Порошенко залишає Донбас, щоби врятувати Україну?

Порошенко відмовився від Донецької та Луганської областей. Принаймні, так виглядає зі слів і вчинків теперішньої влади. Дві східні області України залишили, як колись фактично залишили Абхазію та Південну Осетію. Проте для нашої держави такий крок – явно не найгірший у тій ситуації, що зараз склалася. А можливо, навіть і виграшний.

Чому відмовився?

Якщо думати логічно та аналізувати факти, то напрошуються висновки про протилежне. Розгляньмо останні заяви української влади та дії нашої армії в зоні АТО. Хід подій помітно змінив своє русло після переговорів у Мінську та вторгнення російської армії в Новоазовськ. До того наші сили відчутно переважали на Донбасі та контролювали понад 70% території двох областей. Добровольчі батальйони звільняли міста одне за одним, відрізали "ДНР" від "ЛНР" та оточили основні пункти – Донецьк і Луганськ. Здавалося б, війна скоро завершиться, і сили АТО викурять терористів зі сходу України раз і назавжди. Але ні.

Із вторгненням російської регулярної армії 28 серпня все змінилось. Хоча вона появилася на Донбасі як мінімум 22 серпня, коли разом із так званим "гуманітарним конвоєм" кордон України перетнула і військова техніка, про що заявляли іноземні журналісти-очевидці подій. Після 28 серпня розпочався відхід українських підрозділів зі зайнятих позицій. Ілловайськ, Савур-могила, Амвросіївка, Дебальцеве, Кутейникове... "Наші війська залишили низку населених пунктів. Ми відступаємо", - повідомив 2 вересня Дмитро Тимчук. І відступ продовжується й дотепер.

Міністр оборони Валерій Гелетей, попри свої попередні підбадьорювання, робить заяву про те, що Росія погрожувала нам атомною зброєю, і що слід готуватись до десятків тисяч смертей. "За неофіційними каналами, російська сторона вже кілька разів погрожувала, що у випадку продовження спротиву вони готові застосувати проти нас тактичну ядерну зброю. Операція зі звільнення сходу України від терористів завершена. Ми маємо терміново вибудовувати оборону від Росії, яка намагається не лише закріпитись на територіях, раніше окупованих терористами, але й здійснювати наступ на інші території України", - заявив очільник Міноборони.

Арсеній Яценюк заявляє, що Україна може впоратись із терористами, але не з регулярною російською армію, яка значно переважає чисельно і технічно.

Далі лідери сепаратистів декларують, що хочуть припинення війни, проте не погодяться на те, щоби самопроголошені республіки були у складі України. Водночас вони заявляють, що не чинитимуть наступ на території інших областей. Сподіваюсь, ні в кого досі не виникає сумнівів щодо того, що устами «ополчення Донбасу» говорить Кремль.

Після цього Порошенко робить гучну заяву про те, що він домовився з Путіним і готовий до припинення вогню на Донбасі. Росія спростовує таку заяву, однак Порошенко ще раз наголошує на взаємному припиненні вогню під час зустрічі із лідерами країн НАТО.

Та треба розуміти, що обопільне припинення вогню, і тим паче на тлі попередньої заяви лідерів терористів, означає відмову від звільнення Донбасу. Означає те, що території Луганської та Донецької областей залишаться під контролем так званих "ДНР" і "ЛНР". А це фактично означає капітуляцію України.

Прослідкувавши за цим ланцюжком подій, можна робити один висновок: судячи з усього, Україна таки відмовилася від Донбасу. Проте Порошенко не робитиме цього декларативно. Він не виступатиме із офіційними заявами, адже це зробить його в очах мільйонів українців зрадником і слабкодухим Президентом на кшталт Ющенка. Українській армії й надалі віддаватимуть накази про поступовий відхід від зайнятих позицій, і до настання морозів, скоріш за все, на Донбасі вже не залишиться жодного батальйону. Медіа та уряд подаватимуть наш відхід як операцію задля уникнення ще більших жертв, постійно наголошуючи на тому, що українська армія апріорі не може протистояти російській, і що найбільшою цінністю є мир та людські життя. Ґрунт для цього уже активно готують – такий висновок випливає із наведених вище заяв урядовців.

Не програш

Як би це гірко не звучало, але де-факто відмова від Луганської та Донецької областей у теперішній ситуації є не найгіршим варіантом з усіх (де-юре вони залишатимуться Україною, як і Абхазія з Південною Осетією у Грузії).

По-перше, приблизно 80% населення (за словами багатьох переселенців зі Сходу України) там підтримують сепаратистів. Щоби переконатись у цьому, достатньо лише глянути, скільки людей прийшло на ганебний "парад полонених" у Донецьку. Якщо Україна таки звільнить Донбас – що робити з усіма цими людьми? Їхнє незадоволення та супротив нікуди не подінуться, і сепаратистські настрої надалі залишаться на Донбасі.

По-друге, практично вся інфраструктура двох областей є знищеною, і на її відновлення треба щонайменше 8 мільярдів доларів, про що нещодавно заявив Яценюк.

Звідки Україна візьме ці гроші, якщо наша економіка і без того ледве дихає, незважаючи на суттєву фінансову допомогу іноземних країн? Знову кредити від МФВ? Чи, може, волонтери назбирають необхідну суму? Україна не має за що відновлювати Донбас, не кажучи вже про забезпечення людей їжею, електрикою та теплом під час зими.
По-третє, нашим батальйонам справді складно протистояти регулярній російській армії. Військової підтримки від Заходу не буде, тож за подальшого проведення АТО можливі ще більші людські жертви, ніж були дотепер. Відтак Україна отримає дуже багато смертей, величезні фінансові втрати на відбудову інфраструктури (і можливий дефолт) та невирішену проблему зі сепаратистськими настроями.

Так, численні людські втрати є неймовірно важкими для української нації. Але це війна, і на війні вмирають люди. Найімовірніше, Порошенко не думав здавати Донбас до вторгнення російської армії. Із терористами Нацгвардія справилася би до жовтня (як казав міністр Гелетей), проте не з московськими полками. Україна боролася за Донбас. Ми не зливаємо його, як злили Крим – без жодного пострілу та навіть спроби протистояти агресору. Відтак ми показали світові, що готові боротися за нашу землю, потужно задекларували свою позицію та вивели на чисту воду наміри Кремля. Ми боролись, і в результаті відходимо, щоби запобігти ще більшим втратам та де-факто позбутись проблемного регіону, який, скоріш за все, так і залишився би оселею сепаратизму на тривалий період часу.

Крах проекту "Новоросія"

Багато людей вважають, що Путін на Луганську з Донецьком не зупиниться, і що його справжня ціль – це території Харківщини, Херсонщини, Запоріжжя, Миколаївщини, Дніпропетровщини та Одещини, так звана «Новоросія». Що Путіну важливо отримати сухопутний доступ до Криму та відрізати Україну від Чорного та Азовського морів. І ці люди мають рацію – адже Кремль, вочевидь, не просто так вже стільки часу говорить про Новоросію.

Однак йому не вдасться втілити там сценарій неоголошеної війни під видом місцевого ополчення. Не вдасться це зробити через одну причину: ні в Харківській, ні в Запорізькій, ні в Херсонській, Миколаївській, а тим паче Дніпропетровській та Одеській областях Кремль не має підтримки населення. Так, п'ята колона є і там, але далеко не в такій кількості, як у Донецьку та Луганську. За останні півроку кількість проросійськи налаштованих мешканців там суттєво зменшилась. Поразки українських військ на Донбасі значною мірою залежали і від того, що там їм стріляли у спину місцеві, коли наші солдати намагались протистояти зовнішнім атакам. В інших областях такого не буде. І навіть ті, хто підтримують Путіна, точно не захочуть відокремлюватись від України, глянувши на те, на що перетворився Донбас. Зруйновані міста, тисячі смертей, гуманітарна катастрофа – доволі вагомі аргументи, і явно не на користь "народних республік".

Тому Путіну залишатиметься один варіант – йти на відкриту оголошену війну з Україною.Чи наважиться він таке? Адже такий хід фактично означатиме початок Третьої світової, розв'язувати яку – завідомо програшний варіант. Тим більше, за півроку військового конфлікту в Україні Путін так і не пішов на оголошену війну та не визнав наявність своїх військ на території України, видаючи їх за "сили ополчення".

Тому сценарій буде дуже схожим на грузинський, коли російські танки так і не дійшли до Тбілісі. Але «звільнили» Абхазію та Південну Осетію, які фактично зараз непідконтрольні Грузії, але де-юре вважаються її автономними одиницями. Путін не братиме до свого складу Донецьк і Луганськ – це дуже невигідно із економічної точки зору. Ці території, скоріш за все, чекає така ж доля, які і вищезгадані грузинські регіони. А Україну чекає припинення війни.