Отець Іван Ісайович: «Коли ми будемо дотримуватись і жити за 10 заповідями Божими, тоді ми зрозуміємо, на якій прекрасній і безцінній землі живемо»

Зруйновані будинки, міста, осиротілі діти, голод, постріли кулеметів, вибухи гранат, злидні, хвороби, постійний страх за життя своє та своїх рідних, тисячі скалічених долей та забраних війною людських душ – не кіно, а сьогодення українського народу.

Про це «дитя людської жорстокості» ми до нещодавно знали тільки з історії, яку вивчали з книг, журналів, Інтернет-видань, пізнавали з фільмів та розповідей очевидців військових дій. Війна – страшне і важке слово, що несе із собою страх усього людства.
Не менш страшнішим є і той час, коли в країні йде так звана «сліпа ненароджена війна», тобто – бойові дії. На превеликий жаль, така «невизнана війна» вже декілька місяців триває у зоні АТО на сході нашої країни. Будь-хто із нас може сказати визначення цих горе-слів по своєму. Але тільки той, хто був чи є зараз на сході нашої країни, в зоні АТО, і бачив чи бачить на власні очі наслідки цих бойових дій у «гарячих точках», зможе сказати, що таке справжня війна, чому вона розпочалася і що «привело» її у наш час.
Так, своєю думкою про те, чому почалися бойові дії на сході нашої Держави та що бачив за 4 місяці свого перебування в зоні АТО, поділився військовий капелан отець Іван Ісайович, який декілька днів тому повернувся із передової – а саме з Дебальцева, до обласного центру Закарпаття.
– Отче Іване, а чому, на Вашу думку, Господь дозволив розпочатися війні на території нашої держави? Можливо, в чомусь ми, українці, згрішили?
– Я би тут Господа не звинувачував. Людина є вільною і їй даровано право вибору. Бог людині дав розум і свобідну волю, якими вона керується, приймаючи певне рішення. Тому коли трапляється щось недобре – це вибір людини.
У народі побутує думка: «Коли Бог хоче покарати людину, то Він завжди відбирає в неї розум». У ситуації, яка склалася в нашій країні, цей вислів більше стосується можновладців, посадовців, котрі полюбляють гроші та владу, і людей, котрі легко продаються за «тілесними бажаннями» шлунку!
Власне, чому на Україні все так є? Та тому, що люди часто є байдужими до чужого горя, біди в чужій родині. Не раз більшість з них шукають тих, хто винен у їхніх бідах. Також неодноразово вони намагаються знайти виправдання через алкоголь, наркотики, а в сім’ї шукають не те, що об’єднує: вони намагаються знайти винного у непорозуміннях, труднощах чи негараздах, що виникли, тільки щоб себе оправдати.
Більша частина людства живе заради бізнесу-грошей. Люди забули, що світ створений із добра і Бог благословив його для людини. Вона ж натомість узалежнила себе від матеріального добробуту: грошей, їжі... У такому випадку не гроші служать людині, а вона – їм. Окрім цього, діти Божі не схотіли боротися за право «жити під сонцем»: вони завжди чекали, що хтось це за них зробить. Тому, бачачи неправду, «діти» боялися запротестувати. Так і нині людина й надалі остерігається сказати щось проти влади, навіть якщо бачить, що правління недобре чинить. Наш народ боїться, що їхні дії можуть бути покарані, як у радянські часи: «неслухняним» та непокірним місце за гратами.
Часто багато людей прикривається Біблією, говорячи, що всяка влада – від Бога і її треба слухати. Це правда, але влада має думати, що робить, дотримуватися 10 заповідей та служити народу. Якщо вона цього не робить – то вона не є від Бога, бо сам Господь казав: «По їхніх ділах побачите, чи вони мої...».
За останні роки в Україні побудовано немало храмів, є багато конфесій, але чи побільшало в нас любові? Скажу, що, напевно, – ні. У християнському суспільстві на теренах України пішов розподіл. Розділившись, люди перестали звертати увагу на свої потреби духовного життя, почали доказувати, хто святіший, хто мудріший. Другий поділ – створив матеріальну жадобу, став причиною небажання себе захищати, розуміти свої права та обов’язки. По-тихеньку ми не тільки тратимо людську свідомість, але вже й своє майно, свою територію..., і Бог тут не винен, винні ми.
– Теперішня війна змінила Ваші погляди на життя?
– Мої погляди ця війна не змінила. Тому що в часи радянського союзу я служив у військах: бачив війну, брав у ній участь. І дякую Богу, що я у семінарію пішов не у 17-18 років, а після війська, після того, як побачив деякі речі у світі, що мене вже тоді трохи змінили.
– А чи змінюють погляди на життя молоді військові дії на сході держави?
– Безперечно змінюють, і сама молодь змінюється. Вона вже інакше дивиться на життя, на сьогодення. Але цієї війни могло й не бути.
Ця війна показала, що не потрібно було довіряти так званим «братам», тим, хто клянеться чи обіцяє. Адже кажуть: ти не клянись ніяким іменем, навіть своїм, щоб не впасти у лицемірство. Але, на жаль, це роблять люди. Особливо перед виборами, або якщо йдуть до когось із певними проханнями, говорячи: «я обіцяю…».
Усі обіцянки, брехні, що були сказані, змінили думку людей, особливо молоді. Усе те, що існувало за радянських часів, трималося на брехні, обіцянках і не виконувалося. І ця брехня, як обіцянка, довго не могла існувати, так само, як і радянський союз.
Ця війна дійсно змінить думку людей. Усе це буде через побачену нашу байдужість, через байдужість наших батьків.
У книзі Апокаліпсис гарно дано відповідь: «Цього може не статися, якщо людина вибере любов». Тобто, любов, що є повагою один до одного, що є справедливістю. Це те, що було у християнському житті й воно мало би бути й сьогодні. До прикладу, коли я бачу, що хтось не має куртки, а я маю аж дві, то одну я віддам тій людині, що її не має.
Зважмо ще на одну річ: ми протягом 70 років жили в ідолопоклонстві. Люди кланялися Леніну, говорили, що він завжди живий, він у наших серцях. Нас «учили» від дитячого садочку, від жовтенят, аж до зрілих років, ставити квіти не просто як до пам’ятника, але як до вождя пролетаріату. І це було, а навіть і зараз є, ідолопоклонство.
Людина має бути вільною та знати свої обов’язки і права й не жити в ідолопоклонстві. Коли вона їх знає, то нікому зла не вчинить. Незнання цього легко може довести до ідолопоклонства. Це потрібно розуміти. Але чи хочемо ми цього?
– Отче Іване, чи маєте Ви можливість проводити Служби Божі із нашими воїнами-захисниками?
– Ми все робили для того, щоб Літургія відбувалася щодня. Зазвичай молилися ми о 7 або ж о 7:30 годині ранку.
– Скажіть, будь ласка, про що Вас просять військові в зоні АТО?
– По-перше, я дякую Богу, що був свідком розмов молодих солдатів під час воєнних дій, не будучи у той час ще священиком, навіть семінаристом. Тоді інколи міг і сам задавати подібні питання своїм командирам: чому усе це так чи інакше? Однак тоді ми не говорили про Бога. Ми говорили про інше. І в той час ми захищали не свою землю: це був інтернаціональний обов’язок. Ми немогли жалітись на матеріальне забезпечення чи неповагу до нас, бо автоматично міг дістати 25 років тюрми чи дизбату, і наші матері незаступались за нас, бо боялись влади....
На сході нашої країни, де зараз відбуваються військові дії, зі мною солдати, офіцери спілкуються, з однієї сторони, як із священиком, з іншої як із собі рівним. До речі, там дуже поважають священиків. Одні мене називають отцем, а другі – батьком. І я бачу по їхній поведінці, що вони до мене відносяться, як до батька, як до духовного наставника. А з іншої сторони – вони звертаються до мене, як до друга, старшого приятеля, тому що на війні я із ними на рівні.
Більшість питань, із якими звертаються до мене воїни, не стосуються війни. Вони не запитують, чому Бог допустив, щоб у нашій державі розпочалася війна. Ми говоримо про домашні проблеми. До прикладу, чому батьки через брак часу не спілкуються з власними дітьми, чому через нестачу коштів молодь не може піти на навчання до університету та багато інших питань.
У моменти, під час військових дій, коли ти бачив смерть, втрачав друга, рятувала молитва та мовчанка. Слова тут були зайві.
– Отче Іване, на Вашу думку, чи не час би ввести воєнний стан в Україні?
– Із цим питанням я би краще до фахівців звернувся. Для когось – час настав. Можливо, на окремих територіях й потрібно ввести воєнний стан. Але якщо його оголосити по всій Україні, то чимало знайдеться людей, що говоритимуть: «а для чого нам це?».
Слід зрозуміти, що воєнний стан має інші закони. Він є жорстоким щодо ведення і бізнесу, і праці людей, модернізації і так далі. Може статися так, що після введення воєнного стану до рук візьмуть зброю не тільки захисники Батьківщини, а й ті люди, котрі хочуть помститися комусь.
Вважаю, що слід добре подумати над даним питанням, перш ніж його вирішити.
– Що може зупинити війну?
– Війну може зупинити не тільки наше керівництво, але й прості люди. Перше, що треба зробити, – це перестати лицемірити, поклонятися ідолам, не будувати кар’єру, «йдучи по трупах», не шукати винного. Друге – не обирати владу за гроші: перестати продавати своє майбуття. Якщо ми голосуємо за того чи іншого кандидата в депутати, то обираємо його за інтелект, за його фах, а не за те, що він нам дасть 200-300 гривень. Це є гріхом і абсурдом.
Одним словом, якщо людина припинить обманювати, то вона змусить і владу перестати лицемірити. Якщо люди не будуть давати хабар, то, повірте, і влада його не братиме. Але все питання в тому: чи зможуть наші люди це переступити і зробити?
Повірте, Бог зупинить війну сам. А людина до війни особисто дійшла й вона має «те спожити, що посіяла». Однак Господь Бог війну зупинить, тільки людям потрібно перестати обманювати.
– Розкажіть, будь ласка, якою Ви бачите в майбутньому нашу Батьківщину?
– Нашу країну я бачу вільною, де люди користуються своїм розумом і є вільними: вільно ходять у храми, вільно йдуть на роботу й вибирають ту спеціальність, яка їм до вподоби.
Я бачу нашу країну самодостатньою, тому що згідно з природою, згідно з тим, що ми бачимо на цій землі, тут є усе для того, щоб добре жити. Але поки нас будуть ділити, штучно створювати різні історії, релігійні течії, до тих пір ми будемо мати проблеми. Нам треба зрозуміти, що ми є один народ країни, в якій проживає на одній землі по тій чи іншій причині багато національностей.
Зазначу, що коли ми будемо дотримуватись і жити за 10 заповідями Божими, тоді ми зрозуміємо, на якій прекрасній і безцінній землі живемо. Якщо ми цього не робитимемо і між людьми не буде взаємопорозуміння, взаємоповаги та миру, то будемо з вами й надалі проживати у нашій країні з обіцянки на обіцянку, із пенсії до пенсії, із заробітку до заробітку.
Однак я бачу, що особливо молодь у віці 20-25 років жити так не хоче і не буде, як їх примушували до сьогодні. Вони готові захищати свою землю, а після перемоги повернутися додому і запитати владу: «що ти робиш із своїм народом?» Але це буде вже страшно. Я би не хотів, щоб сталося те, що вони називають третім майданом. Проте, якщо влада окрім грошей і посад більше нічого не буде бачити, то з цього станеться велика біда. А під цю біду можуть потрапити й невинні підприємці, які дійсно справедливо заробляли.
Нашу країну я бачу квітучою. Вважаю, що виховання громадян має здійснюватися в гармонії. Це зробить сильним суспільство: матеріально і соціально забезпеченим. Але все це, насамперед, залежить від нас самих.
– Ваші побажання, отче Іване, українському народу, нашим воїнам, котрі на сході захищають нашу державу, а також нашій ненці Україні.
– Нашій молодій державі я бажаю ніколи не мати запроданців. Я бажаю народу, щоб він цінив своє і не шукав іншого, навчався на чужих помилках, а не на своїх. Тобто, мудрості та розуму, а також терпіння. Якщо людина вміє терпіти, а не нарікати, то вона має майбуття.
Щодо воїнів, то скажу Вам, що особисто бачу, як вони стають чоловіками. Вони перестають ховатися за спиною матерів, не плачуть. Із них формується сильна чоловіча нація, котра не буде тікати від житейських проблем, а також жити за кошти своїх батьків, мотивуючи це наступними словами: «я роботи не маю» або ж «у нас справедливості немає». Наші хлопці стають чоловіками, воїнами, які можуть і хочуть захищати свою країну, родини.
Скажу так, що якщо такі чоловіки-воїни одружені, то добре знають, що вони є охоронцями своєї сім’ї – дружини, дітей. Бажаю, щоб вони були ангелами-воїнами своїх родин і країни. Також, щоб вони поменше плакали та жалілися, що зараз важкий час, у них нема одягу, їжі й так далі, а більше говорили про це своїм командирам і вимагали від них необхідного. Бажаю воїнам бути правдивими людьми і знати добре: чого ми хочемо і як ми маємо жити на цій землі, у нашій країні. І те що бажаємо щоб нам робили інші, робім їм і ми.
Щиро дякую Вам, отче Іване за відверту розмову
Т. Горянка