Для своєї дружини він створив весільну сукню із заварних тістечок. А виготовлене ним великоднє яйце із шоколаду торік стало найбільшим в Україні і потрапило до Книги рекордів. Валентин Штефаньо – відомий у світі шоколадний кондитер.

Журналістам вдалося поспілкуватися з Валентином після його майстер-класу на цьогорічному святі шоколаду у Львові.

«Коли був малим, не любив цукерки з начинками»

Сидимо за круглим столом біля сцени. Змучений після п’ятигодинного майстер-класу Валентин люб’язно, не поспішаючи, відповідає на запитання.

– Чому обрали таку професію?

– Ніколи не знав, чим буду займатися, не передбачав, що моя робота буде пов’язана із солодощами. У дитинстві не любив цукерки з білими начинками, одразу викидав їх. А коли мені траплялася хороша, смачна цукерка, я її розламував, одну половинку клав до рота, і доки їв, дивився на іншу половину.

Моя сестра любила готувати солодку ковбаску із шоколаду, печива та горіхів, охолоджувала, а потім нарізали її. Я обожнював цей десерт!

– Де ви навчалися свого мистецтва?

– Переважно їздив до сестри у Францію, вчився у школі компанії «DGF». Ця школа приймає на навчання, коли ти вже маєш якусь базу. Тиждень навчання коштує 1500-2000 євро, залежно від того, чого навчають. Чогось у сестри Валентини навчився, тому що вона у Франції закінчила хорошу кондитерську школу. Вона також кондитер і працює там. Її основний профіль – дегустація. Вона відповідає за те, щоби продукт був смачний, створює нові смаки. А мені важливо, щоби виріб був гарний. Тому ми об’єднали зусилля, щоби наші десерти мали обидві переваги.

– Їздите за кордон набиратися досвіду, отримати нові знання?

– Безперечно! Щороку один раз чи двічі на рік приїжджаю до сестри. Ми з нею працюємо, ходимо до кондитерської школи компанії «DGF», там проводять майстер-класи із шоколаду, десертів, тортів, цукерок. Обов’язково відвідуємо якийсь із них. Сестра приїжджає сюди, у нас є чудовий цех. Тиждень працюємо тут, щоби створити новий асортимент, нові смаки.

– А вдома готуєте?

– Ні. Можу на свято приготувати м’ясо, я від цього отримую задоволення. А солодке вдома не готую.

– Берете учнів до себе?

– Ні, не беру. Щоби когось навчати, потрібен час. Хоча ті люди, які працюють із мною (їх приблизно 20 осіб), – фактично мої учні. Коли людина до мене приходила, я «ламав» її хребет і потім складав знову. Завжди кажу так: «Все, що ти знаєш, забудь, я навчу, як треба». В Україні дають дуже слабку базу, вчать дітей неправильно. Потім ці звички переробити дуже важко. Мені легше взяти людину «із нуля», без знань. Коли починаю працювати, мої робітники дивляться на мене і кажуть: «Якщо з тобою працюєш, цю справу неможливо не любити». Я щасливий, що у нас такий колектив, що ми живемо однією ідеєю.

– Траплялося, що ваші працівники вас чогось навчали?

– Обов’язково! У будь-якому разі, коли ти когось вчиш, ти щось даєш і щось береш.

«Наш шоколад – для середнього класу»

– Який шоколад використовуєте під час приготування солодощів?

– Використовую тільки французький шоколад. Він якісний, у ньому немає консервантів, стабілізаторів. Це натуральний продукт. Він не є індустріальним, використовується для виробів, що містять невелику кількість шоколаду.

– А якої ви думки про вітчизняний шоколад?

– Це шоколад для середнього прошарку населення. Він – не для насолоди. Його ніколи не використовують у кондитерській роботі.

– Який з ваших виробів важив найбільше?

– Торік я зробив писанку. Вона виявилася найбільшою в Україні і важила 22,5 кілограма. Проте шоколадний лев, якого я сьогодні виготовляв, важить більше – приблизно 25 кілограмів.

– На своє весілля ви виготовили для дружини весільну сукню із заварних тістечок, яка її доля?

– Віка ще її одягала раз чи двічі. Деякий час вона висіла на манекені. Але її вже немає, тістечка розсипалися.

– Спочатку ми взагалі не знали, як це виглядатиме, – продовжує розповідь дружина Валентина Штефаньо Вікторія. – Валентин намагався щось робити, і вже приблизно за місяць до весілля визначився й почав готуватися – випікав ці тістечка, відбирав – із п’яти тисяч відібрав 1,5 тисячі. Зробив мені прикраси з карамелі. Сукня важила приблизно 20 кілограмів, у ній було важко пересуватися. Одружувалася ми у традиційній весільній сукні, а наступного дня після весілля ми зібралися в Ужгородському замку і там показали наш витвір. Прийшли рідні, друзі, журналісти та всі охочі. Було весело!

– Із вами траплялися курйозні історії?

– Була курйозна історія, пов’язана з весільним тортом. Я виготовив торт на весілля, повинен був піднятися на сцену з цим тортом і покласти його на рояль. Він був дуже великий і важкий, важив приблизно 15 кілограмів і складався з п’яти поверхів. Коли я піднімався з тортом, мене занесло, і торт упав на підлогу. У залі була така тиша, що муху можна було почути! Мені було дуже соромно. Взагалі-то, я не мав його виносити і не хотів йти з ним сходами, боявся. Як виявилося – не марно. Було 22.00, я повернувся у кондитерську, добре, що там ще були кондитери. Ми швидко наповнили бісквіти, збили вершки. О 23.30 такий самий торт уже був на місці. Перший торт я виготовляв приблизно чотири години. Наречені не знали, що я пішов виготовляти ще один торт. Коли я заніс торт удруге, вони почали плакати. Ніхто такого не очікував.

– Те, чим ви займаєтеся, в Україні затребувано?

– Займаюся мистецтвом, а мистецтво, як правило, стає затребуваним з часом. Тобто пожинати плоди своєї діяльності я буду пізніше. Щодо самої роботи, вважаю, якщо людина отримує від цього задоволення, то для неї не важливо, чи це затребувано. Вона цим просто живе.
Яна ЯЩЕНКО

Ексклюзивний шоколадний лев від Валентина Штефаньо (ФОТО)