ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

По вулицях Ужгорода їздить унікальне авто з вражаючою історією (ФОТО)

    17 жовтня 2021 неділя
    Власний відомого ресторану в Ужгороді володіє неймовірним ретро автомобілем

    Юрія Руснака ужгородцям представляти не треба – харизматичний власник одного з найстаріших і найпопулярніших закладів міста, кафе-музею «Під замком», є активним у культурному та громадському житті Ужгорода. З вигляду його кафе зрозуміло, що пан Юрій дуже любить старожитності. І він справді багато років скуповує старовинні речі, аби врятувати їх від смітника, відновити і показувати людям, як велику цінність, яку нині, на жаль, мало хто цінує. Саме так 5 років тому Юрій Руснак врятував ретро-автомобіль, який 35 років пролежав під сонцем, дощем і снігом на одному мукачівському подвір’ї. Він відреставрував його, перетворивши купу старого брухту на вишневого кольору красуню, яку вже незабаром можна буде частенько бачити на вулицях Ужгорода.

    – Пане Юрію, як ви знайшли цей прекрасний автомобіль?

    – Ти знаєш, що я дуже прив’язаний до речей, які нагадують про наше минуле. Я в цьому виріс і з дитинства маю велику любов до старих речей. Коли я побачив цю машину, в першу чергу захотів її врятувати, бо знав, що вона просто пропаде. Я побачив її в Мукачеві, вона зберігалася у дворі 35 років, мокла під дощем, вся заросла. Аби її витягнути з двору, знадобилося 5 дорослих чоловіків.

    – Що відомо про його історію?

    – Історія невідома. Колишній господар придбав авто 35 років тому в Паладь-Комарівцях, де воно зберігалося з часів Другої світової війни. Як машина туди потрапила і ким були її перші власники – ніхто не знає. Колишній власник хотів її відреставрувати, але руки все ніяк не доходили, а потім він виїхав на постійне проживання до Угорщини, вирішив продати свій мукачівський будинок і автомобіль. Сім’я дуже зраділа, коли я сказав, що купую авто і спробую його відновити. Можу сказати, що ціна була символічна – надто вже в поганому стані воно було.

    – Коли ви привезли цю купу заліза додому, з чого почали?

    – Почав з того, що вислухав від дружини припущення, що я, мабуть, здурів. Авто справді було в такому стані, що я не міг визначити навіть його модель. Тому почав із пошукової роботи, яка дуже затягнула і дуже мені сподобалася. Я скинув фото моєму товаришу, котрий працює в Італії в музеї ретро-автомобілів і займається їхньою реставрацією. Навіть він не одразу зрозумів, яка це модель.

    – І яка ж?

    – Це Fiat 508 Balilla NSU, автомобілі цієї серії почали випускати у Німеччині у 1934 році. Загалом «Balilla» – назва дуже символічна. Це було прізвисько хлопчика, який у 1746 році першим кинув камінь в австрійського солдата, тим самими піднявши бунт у всій країні. Можна сказати, що Балілла символізує боротьбу італійців на національну самосвідомість. Щось таке хотіли італійці сказати цією моделлю «Fiat»-a, хоча випускали її і в Польщі, і у Франції, і у Чехословаччині. А серію NSU виготовляли на німецькому заводі у Хайльбронні з 1934-го по 1941 роки. Всього було випущено близько 11 тисяч автомобілів цієї серії. Можливо, мій автомобіль примандрував сюди з німецькими солдатами у Другу світову війну. Хоча військових пошкоджень (слідів від куль чи чогось такого) на ній не було. Коли мій італійський товариш побачив стан автомобіля, порадив витягнути з нього оригінальний мотор, продати його музею в Італії, а решту – просто викинути. Я так не зробив. Я вирішив його реставрувати.

    – А ви раніше колись таким займалися?

    – Ні-ні, я – філолог, славіст. Але я такий чоловік: як чимось загорюся, то буду робити все, поки результат не буде досконалим. У цій машині було добре те, що в ній майже все було на місці, просто в поганому стані. Я, знаєш, маю в житті все, крім грошей і часу, тобто розумів, що сам буду реставрувати дуже довго. Тому знайшов помічника – талановитого механіка В’ячеслава Даньо. Ми почали з того, що повністю розібрали автомобіль, а далі почали, як «Лего», все приводити в порядок і складати. Відсутні деталі я замовляв у Німеччині або Італії.

    – Деталі для такого ретро-авто є, напевно, дуже дорогими?

    – Не такими дорогими, як я думав. Звісно, треба було добре пошукати, іноді вичекати прийнятну ціну. Найдорожча деталь – спеціальний панельний прилад – коштував близько 200 євро. Інші продавці його продавали за 600-700, але в мене рука не піднімалася купити один прилад дорожче, ніж я купив весь автомобіль. А тут одного разу поталанило знайти його за нижчу ціну. Дзвоню своєму італійському приятелю, прошу купити, а виявляється, що то його сусід продає! Такі от дивні речі іноді трапляються в житті.

    – Ви шукали лише оригінальні деталі?

    – Лише так. Звісно, можна було туди запхнути мотор від «Москвича», але так не цікаво, я не хотів так. Для мене було важливим, аби в цій машині все було максимально автентичним.

    – Вже пробували на ній проїхатися містом?

    – Так, вона ще не була зовсім готова, коли ми спробували на ній приїхати до мого кафе. Дорогою глушник загубили, потім довелося шукати. Але авто доїхало добре. Тоді друзі порадили мені перед фарбуванням все-таки віддати мотор на повну перевірку. На техстанції все зробили, перевірили, ми повернули мотор на місце. В принципі тоді на автомобілі вже можна було їздити, але я не хотів показувати його в незакінченому вигляді, бо він ще не був пофарбований. З цим також виникла затримка, бо майстри просили шалені гроші за пофарбування такого авто – близько 1500 доларів. Врешті я знайшов майстра, котрий зробив це значно дешевше. А знаєш чому? Він сказав, що йому, можливо, більше ніколи в житті не доведеться працювати з такою машиною, тож він хоче за це взятися. Йому було цікаво – це ключове слово.

    – Чому обрали саме такий колір?

    – А ти подивися в інтернеті на ці авто, вони майже усі будуть такого вишневого кольору з чорним. Я хотів, аби максимально все було автентичним. І колір теж.

    -Пане Юрію, а для чого вам така машина?

    – Я хочу показати її людям, але не тому, що хочу похвалитися, а для того, щоб надихнути інших, щоб показати, якою красивою може бути старовинна річ. Бо нині мало хто робить щось корисне, мало хто прагне залишити щось після себе. Таких цікавлять лише шашлики, пиво. Я хотів розбавити цю нашу сірість, хочу приїхати на своїй вишневій машині на площу Петефі, випити кави. А ще це подарунок моїй доньці на 18-ліття. Чи буде вона їздити на ній, я не знаю. Але це мій жест, як батька, це моє бажання привити своїй дитині любов до збереження старовини.

    – Це найстаріша наразі машина в Ужгороді?

    – Ні, я не впевнений. Такі скарби ще є у людей в гаражах, але мало хто хоче показувати їх.

    – Думаю, багато кого з читачів цікавитиме питання, чи будете ви здавати це авто в оренду для урочистих подій чи фотосесій?

    – Ні, я би не хотів це робити, це не комерційний проєкт і я не раз казав, що не хочу померти багатим. Це було би занадто тривіально – катати на ній молодят. Нема в тому фантазії, розумієш мене? Це буде просто наша сімейна повсякденна машина, хоча, звісно, ми до неї будемо ставитися бережливо.

    – Які в цього авто є недоліки?

    – На той час це була, звісно, дуже хороша машина, але на сьогоднішній день вона досить пуританська. По-перше, така тісна, що я в ній ледве вміщаюся. Не дуже зручно, якщо чесно, сидіти. Педалі також дуже маленькі, натискаю одразу на усі.

     Чи є секретом, скільки коштувала загалом реставрація цього авто?

    – Це є секретом навіть для мене, бо я, чесно, не знаю, не підраховував загальний кошторис. Я знаю, що це коштувало набагато дешевше, ніж коштує така робота за кордоном.

    – Може, тепер ви візьметеся за наступну реставрацію?

    – Я маю в гаражі ще старого «Москвича», але, напевно, його продам. Як би то пояснити: от уяви, що в тебе є дуже гарний мужчина, а після нього тобі треба бути з не дуже гарним. Неприємно, правда? От у мене так з машинами. Зараз мені не хочеться братися за «Москвича», просто не хочеться.  

    – То коли ужгородці зможуть побачити у місті вашу красуню?

    – Я готую парадний виїзд на ній всією сім’єю на святкування Дня автомобіліста 31 жовтня. Ми організовуємо виставку ретро-автомобілів навколо скверика біля ОДА. Буде гарне свято, на яке запрошую прийти усіх, хто цікавиться автомобілями. Там і побачите мій діамант, мій «Fiat».

    Тетяна ЛІТЕРАТІ, «Про Захід»

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Рейтинг: 

    Пунктів: 4

    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору

    Коментарі

    Картинка користувача Даймлер.

    Респект Дюрію.

    Пунктів: 2