На свято Воскресіння Христового вихованці закарпатських дитячих будинків отримали подарунки від покровителів

Заради щастя дітей, їх сердечних щирих посмішок, ясних очей: ми – дорослі робимо все, щоб вони не засмучувались, не почували себе самотніми без ласки, душевного тепла, турботи та любові.

Людям, які виховувалися у родинах, важко навіть уявити собі, що відчуває у своєму серці маленька дитина, від якої відмовились батьки, або ж якщо їх позбавляють батьківських прав. У такому випадку, майже самотній й безпорадний малюк залишається наодинці з сьогоднішнім світом у якому дуже мало щирої любові, справедливості, взаємопорозуміння, турботи та ласки. Адже все це мали б дати дитині батьки, родина, але на превеликий жаль не в кожного дитяти вони є. Діти позбавлені батьківської турботи, уваги потребують більшої підтримки, піклування, а головне любові, і тут не останнє слово за людьми, які не залешаються осторонь до сирітської долі.
о. Кирил зі Свято-Покровського чоловічого монастиря (с. Ракошино, Закарпаття) та Свято-Введенського чоловічого монастиря (м. Київ) разом із щиросердечними людьми, не байдужими до дітей-сиріт, вже декілька років поспіль дбають про них і допомагають їм не тільки до того часу поки вони живуть у школах-інтернатах, але й після того, як вони "покидають свої домівки"
Так, у четвер Страсного тижня, у День Великої П’ятниці та у неділю на свято Воскресіння Христового о. Кирил побував у трьох дитячих будинках Закарпаття: Чинадіївському дитячому будинку, ЧАСЛІВСЬКій ШКОЛі-ІНТЕРНАТі ДЛЯ ДІТЕЙ-СИРІТ І ДІТЕЙ, ПОЗБАВЛЕНИХ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, Перечинській загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІ ст. Закарпатської обласної ради та в Перечинській ЦРЛ. У День Великої П’ятниці о. Кирил завітав і до діточок ромів.
В ці дні, до дітей о. Кирил приїхав не із пустими руками. Він подарував діткам не тільки свою любов, ласку, радість, тепло, турботу, хороший настрій, але й привіз для них Великодні паски, солодкі подарунки, ліжечка, один комп’ютер, велику ігрову площадку, миючі засоби, памперси маленьким діткам у лікарню та багато корисних речей, які стануть у пригоді малечі.
Спонсорами цих гарних і щирих дарунків є меценати із м. Києва.
Зазначу, що у цих дитячих будинках малюки мають родину, люблячих батьків, які їх розуміють, поділяють з ними радість щастя, якщо буває то й невдачі у чомусь, а також успіхи у навчанні та у всіх їхніх дитячих починаннях і справах. Саме головне — дітки там не самотні й не чужі. Працівники цих закладів їх люблять, виховують і турбуються за кожного свого вихованця. Це є їхні дітки − наші дітки. І ми їх любимо.

Т. Горянка