Невже втрачаємо останні крихти совісті?

…Іноді здається, що в нашій країні вже нічого не здивує – ні асфальт, який укладають тільки в дощ, ні махінації з державними фінансами в умовах, за яких, здавалося б, просто нереально щось вкрасти; ні матусі, які вивозять діток подихати свіжим повітрям і для цього вигулюють їх уздовж пожвавлених автомобільних трас.

І хоча з усіма подібними проявами криміналу, бездумності чи елементарної халатності ніби й боремося, і намагаємося переламати, але, знову ж таки, іноді складається таке враження, що покоління вже втрачені, їм нічого не допоможе...

Та час від часу таки трапляється те, від чого просто моторошно.

З одним із таких випадків, про які дуже пече розповісти, зіштовхнулася кілька років тому: зателефонувала подруга і розказала, що її синові зобов’язані дати путівку в лікувальний заклад у Крим, але районна чиновниця-педіатр не хоче цього робити. І це при тому, що дитина справді має проблеми. Звертаюся до облуправління охорони здоров’я – там здивовані, бо, виявляється, дитина з таким діагнозом єдина в області й для неї у першу чергу ця путівка... Тоді разом несправедливість збороли (як би пафосно це не звучало), хоча ту ж таки несправедливість спільно з облуправлінням долаємо щороку...

Але найбільше обурило інше. Цими днями зустріла знайому, про яку чула, що нездужає, але не знала, що трапилося. Надзвичайно приємна й мила жінка зо два тижні тому на кареті «швидкої» потрапила до гінекологічного відділення міської лікарні. Каже, витратила багато грошей на ліки (відомо, що в лікарні не забезпечують медикаментами і вкрай погано харчують). А потім виявилося, що за те, аби лікар підписав лікарняний листок – зауважте, цілком законний, бо жінка таки була хвора! – він попросив 100 гривень!

Але це ще, як виявилося під час нашої подальшої розмови, були тільки «квіточки», «ягідки» вилізли трішки згодом, і нехай у грошовому еквіваленті вони були не такими шокуючими, але вразили самим фактом своєї появи! Жінці довелося платити (!) 2 гривні за те, аби зайти до туалету! Певна річ, попросили її добровільно-примусово, але таки попросили!!! І, відверто кажучи, байдуже зараз, хто і як це робив – шокує сам факт! Чи, може, керівництво закладу (гінекологія підпорядковується Ужгородському перинатальному центру) не знає, що робиться у його відомстві?

Я прекрасно розумію, що після цієї чергової публікації з «наїздом» на медицину наживу собі нових ворогів, на мене образяться чиновники від медицини. Але, з іншого боку, хіба журналісти не для того працюють, аби говорити про негативні факти й таким чином підштовхувати відповідальних осіб виправляти проблеми. Виправляти, бо – щиро вірю і таки нерідко бачу розуміння та бажання допомогти – ще не всі втратили совість!..


Головний редактор газети "Закарпатська правда" Наталія ЛОГОЙДА-Петерварі