Право на справедливий судовий розгляд

Справедливість — один з найважливіших принципів правової держави, який реалізується як у законодавчій, так і в правозастосовній діяльності. Справедливий закон є втіленням ідеї рівної для всіх свободи — робити все, що не обмежує свободи інших і не завдає шкоди, а також не заборонене законом.

Ідея справедливості реалізується насамперед через нормативне закріплення права на справедливий судовий розгляд. Це право встановлене як на національному, так і на міжнародному рівнях.
Право на справедливий судовий розгляд у міжнародно-правових актах виникло в другій половині ХХ ст. На сучасному етапі це право чи його елементи закріплені в національному законодавстві різних держав, переважно на конституційному рівні. Однак формулювання принципу «право на справедливий судовий розгляд» є не в усіх документах, тому його зміст можна визначити лише за допомогою інших, більш конкретних процесуальних прав.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) право на справедливий суд складається з інституціональних та процесуальних елементів. До інституціональних належать вимоги щодо суду як установи (незалежний, неупереджений, створений на підставі закону), до процесуальних — мінімальні вимоги стосовно процедури судового розгляду (публічність, забезпечення наданих процесуальним законом прав учасникам судового розгляду, змагальність, розумний строк розгляду справи, виконання остаточного судового рішення тощо).
Право на справедливий судовий розгляд також закріплено Міжнародним пактом про громадянські і політичні права від 16 грудня 1966 р. (ратифіковано Україною 1973 р.; далі — Пакт). Окрім іншого, він містить положення про те, що перелік органів, які мають захищати та поновлювати порушені права фізичних осіб, не має обмежуватися національними судами: право на захист повинно забезпечуватись компетентною судовою, адміністративною чи законодавчою владою або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави. Для реалізації права на судовий захист у Пакті визначено такі юридичні гарантії: обов’язок кожної держави-учасниці забезпечити будь-якій особі, права і свободи якої порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть якщо це порушення було допущено особами, які діяли як офіційні; обов’язок кожної держави-учасниці забезпечити застосування компетентною владою засобів правового захисту, коли вони надаються; рівність усіх перед судами та трибуналами.
Вітчизняне законодавство не містить прямого посилання на забезпечення осіб правом на справедливий судовий розгляд. Більш традиційними для чинного процесуального законодавства є пов’язані зі справедливістю поняття «законність», а також «всебічний, повний та об’єктивний розгляд справи». Законність як одна з основних засад судочинства закріплена у п. 1 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 8 Цивільного процесуального кодексу України, ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд зобов’язаний розглядати й вирішувати судові справи на підставі закону з урахуванням його цілей та у встановленому ним порядку. При застосуванні правових актів суд повинен враховувати їхнє місце в ієрархії національного законодавства, тобто юридичну силу.
У кримінальному судочинстві вказано про обов’язок осіб, які здійснюють провадження у справі, досліджувати обставини справи всебічно, повно та об’єктивно (ст. 22 Кримінально-процесуального кодексу України).
Важливими аспектами справедливого судового розгляду є також забезпечення незалежності й безсторонності суддів. Принцип незалежності суддів міститься у ст. 126, ч. 1 ст. 129 Конституції та процесуальному законодавстві. Сутність цього принципу полягає в тому, що суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їхнього внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному та об’єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб.

Заступник начальника
Головного управління юстиції
у Закарпатській області
І.М. Алмаші