На Закарпатті хату і землю родичі ділили за допомогою ножа

Коли Владислав прокинувся, у хаті було темно. У голові гуділо, горло пересохло, з якогось дива неабияк боліла рука. Довкола на підлозі розлито щось липке. Підвівся, у потемках нащупав горнятко, зачерпнув води і жадібно випив. Втамувавши спрагу, запропонував воду своєму знайомому, який спав на іншому ліжку. Але той не відповідав. Владислав перепитав ще раз, однак знову мовчанка.

Тоді молодик увімкнув світло і… побачив страшну картину. Майже вся кімната була забризкана кров’ю. Глянув на свою руку, а на долоні - різана рана. Владислав метнувся до родича, але той не рухався і ніяк не реагував, він уже не дихав, усе його тіло було в крові. Молодик зітхнув і знесилено опустився поруч. Ось і ще одне випробування випало на долю Владислава, яких у його житті вистачало.

У п’ятницю, напередодні великого Святого Архистратига Михайла, Владислав весь день розпилював дрова в одного з жителів села. Тут годували, налили кілька чарок горілки. Надвечір господарі дали ще пляшку із собою. «Завтра релігійне свято, у селі великий празник, то якраз буде чим погоститися», - розмірковував парубок, повертаючися додому. А вдома чекав на нього п’яненький дядько. Зауваживши у племінника звеселяюче пійло, попросив налити. Владислав спершу опирався, мовляв, прибережемо на завтра. Однак врешті-решт погодився - тільки по п’ятдесят. Та на цьому, звичайно, не зупинилися, до вечора пляшка спорожніла. Полягали спати. Обидва були вже добряче сп’янілими. Слово за слово, і розмова несподівано переросла у сварку. Господар уже звично став пред’являти претензії Владиславу, що той мешкає в нього «на дурняк». А хата ще не переписана, не оформлена відповідно і земля. Племіннику все це байдуже. Владислав почав огризатися, не надто добираючи слова. Ситуація досягла піку напруження - і в якусь мить Василь схопив зі столу ніж та замахнувся ним на родича. Той хоча й п’яний, але встиг підставити руку і вхопитися за лезо. Алкоголь ніби притупив біль. Почали боротися. У цій метушні лезо вп’ялося у стегно Василя. Бризнула кров. Це нібито остудило супротивника, він відступив, улігся на своє ліжко. Владислав тим часом вимкнув світло і принишк.

- Він ще співав після цього, - розповідає парубок. – А потім стих... Я якось теж не відчував болю і заснув.

Прокинувся Владислав близько другої ночі. Так, поруч із закривавленим тілом дядька, просидів майже всю ніч. Удосвіта пішов до сільського голови Ольги Плакош, яка й зателефонувала в міліцію. Оперативний черговий Перечинського райвідділу одразу ж направив у Т. Поляну слідчо-оперативну групу міліції. Виїхали на місце події також і начальник перечинської міліції Павло Готра, його заступник Василь Заяць, слідчий Анатолій Сочка, експерт-криміналіст Тарас Ігнатик, судмедексперт Тетяна Диковець. Спантеличений Владислав був схожий на загнаного звіра. Картав себе за скоєне, та виправити щось уже було неможливо. Ніж потрапив у вену, і потерпілий просто стік кров’ю. Якби йому вчасно надали необхідну медичну допомогу, то, можливо, вижив би.

За цим фактом порушили кримінальну справу, проводяться відповідні слідчі дії та екпертизи, з’ясовуються усі обставини й деталі. Адже саме від них залежатиме подальша доля парубка при визначенні міри покарання за скоєне...

- Подібні випадки стаються, насамперед, через спосіб життя, який веде людина, -- зауважує заступник начальника Перечинського райвідділу міліції Василь Заяць. – Коли головною ціллю стає горілка, доводиться рано чи пізно чекати біду. Владиславу, наприклад, як сироті держава надавала допомогу. Однак він ті гроші ніколи не бачив, навіть віддав банківську картку іншому, взамін отримуючи час від часу горілку та дешеві продукти. А все зароблене також спрямовував на пійло. Звичайно, далися взнаки і життєві негаразди. Та вихід слід було шукати якось інакше, а не систематично топити горе в чарці...

Михайло Пискач

ВЗГ ГУМВС України

в Закарпатській області