"Прощай, немытая Россия", або Гастарбайтери їдуть додому

Декому із вінницьких заробітчан російські працедавці купили білет на дорогу в Україну, а замість зарплати видали... розписку.

Щодня з Росії повертається багато наших заробітчан. З одними там розрахувалися за нелегку працю, іншим роботодавці у найкращому випадку купили лише квиток додому, і пообіцяли вислати гроші поштовим переказом.
У Вінниці на пероні вокзалу поїзд №89 «Москва-Жмеринка» з нетерпінням очікували зустрічаючі. Це родичі вінничан, чоловіки, сини та брати яких працювали на заробітках у Білокам’яній, в Сибіру, на будівництві газових магістралей в Ленінградській області, доріг в Карелії. Основний потік заробітчан повертається з російської столиці по напрямках на Івано-Франківськ, Тернопіль, Львів, Чернівці, Хмельницький, Ужгород і Одесу. Але й вінничан серед них немало. Адже на Росію працюють люди в основному із західних та центральних регіонів. Московський поїзд, що наближається, сильно заскрипів і зупинився. З вагонів вийшли ковтнути свіжого повітря сонні провідники. За ними повалили неголені люди в чорному - у затертих куртках та в’язаних шапках. Зовнішній вигляд не дозволяв помилитися - гастарбайтери! Виходили з картатими сумками-близнюками й, потиснувши натруджені руки товаришам, відправлялися чекати тролейбус, трамвай чи маршрутку. Більшість поїде далі - у Погребище, Могилів-Подільський, Чернівці, Іллінці та інші районні центри. А звідти – вже до рідних сіл.

- Я в Росії вже шість років. Працював на виробництві в Брянську, - розповідає і дихає перегаром Іван з Іллінецького району. - Жив у вагончику - нас там було дев'ять чоловік. Узимку холодно, помитися ніде - всі чорні, брудні. Зате заробляв по $1000 на місяць. Правда, не платили цілий квартал, але коли будівництво прикрили, бригадир з нами розрахувався. А вдома, де заробиш такі гроші? У селі вже зарізали останню корову на фермі, дружина писала. Треба годувати дружину й трьох дітей.

- Які подарунки везете рідним?

- Гроші, - не замислюється Іван. - Це в нашому краї зараз найкращий подарунок. Молодий хлопець Микола промишляв на заробітках два роки:

- Я у Росії робив євроремонти в офісах, приватних особняках і навіть ченцям у келіях. Платили нормально - $900 на місяць, останнім часом затримували гроші, але розрахувалися.

На запитання про нелегальні ринки праці в Росії Микола відповів, що найвідоміший - на 17-му кілометрі Ярославського шосе в Москві.

- Але там більше юрбляться мігранти з Азії (узбеки, таджики), а наші їдуть на заробітки через знайомих, уже на певний об'єкт. Часто - цілими бригадами. Приїжджає бригадир й особисто відвозить заробітчан або поїздом, або маршруткою.

- Після свят поїдете назад?

- Ні, у мене дружина молода - ще знайде іншого, поки я в роз'їздах, - посміхається Микола. - Буду щось шукати вдома, але тут теж криза. Заробленого вистачить максимум на півроку, далі подивимося.

Росіяни без нас

Один із заробітчан - Петрович - зійшов на перон в одному лише спортивному костюмі.

- От так й їду додому, на куртку грошей не вистачило. Будівництво готелю в Підмосков'я заморозили, і патрон (бригадир) з вересня не заплатив, тільки квиток купив на поїзд. Гроші обіцяв передати наступною бригадою.

З іншим настроєм повертається у рідні пенати екс-москвичка Олена. Її вигляд, манери, поведінка дисонують із загальним сіро-чорним образом гастарбайтерів. Але вона теж заробітчанка. Повертається після восьми років московської епопеї додому, в один із районних центрів.

- У Москву на заробітки я поїхала у 2001 році, коли закінчила інститут. Скажу чесно, поїхала туди не за заробітками. Поїхала шукати свою долю. Працювала спочатку секретаркою, потім – в агенції нерухомості. Була в моїй московській кар’єрі робота в рекламному бізнесі. У 2003 році вийшла заміж. За москвича. Народила синочка. Потім, через два роки розлучилася. Дитину відправила до батьків. Останні чотири роки працювала у московському представництві великої європейської автомобільної компанії. Кар’єру там почала зі звичайного консультанта. Потім піднялася по „сходам” до начальника напрямку. І от вирішила повернутися.

Олена розповідає, що її зарплата становила в останні два роки у Москві $3000. Вона жалкує про те, що одружившись, не прийняла російського громадянства. Тоді б з роботою в російській столиці було б простіше.

- Перед новим роком мене викликав до себе мій шеф і каже: "Ви розумієте, Олена Анатоліївна, зараз скрутні часи, продажі падають. Ми проводимо скорочення. Але ми вас не скорочуємо, а відправляємо у відпустку". Я й приїхала на батьківщину. Займусь підготовкою сина до школи, а навесні, побачимо, як буде, - міркує Олена.

Новий рік у Москві на вокзалі

- А хтось зі знайомих ще залишився в Росії?, - цим цікавляться багато зустрічаючих.

Провідниці поїзда розповідають, що особливо багато заробітчан поверталося в Україну в грудні.

Перед новим роком взагалі був ажіотаж. Квитків у Москві не було навіть на третє грудня. Одразу ж видно тих, хто повертається із грішми, - вони не заощаджують на постелі, купують пиво за рублі або за гривні, але частіше беруть із собою й бутерброди, і горілку. Їх "кидають" міняли, "розводять" шахраї.

Київські реалії

З Росії гастарбайтери потрапляють одразу ж на київський "чорний" ринок праці. Він знаходиться біля станції метро «Вокзальна». Прямо перед входом мерзне юрба заробітчан - щоранку тут збирається неофіційна «біржа праці». Мінімум речей і чорно-сірий робітничий прикид - сотні мігрантів з різних регіонів України нудяться в надії знайти хоч якусь роботу. Як виявилося, весь цей ринок робочої сили складається винятково з українців: щоб заробити на життя, вони приїхали з Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Миколаєва, Криму, Вінниці, Тернополя, Львова. Тут є й ті, що зійшли з московських поїздів. «Усюди закриваються підприємства, нас усіх скоротили!» - в один голос викрикують трудяги. Отут підійшов роботодавець, і юрба ринулася до нього.

Вінничанин Тарас розповів, що всі вони живуть у столиці або пригороді у найманих квартирах по 8-10 людей в одній.

- У Києві дорожче - виходить по 20 грн у день на людину, у Броварах або Борисполі дешевше - по 15 грн, - говорить замурзаний хлопець без передніх зубів. - За день у середньому вдається заробити 100-120 грн. Удома клав бруківку, а тут беруся за будь-яку роботу - завантажувати-розвантажувати або йду на будівництво. А то простоїш от так до вечора, а робота не з'явиться.

Поспілкувався із цими людьми, і стало сумно. Армія безробітних в Україні зростає з кожним днем. У тому числі й за рахунок гастарбайтерів. Проте, вже й українці занадто дорога робоча сила для наших працедавців. Є навіть такий сумний анекдот: "Чим вищий в Україні рівень безробіття, тим більше тут буде китайців".