от я - засновник газети. Нині люди починають думати, на яку їм аудиторію працювати, хто купить їхнє дітище, чи буде прибуток і т.д. І тому процес заснування газет злегка призупинився. Нині в області маємо 333 газети. Регулярно виходить набагато менше.
- Йде природній процес фільтрації, бо багато хто заснує газету, а не розуміє, що це вельми недешева забаганка - дорогі полі-графічні витрати, працівники можуть зарплатню попросити тощо…...
- Я вважаю тому, що законодавство, при всій його демократичності, не є досконалим в тому плані, що із заявою та паспортом можна заснувати газету. А лікаря ж без диплома не пускають операції робити! А газета теж - свого роду лікар.
- Слово - зброя…...
- Так. Слово - велика зброя. Воно може не тільки лікувати, але й поранити і вбити. Хто приносить заяви, то має зі мною бесіду про те, на що йде новоспечений видавець, яку відповідальність несе за надруковане в газеті. І бачу, що не всі знають, на що йдуть. Тому часто двічі-тричі газета вийде і більше не виходить.
… Зараз різні думки на сторінках преси. Подобаються вони нам чи ні, але вони є. Жодного випадку не було, коли б органи державної влади обмежили в свободі газети, не було відмов і в реєстрації. Тому й захотілось і Василя Мироновича Комарницького привітати зі святами, побажати йому щастя, здоров'я, успіхів в особистому та громадському житті. Це я і зробив. А він подякував. Василь Зубач