Закарпаття перетворилось на «прохідний двір» для нелегальних мігрантів

У кожної доби свої символи і свої герої. За радянських часів Закарпаття іменували не інакше, як краєм лісів і виноградників, а тогочасна преса найбільше оспівувала труд лісорубів, меблярів, садоводів та виноробів.

Стрімке закриття підприємств і не менш стрімке відкриття кордонів у перші роки незалежності України призвело до того, що вчорашні червонодеревники, столярі, механізатори, виноградарі, а разом із ними і вчителі, інженери, медики та вузівські працівники вимушено «перепрофілю-валися» на перевізників та переносників через кордон різного краму, здебільшого цигарок, алкоголю, бензину та солярки.
Кому було ліньки безперестанку снувати туди-сюди через кордон, - став контрабандистом чи провідником нелегальних мігрантів. Тож сьогодні практично немає такого дня, аби преса не писала про «героїку» сучасних буднів - пильних митників та відважних прикордонників, які на передніх рубежах Вітчизни без упину виловлюють контрабанду та затримують нелегальних мігрантів. Щоправда, місцевий люд чомусь переконаний, що на наших кордонах вилучають і затримують лише те і тих, котрі не мають «даху» у погонах із великими зірками.
Протяжність державного неприступного «муру» України з її сусідами - нинішніми членами євроспільноти та НАТО - на території Закарпаття сягає 467,3 км, у якому облаштовано 16 брам пропуску, з яких 9 мають статус міжнародних пунктів пропуску, 6 - міждержавних, а 8 пунктів діють у режимі спрощених переходів. Найбільшими з них є міжнародні автомобільні «Тиса», «Лужанка», «Вилок» на кордоні з Угорщиною, «Ужгород» та «Малий Березний» на кордоні зі Словаччиною та «Дяково» на кордоні з Румунією. Охорону державного кордону покладено на Мукачівський та Чопський прикордонні загони Західного регіонального управління, бійці яких зосереджені на прикордонних заставах по всьому периметру кордону.
Як відомо, найкоротший битий шлях для легальних і нелегальних мандрівників зі східних теренів континенту до Португалії, Іспанії, Італії, південних регіонів Франції, німецької Баварії, Австрії, Швейцарії, Словенії, Угорщини, Хорватії, Чехії та Словаччини пролягає саме через Закарпаття, тому й навантаження на прикордонників тут нема-леньке. Так, за 8 місяців нинішнього року підрозділами Мукачівського прикордонного загону затримано: 676 незаконних мігрантів (у відповідний період 2007-го - 139); порушників законодавства -1307 (проти 1074); припинено 409 випадків контрабанди на суму 7 млн. (у 2007 році було 503 випадки на суму 4,8 млн. грн.). У зоні відповідальності Чопського прикордонного загону за цей період за незаконне перетинання кордону затримано 1536 осіб.
Працівники Чопської митниці протягом поточного року на різних ділянках митного контролю виявили та задокументували 797 порушень митного законодавства, вилучили з незаконного обігу предметів на загальну суму понад 22 млн. грн. Одним із найбільших «уловів» чопських митарів стала партія мобільних телефонів та комп'ютерної техніки на суму 7 млн. грн., які ввозилися в Україну під виглядом запчастин до касових апаратів. Ужгородська митниця впродовж року запровадила 420 справ на загальну суму 13,4 млн. грн. В основному предметами правопорушення стають: на виїзд - транспортні засоби (порушення зобов'язання про транзит), тютюнові вироби, зброя, наркотичні засоби (марихуана у невеликій кількості), медпрепарати із вмістом психотропних речовин; на в'йд - валюта, побутова техніка (під виглядом одного товару ввозиться інший незаявлений асортимент із метою уникнення сплати податків та зборів) тощо. Окрім цього, митницею порушено 9 кримінальних справ на загальну суму 41 1 тис. грн...
Однак усе це - лише видима частина проблемного айсберга на наших кордонах. Перший зустрічний житель із будь-якого прикордонного села Перечинського, Великоберезнянського, Ужгородського чи Берегівського районів у розмові «не для преси» розповість вам про те, де і як у їхньому селі переводять через кордон утікачів з країн Азії чи переносять контрабанду, назве розцінки за «послуги» провідників, покаже будинок, де вони зупиняються на «привал» перед завершальним кидком на омріяний Захід, місця поховання у лісах померлих нелегальних мігрантів. На початку цього року журналісти телеканалу «1+1» детально розповіли моторошну історію про те, як із десяток утікачів із Китаю кілька днів просиділи в голоді і холоді замкненими в будинку в одному з прикордонних сіл Великоберезнянського району. Доведені до відчаю люди самі виламали двері, звернулися по медичну допомогу та зголосилися українській владі. Схожих історій на Закарпатті - сотні, а юрби впевнених у собі індусів та азіатів, що походжають вулицями Ужгорода і приміських сіл, гармонійно вписалися у звичний багатонаціональний колорит Закарпаття. Такий собі рай чи край неляканих нелегалів.
А які враження від роботи українських стражів кордонів у пересічних законослухняних громадян? Звісно, сьогодні загальної культури у зеленокашкетників та митарів побільшало, але й до повного ажуру навіть у елементарних речах ще далеко. Навіть відповісти на ваше привітання, не кожен сержант спроможеться, не те, аби він привітався вам першим. З введенням Шен-генської візи заторів на кордонах з Угорщиною та Словаччиною відчутно поменшало, особливо у понеділок, коли на ужгородському базарі вихідний. Ні митники, ні прикордонники особливо не прискіпуються, але й належного потягу до чіткості виконання своєї роботи вони все ще не мають. Буквально найсвіжіший приклад з особистого досвіду: повертаючись 8 вересня додому з відрядження, словацьку частину кордону перетнув за 5 хвилин - на митниці не було жодного авто. Ця ж процедура на рідній стороні (КПП «Ужгород») зайняла усі півгодини. І це при тому, що у двох рядах було всього-на-всього 4 машини, а безпосередній час на оформлення документів та огляд авто склав не більше 7 хв. Контролерів і доглядачів навколо крутилося вдосталь, але жвавого руху на митниці не спостерігалося. У подібному ключі працюють і на КПП «Тиса».
Ще одна проблема - безлад на «нейтральній полосі», а правильніше - міжкор-донному просторі. Річ у тім, що як на КПП «Тиса», так і на КПП «Ужгород» досить пристойна відстань від нашого до угорського та словацького шлагбаумів. А там - повна анархія: «завсідники прикордонного руху» пропускають перед собою друзів чи партнерів по солярковому бізнесу, координуючи свої дії по мобільних телефонах, перевантажують товари з одного авто в інше, перекриваючи при цьому рух на мості через Тису. Звісно, усе це відбувається на очах суворих стражів кордону, але навести лад вони чомусь не беруться. І чого б це?..
Наразі можна зробити один висновок - доки в Україні не буде повноцінного східного кордону, доки нелегальне переміщення людей та перевезення контрабанди приносить задіяним у злочинні схеми ділкам, у тім числі й у найвищих владних кабінетах, надзвичайно великі гроші - схожі історії ставатимуться регулярно і перестануть бути дивиною для суспільного загалу. Чи не тому наша владна еліта так мляво дбає про повноцінну євроінтеграцію України, що дуже впливові люди мають з усього цього конкретний зиск?

Василь Ільницький, "Фест"