Свято-Покровський православний храм на Виноградівщині освятили в 2005

Храм п’ятикупольний, його почали будувати в 2002 році.

У розмові з настоятелем храму ми попросили розказати про своє життя. Архімандрит Стефан (Поп), настоятель Свято-Покровського храму с. Тисобикень, Виноградівського р-ну був дуже відвертий, за що ми йому вдячні.

“На парафії я з 1982 року. З 1993 по 2002 рік ми молилися в іншому храмі по черзі з греко-католиками. Цей храм ми почали будувати в 2002 році, а в 2005 році освятили. Храм п’ятикупольний. Показним є те, що у нас на угорській парафії вперше поставили православні восьмиконечні хрести на куполи, а також два великі хрести з мармуру біля храму. До цього «угорський» храм мав тільки чотириконечні хрести, що не відрізняло його від храмів інших конфесій в цій місцевості. Храм допомагала будувати двоюрідна сестра батька Стефана, яка живе в Нью-Йорку. Я також вдячний моїм парафіянам, які допомагали будувати храм своєю безкорисною працею на славу Божу.

Громада у нас не велика і становить близько 450 будинків, а щонеділі у нас молиться близько 150 чоловік. Молоді люди, в основному, роз’їжджаються на роботу, але все ж таки сформувалася група молодих людей, які регулярно беруть участь у житті парафії.
Мова богослужіння

Служби проводяться в основному на угорській мові, але треби (богослужіння за потребою) проводяться як угорською, так і на церковно-слов’янською мовами, залежно від мовної належності тих, хто просить помолитися. Іноді ми читаємо церковно-слов’янською мовою євангеліє та основні моменти літургії. У нас є одна особливість: у сусідніх з моєю парафією селах, хоча там, в основному, реформатське населення, є по 15 – 20 (а в деяких селах навіть більше) сімей православних угорців, які відвідують наш храм саме тому, що у нас вони можуть брати участь у богослужінні на їхній рідній мові. Щороку після закінчення шкільної програми при нашому храмі проводяться літні катехизаторські курси для дітей.
Життя на парафії

Проводиться місіонерська і катехізаторська робота серед населення парафії і в його околицях. У селі Петрове ми освятили великий восьмиконечний хрест, що свідчить про присутність православної віри в регіоні реформатської більшості. У тому ж селі ми освятили місце і заклали невеликий храм-каплицю, будівництво якого розпочнеться навесні. Іноді мене запрошують служити треби на інших парафіях, де священики не розмовляють угорською мовою, особливо вінчання та похорони. Ми всі розуміємо, що проповідь важливо промовляти зрозумілою для людей мовою. Якщо цього не робити, то іншим конфесіям, які служать на зрозумілій мові, буде легше перетягнути до себе наших людей.

Деякі люди приїжджають в наш храм з сусідніх парафій щонеділі тільки заради того, щоб почути проповідь зрозумілою для них угорською мовою. Мені здається, що в деяких сусідніх селах є необхідність теж частково використовувати угорську мову під час богослужіння, адже більшість людей в побуті користуються саме цією мовою.

За національністю я угорець, але я свідчу, що я православний, за що дякую Богу. Хоча я не дуже добре розмовляю по-російськи, Бог благоволив мені вступити до Одеської духовної семiнарiї, а пізніше, в 1991 році, прийняти чернецтво, хоча до цього 10 років був неодруженим священиком. Дуже приємно, що ніякої неповаги або приниження через те, що я угорець, тут не відчуваю. До мене ставляться як до брата у Христі.

І храм побудований, і громада зорганізувалася, слава Богу, хороша… Проте я почав думати над тим, хто колись мене буде потрібно комусь замінити на угорській парафії, коли з якоїсь причини я не зможу служити. Тут необхідне знання мови і традицій. З цих міркувань я попросив призначити на одну з двох моїх колишніх парафій, яка вважається українською, священика Миколу Ковача, який, на мою думку, зможе стати на моє місце, коли я не зможу більше служити через хворобу або з якоїсь іншої причини. Таким чином, паства не залишиться без богослужінь на зрозумілій для них мові.

Я радий, що як православний священик, архімандрит, можу спокійно служити у сільському храмі і приносити користь віруючим православним християнам.”

газета “Православне Закарпаття”