Про плин ужгородського життя на галері капітана Ратушняка

Проминає воно на скелях руїн вічного Ужгорода, у величній Україні, що своєю історією прославилася на весь світ.

Завжди, коли в українських інтерв'ю беруть участь популярні зірки з числа іноземців (чи кіноактори, чи митці в музиці), їм задають скромне питання: "Чи чули ви про Україну?", — то відповідь на це завжди стандартна "Ні! Вибачте".



Не зважайте!



Всі ми - патріоти, робимо все для себе. Назріла супер-тенденція: якщо кожен для себе будь-якими грабуючими зусиллями зробить добре, то й Україна виросте!



Але це не дуже позитивно діє на нашу велику Батьківщину, розміщену під зіркою Савіка Шустера.



Ой, як це ж несправедливо!



Ужгородці, на якогось фіга, дружною чередою поперли голосувати за егоцентричного і неврівноваженого супермена Ратушняка, хоч самі ужгородці йому байдужі.



Нічого не поробиш, коли наші городяни шукають найкоротших шляхів до чужої гузиці. А коли це ще й гузно великого начальника — то це взагалі кайф.



Якщо ж начальника належного нема — то його треба створити.



От і створили собі на дурну голову опришка в калалі.що ніяк не вгомониться в своїх апетитах.



Ніби не ліпше було вибрати нормальну! людину!



Собаки на вулицях, хоч і бомжі, але значно врівноваженіші й інтелігентніші за пересічного і агресивно вишкіреного городянина: надурив, мовляв, Рата, не тим дядьком виявився.



Тепер згадали, золоті нащадки Духновича та приїжджі нелюди-окупанти, котрі «зависли» тут, — що Сергій Слободянюк, коли хоч раз перед тим зустрічався з тобою — то першим підходив і потискав руку.



Згадали, що й Володимир Гісем чоловік простий, як пісня про очі, які ти бачиш зранку до ночі. Ту саму пісню сексуального маніяка Олександра Пономарьова.



«А чи підійшов Ратушняк до когось так на вулиці, як Слободянюк?» — завили прозрілі і здичавілі ужгородці.



І самі собі відповіли: «Ніколи!»



— То якого привида ми вибрали?—звідавуть вони тепер і у себе, і у Неба та керівників його представництв на Землі — різних священиків у парадних ризах.



Виною тому є, привнесена з батьківщини Буша — Америки, система. Завдяки нам, вона була змішана із "совковими" комплексами, і взагалі зробила Україну прокаженим дер-жавоподібним утворенням.



«У ТИРАЖ»



Суть системи полягає в тій істині, що громадянин має неухильно вірити в справедливу державу. Кого б не вибрали на виборах будь-якого рівня — гой має молитовно служити Америці (в нашому випадку америкоподібній у карикатурному плані Україні).



Тому й вірять кожному, хто найзухваліше махає руками та посилає всіх і кожного на х..., щоб його не послали в п... Так сам Єсенін писав.



Америки в нас не витанцьовується, то патріоти виходять «у тираж», а все заполонюють «махальники руками і матами», які тим і збили свій первісний капітал на кістках безсловесних трударів.



Останні "пашуть", не роблячи для себе життя ліпшим.



Так вам і треба, сараки!



Нічого вибирати бандитів.



Але наразі робимо висновок: прогрес догори Україні не світить.



Але поглянемо на романтичну сторону нашого неіснуючого життя.



Погляд туди завжди незмінно радує.



Адже живемо ми у невидимій країні (у прямому сенсі цього слова).



Хто хотів там утопію Томаса Мора в натурі?



Вітаємо!



Вона прямо перед вами.



Грандіозні мери, які ні з ким не здоровкаються і нічого не роблять у бік народу, народні депутати, які поклали на народ свій антинародний «болт», а ще відокремлений своїми звірячими апетитами від феодальних провінцій Київ — столиця пацюків і бюрократів.



Ви тут, панове жебраки! В утопії, що програється наяву.



Всі патріоти, які люблять Україну, чи просто Неньку (завдяки якій ми виросли й стали по-казковому багатими між обжертими кланами) — є любителями фентезі (це такий жанр у мистецтві кіно чи літературі, що по-вітчиз-няному звучить, як "казка").



ЦІЛУЙТЕ «ЗНИЗУ»



А тепер про Місто За Морем. По-Он-тськи, як у романі «Володар Кілець», називається воно Ужгородом, тому відкинемо ельфійський варіант.



Це казкове місто є межею між реальністю та утопією (до речі, по ньому одразу видно). Король тут Ратушняк. На прізвисько "Хоробре Серце". Всі інші - челядь. А якщо говорити мовою короля - бидло. В цьому королівстві завжди злагода. Селяни живуть у нірках біля гір мирно й щасливо. Міщани неймовірної вроди мешкають у кришталевих будівлях, схожих на квіти. А за порядком у цьому раю слідкують благородні і необкурені" білосніжні вовки.



Я пожартував.



Краще не ходіть сюди.



Мінусів Ужгорода вистачає — максималісти мовчать.



Тепер про кілька закономірностей нашого міста-мами, де тепер такий сердитий тато.



Якщо тут купиш собі черевики —то краще не ходи в них вулицями — порвеш. У автобуси теж не потикайся — будуть по вас топтатися злобні жилаві пенсіонери без пільгових квитків.



Гроші теж можна взагалі не заробляти — все одно заберуть усі хитрозаді працівники ЖРЕРів та інші «патріоти» древнього, як велика каменюка, міста.



Чесним тут бути взагалі не можна — не зіллєшся з натовпом.



Мобільні телефони раджу не купувати: хай ліпше мама похвилюється ввечері, ніж тебе поб'ють і заберуть зручний балакучий пристрій.



Хорошим бути серед цього суспільства не пробуй. Все одно тебе завжди будуть ненавидіти. Якщо не за п'янку, то за хороший костюм на тобі, чи за прекрасну дівчину під тобою. Якщо потрапиш у міськвідділ, то не кажи міліції, що ти музикант. Там існує тенденція випадкового опускання сейфів на твої руки.



Особливо варто наголосити ніколи не пробуйте пробитися в люди — накличете на себе лихо. Пробиті люди вже є. Інших просто не потрібно.



Порада: завжди цілуйте «знизу» свого «командира» на роботі, попробуйте «відкоситися» від армії. Вона вам просто не потрібна. В цьому Ужгороді ми й так на постійному фронті.



Ужгород-2008. Якщо ви й далі, дорогі ужгородці, будете лізти в начальницький зад і душити ближніх —то Ужгород-2009 вам просто не «світить».



ua-reporter.com