Петро Мідянка "штурмом" Держархів Закарпаття не брав

Відомий український поет, лауреат Шевченківської премії 2012 р. Петро Мідянка, маючи намір віднайти деякі відомості про своє рідне село Широкий Луг, що на Тячівщині, завітав у обласний архів, який розміщений у Берегові.

Та, на жаль, не вийшло так, як думалося, бо не всі дозвільні папери для роботи в архіві були відповідно оформлені, зокрема, не вистачало візи ужгородського начальства. Прикро, але додому – і це ж не близький світ – довелося вертатися з пустими руками. А планувалося як мінімум два-три дні попрацювати з архівними документами…

Обласний архів – режимна держустанова із суворими правилами. Напевно, так воно й має бути, адже тут – серце історії нашого краю, оберіг його минувшини. А без добре вивченого минулого, як відомо, важко дати об‘єктивну оцінку діяльності наших предків, обрати правильні орієнтири для майбутнього. Окрім того, будь-яка освічена людина (чи така, яка вважається грамотною) повинна знати історію свого краю, шанобливо ставитися до подій, що канули в Лету, до всього, пов’язаного з учорашнім днем рідної землі. Тому особливо треба цінувати установу, в якій зберігають і впорядковують документальні історичні матеріали. Саме так розмірковував істинний інтелігент, щирий патріот, талановита особистість П. Мідянка. Тому сперечатися з місцевою адміністрацією облархіву, впадати в амбіції не став – гідно і чемно відступив, вирішивши найближчим часом належно оформити відповідний допуск для роботи.

Автора цих рядків приємно вразила підкреслена ввічливість і люб’язність заввідділом Марії Єрьомкіної, яка тут, в архіві, працює понад два десятки літ. Під час розмови з визнаним метром сучасної поезії Петром Миколайовичем Мідянкою вона розповіла про робочі будні держархіву.

Не посилаючись на надмірну зайнятість, хоча робочий стіл мало не вгинався від різних документів, а в коридорі вишикувалася черга клієнтів-відвідувачів, вона терпляче й спокійно розповіла про те, як слід діяти в цій ситуації. Незважаючи на тимчасову невдачу, в п. Мідянки настрій не погіршився. Більше того, він навіть помітно повеселішав.

– Приємно мати справу з вихованими, культурними людьми, – усміхнувшись, промовив уже на виході тактовний та інтелігентний поет. – Хоча і вийшло не так, як було заплановано, але неприємного осаду на душі не відчуваю.

А мені подумалося: такі особистості не щодня переступають поріг цієї чи інших аналогічних установ. Слід пишатися зустріччю, спілкуванням з людиною, якій сам Президент В. Янукович вручив Національну премію ім. Т. Г. Шевченка, і аби в майбутньому не виникало ситуацій, близьких до конфузу, адміністрації варто більше уваги звернути на інформаційний блок, на роз’яснення тих чи інших робочих моментів, положень. Та й взагалі постаратися, аби зайвий раз не завдавати клопоту людині, якою пишається Україна, яку читає Європа й половина світу, яка стоїть нарівні з такими геніями слова, як Олесь Гончар, Павло Загребельний, Роман Іваничук, Борис Олійник тощо. Зрештою, мова не тільки про Мідянку, а про всіх нас, тобто малих українців.

Еміл Турані