Про таких людей, як Василь Шетеля, можна написати якщо не роман, то гарну повість!

Його життя – діяльність, а діяльність – життя.

Цього допису, напевно, ніколи б не було, якби… Ох, це сакраментальне „якби”! Але особа, про яку йдеться, заслуговує на щонайщиріші, найтепліші рядки, рядки, написані автором (тут – мною) від душі. Втім, те, що ти, шановний читачу, читатимеш в наступних абзацах медійного матеріалу, теж написано від душі. Від душі ще й тому, що людина, про яку я наважився написати, – мій друг. Додам – друг давній.
Ну, а поштовхом до написання даного матеріалу послужила подія, яку обминути своєю увагою просто не міг, не смів. Та й навіщо замовчувати те, про що треба фанфарити всіма наявними засобами сучасної сигналізації, чим треба гордитися і про що не варто забувати. А не можна забувати про найвищу нагороду України – орден, яким герой нашого допису, тобто Василь Шетеля, був відзначений напередодні Міжнародного дня інвалідів. Він – єдиний в області, хто удостоївся такої високої урядової відзнаки. Так тримати, пане Василю!

Шетеля-батько

Ніколи, мабуть, не забуду маленького хлопчика, якого щиро дивувало буквально все, що він побачив на моєму, кажучи словами одного журналіста, ошатному обійсті. Він не міг натішитися тим відкритим простором, в якому опинився, він не міг втамувати свою радість, а його дитяча допитливість просто зашкалювала. Хлопчик тільки те й робив, що запитував:
–Татку, а це що?
Батько хлопчика, тобто В. Шетеля, не зволікаючи, як це іноді буває, чітко відповідав, вкладаючи в слова все те, що називається дуже коротко – тепло душі.
–Цей кущ, Ваську, – горобина чорна, лікарська рослина.
–А он те, що дереться на балкон дядька Івана – це що, татку?
–Це, синку, лимонник китайський. До речі, його світло-червоні ягоди дуже корисні для здоров’я, на них настоюють чай. А які вони запашні! Ну, справжній тобі лимон.
У своїй оселі, що на третьому поверсі сірої будівлі, Васько Шетеля зробив напрочуд смішне відкриття, маючи на увазі свій вояж у село, і тут же ним поділився з рідним батьком:
–Татку, а дядько Іван живе в селі, як олігарх.
Шетеля-старший щиро усміхнувся і ніжно погладив сина по русявій голівці. Його думки витали десь далеко, а може, він думав, як найкраще привітати сина з ювілеєм – десятим днем народження.
Що не кажіть, а В. Шетеля як батько – відповідальний, турботливий, добре знаючий, що треба, щоб син ріс здоровим, всебічно розвиненим і освіченим. Погодьтеся, мало кому в десятирічному віці присвячують вірші. Васькові Шетелі присвятили. І зробив це талановитий літератор Михайло Турок. Що ж, духовне колесо нашого життя крутилося. Духовне колесо життя крутиться.

Етапи життя та нагороди

Упродовж багатьох років в районній організації інвалідів „Центр Ружа”, будучи її незмінним головою і, скажемо так, штовхачем нових ідей та задумів, Василь Шетеля неодноразово нагороджувався грамотами і дипломами найвищого ґатунку. Одна з таких відзнак – грамота Міністерства культури і мистецтва України. Її отримав, коли ще займав посаду директора Свалявської районної дирекції кіномережі. Читаю скупі, але лаконічні рядки грамоти і чітко усвідомлюю цінність цього кавалочка цупкого паперу. Ось їх зміст: за особистий внесок у розвиток і поширення кіномистецтва та з нагоди сторіччя світового кіно.
У скромному офісі В. Шетелі – робочий безлад: опухлі папки, підшивки газет, стосики книжок і брошур, журнали, недописані тексти, безліч фотографій тощо. А тут ще телефонні дзвінки… І все ж я влучив мить, щоб одержати змістовну відповідь на запитання ну, а мене, як правило, цікавить усе, що може зацікавити мого читача, незважаючи на його вік та політично-релігійні уподобання. Сподіваюсь, що число моїх читачів, як і читачів В. Шетелі, не стало меншим і йому далеко не байдуже те, чим живе Свалява, Свалявщина і їх талановита, працьовита більшість.
Звичайно, про таких людей, як В. Шетеля можна написати якщо не роман, то, принаймні, гарну змістовну повість. Він – це суцільний позитив, а його позитивна енергія легко переходить у тих людей, які наразі з ним спілкуються. Але про нагороди нашого героя. 26 листопада 2014 року голова районної організації „Центр Ружа” Василь Шетеля удостоївся почесної грамоти Закарпатської облдержадміністрації. Він, поклавши руку на серце, щиро зізнається, що ця грамота з-поміж трьох десятків інших для нього має колосальне значення і переоцінити її значимість у часі і житті просто неможливо. Ось короткий словесний зміст відзнаки: „…за вагомий особистий внесок у справу соціального захисту інвалідів, активну громадську діяльність та з нагоди Міжнародного дня інвалідів”.
Справді, є що згадати, поділитися хвилинами своєї радості від успіху у сфері громадської діяльності на благо тих, хто потребує моральної і навіть духовної підтримки. Хіба це не досягнення, хіба це не пік успіху – більше трьох десятків грамот, дипломів і подяк. Але були ще подяки й усні, висловлені на форумах різного рангу, на яких Василю Шетелі довелося бути присутнім. Відомо всім, що успіх окрилює, відкриває, так би мовити, друге дихання, націлює на добрі і корисні для суспільства справи. Але, каже Василь Шетеля, ніколи не треба демонстративно битися в груди, мовляв, дивіться, який я успішний. Людяність, толерантність, скромність – понад усе.
Дивлюся на свого співрозмовника і намагаюся вгадати хід його думок, але – даремно. На його обличчі прочитати щось суттєве – неможливо. Зате його очі світяться мудрістю, від них віє спокоєм, який передається оточуючим. Наразі голова організації „Центр Ружа” називає мені своїх активістів, тих, на кому тримається і завдяки кому живе районний осередок інвалідів. Ну, а їх, активістів, не мало – понад 50 осіб. Серед них варто назвати Василя Миговича з Дусина, інваліда ІІІ групи, заступника голови, Володимира Цанька, Анатолія Старину та багатьох інших. Принагідно зазначу, що число всіх членів організації сягає за сотню.– Але мене, – з гіркотою в голосі каже В. Шетеля,– це число зовсім не тішить. Я був би безмежно радий, щоб інвалідів як таких не було взагалі. Розумію, що в наш час інтенсивного автомобільного руху на дорогах, нагромадження сучасної техніки та апаратури, травми просто не минучі, а де травми, там й інвалідність

Шетеля-журналіст

Приємно було прочитати в нашій районці щирі рядки привітання з нагоди ювілею В. Шетелі. Ось одне з них: „Закарпатське обласне товариство інвалідів щиро вітає зі знаменною датою – 60-річним ювілеєм голову Свалявської районної організації інвалідів „Центр Ружа”, члена президії ради нашого товариства інвалідів Василя Шетелю. Далі у привітанні підкреслюється, що В. Шетеля творчо працює над вирішенням проблем найбільш незахищених верств населення. З притаманною йому ініціативою, наполегливістю у справедливому вирішенні найскладніших питань, домагається виконання законів, створення належних умов життя інвалідів тощо.
Певний позитивний резонанс у районі, і не тільки в ньому, викликала звістка про призначення на посаду головного редактора газети „Правозахист" журналіста зі Сваляви Василя Шетелю. Справді, в мас-медійній царині він не новачок, його гостре, але справедливе перо завжди готове до бою, а слова, якими орудує, здатні знищити страх і невпевненість, вони вселяють в серця людей віру, надію та силу для здобуття перемоги. Перемоги добра над злом, людяності над звіриними прийомами, які, на жаль, поки що не канули в лету.
Василь Шетеля як журналіст напрочуд активний, плодовитий. Його актуальні статті залюбки друкують „Вісті Свалявщини”, „Правозахист”, „Благовіст” тощо. Ось коротенький витяг з його матеріалу, вміщеному в останньому і з вже згаданих часописів: „Днями в Поляні відбувся семінар з членами Свалявської громадської організації інвалідів „Центр Ружа ВОІ СОІУ”, а далі перелік питань, винесених на розгляд членів семінару, хід їх обговорення і, насамкінець, прийняття резолюції. Семінар відкрив, як завжди, та представив усіх присутніх В. Шетеля. Воістину, цей чоловік всюдисущий, а позитивного вогню у ньому вистачить щонайменше на роту. Мені здається, раніше він таким не був. А може, чекав свого благодатного часу. Він, смію думати, до Василя Шетелі прийшов.
Засвітився герой мого допису як талановитий шашкіст. Особливою гордістю для нього є кубок і медаль Закарпатського обласного осередку Української федерації спорту інвалідів з ураженням опорно-рухового апарату. Цю високу нагороду голова організації „Центр Ружа” одержав за перше місце в обласному турнірі з шахів і шашок. Попри свою завантаженість і абсолютну зайнятість пан Шетеля викроює час на тренування в такому виді спорту, як настільний теніс. Каже, це мені необхідно для того, щоб м’язи ніг і рук не застоювались, їм вкрай необхідний рух. Ну, а рух, як відомо, – це життя.
Гострого тобі пера пане редакторе. Нокаутуючого тобі удару, удару, від якого існуюче зло і кричуща несправедливість вже ніколи не зможуть оговтатись. Борись!
Р. S. Нещодавно Свалявська громадська організація інвалідів „Центр Ружа” реорганізована в громадську організацію „Інвалідів-Ружа”, яка згідно з новим статутом поширює свою діяльність на всю територію України. Її голова – Василь Шетеля.

Іван ФОТУЛ, Свалявщина

На ФОТО:

1.Голова Союзу організацій інвалідів України Василь Назаренко вручає найвищу нагороду Василю Шетелі у м. Києві.
2.Нагорода та посвідчення до неї.