Видимість трудової революції

Підчас святкування 21-ї річниці незалежності України, пам’ятаючи про наближення виборів до парламенту, представники влади наперебій згадували те добре, що за два останні роки зробили для народу парламент та уряд. Одна з основних тем – боротьба із безробіттям та працевлаштування соціально незахищених верств населення. В Законі «Про зайнятість населення» (№5067), який вступає в дію з 1 січня 2013 р., високопосадовці вбачають системний план створення нових робочих місць, працевлаштування молоді та перекваліфікації осіб, що стали неконкурентоспроможними на ринку праці. Зокрема, малим підприємцям в пріоритетних галузях економіки (їх визначить уряд) за працевлаштування безробітних, направлених центром зайнятості, держава впродовж року компенсуватиме щомісячну сплату єдиного соцвнеску (ЄСВ) за такого робітника. Те ж саме чекає на інших підприємців, які на два роки взяли до себе, наприклад молоду людину на її перше робоче місце (інваліда чи робітника, якому за 50 років та інших представників із шести соціальних категорій). Роботодавці, що впродовж року створювали нові робочі місця та платили робітникам не менше ніж три «мінімалки» в місяць (з 1 січня 2013 р. – 3402 грн) отримають в наступному році 50% знижку по ЄСВ за кожного прийнятого на роботу. Тим, кому за 45 років держава запропонує ваучер на 11 тис грн, щоб оплатити отримання освіти (для підвищення кваліфікації чи іншої спеціальності). Нарешті безробітним обіцяють дати кошти на відкриття власної справи. Все це виглядає не просто фантастикою, а утопією. Далі ще смішніше, заборона пропонувати роботу особам лише однієї статі. В результаті маємо «революційний» закон, який по суті нічого не міняє окрім системи управління коштами соцфонцу на випадок безробіття (7-8 млрд грн. на рік), яку фактично підпорядкують Мінсоцполітики. А подальша фінансова підтримка роботодавців та безробітних полягатиме в банальному перерозподілі вже зібраних коштів, які до бюджету країни не мають ніякого відношення.