Засвідчення нотаріусом вірності перекладу документа

Засвідчення вірності перекладу нормативно регулюється зокрема вимогами Закону України «Про нотаріат» (глава 11 стаття 79),

Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (глава 8 розділ 2). Засвідчувати вірність перекладу документа з однієї мови на іншу вправі державні та приватні нотаріуси, консульські установи.
Нотаріальне засвідчення вірності перекладу необхідне у випадку, коли перекладеному документові потрібно надати офіційності, наприклад, для подання у державні органи, для подальшої легалізації тощо.
При засвідченні вірності перекладу з однієї мови на іншу до документів, які підлягають перекладу, пред’являються такі самі вимоги, як і до документів при засвідченні вірності їх копій. Тобто, вони не повинні суперечити законові як за сутністю, так і за формою, мати юридичне значення та ін.
Але є й специфічні вимоги, притаманні саме цій нотаріальній дії.
По-перше, засвідчувати вірність перекладу з однієї мови на іншу нотаріус може лише тоді, коли він знає мову, якою викладено документ, і мову, якою треба перекласти його зміст. У випадку коли переклад робить перекладач, який знає відповідну мову, нотаріус засвідчує не вірність перекладу документа, а справжність підпису перекладача під перекладом.
По-друге, документи, складені за кордоном за участю іноземних властей або які від них виходять, приймаються нотаріусами для вчинення перекладу і засвідчення вірності копії документа лише за наявності на документі відмітки про його легалізацію органами Міністерства закордонних справ України або проставлення апостилю Міністерством юстиції України.
Під легалізацією розуміється засвідчення консулами або консульським управлінням МЗС України тієї обставини, що документ відповідає законодавству країни, якою був виданий, і що підписи іноземних посадових осіб на документі не викликають сумніву в їхній справжності. Прийняття документів без легалізації можливе у тих випадках, коли це передбачено законодавством України, міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Як показує практика, при засвідченні вірності перекладу нотаріусові, як правило, доводиться користуватися послугами перекладача. Таким чином, засвідчуючи справжність підпису перекладача, нотаріус повинен встановити його особу та особу громадянина, який подав документ для перекладу. При цьому перекладач, поряд з документом, що встановлює його особу, повинен представити документ, який стверджує кваліфікацію перекладача.
Переклад робиться з усього тексту документа, в тому числі з печатки і штампу. Найчастіше переклад виконується на окремому аркуші чи аркушах. Він прикріплюється до оригіналу документа, прошнуровується і скріплюється підписом нотаріуса та його печаткою.
Досить часто громадянин, звертаючись за вчиненням якоїсь нотаріальної дії, наприклад, за посвідченням доручення, заповіту, засвідченням справжності підпису на документі, копії тощо, просить одночасно здійснити переклад документа на іноземну мову. У цьому випадку переклад вміщується поруч з оригіналом документа на одній сторінці, розділеній вертикальною рискою, таким чином, щоб оригінальний текст (доручення, заповіт, копія тощо) розташовується на лівій стороні, а переклад – на правій. Переклад має бути зроблений з усього тексту документа, що перекладається, і закінчується підписами. Під текстами оригіналу та перекладу вміщується підпис перекладача у разі здійснення перекладу перекладачем. Посвідчувальний напис викладається під текстами документа і перекладу з нього.
Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа за усним зверненням заінтересованої особи, а також за клопотанням заінтересованої особи при вчиненні нотаріальної дії.

Тетяна Русин,
головний спеціаліст
відділу нотаріату Головного
управління юстиції у
Закарпатській області