Вузькоколійок у Карпатах вже майже не залишилося

А наприкінці 1990-х їх ще вистачало. Частина з них функціонувала – уявляєте, ви мчите вздовж гірського потоку мотодрезиною, на яку влазить хіба що троє людей із рюкзаками? Частина колій була знесена повенями й це теж було цікаво: знайти порожню платформу, повантажитися на неї й повільно котитися з перевалу вниз.В нашого покоління ще є час побачити ту архаїку, яка скоро зникне під наступом реставраторів.

Павло Солодько

Рівно 12 років тому я вперше пішов у Карпати в похід. Удвох із найкращим товаришем, Андрієм Небелюком. Наше спорядження було суворим – рюкзаки-колобки, важелезний брезентовий намет (дірявий, тому на випадок дощу зверху накидалася поліетиленова плівка, яка до ранку перетворювала нашу хатку на сауну), нишком поцуплена в мами з літньої кухні каструля. Засобом орієнтування слугувала карта-двокілометрівка, за якою у Карпатах літають хіба що військові льотчики. Зате за нею ідеться швидко: вранці береться один орієнтир, в обід – наступний, за день кілометрів 25 пройдеш. Як туристичне взуття взяв я старі батькові туфлі: за тиждень походу вони натерли менітакі вавки, що від болю схуднув кілограмів на 15.

Потім я ходив у походи десятки разів, перетнув наші Карпати чи не в усіх можливих напрямках, але той перший раз, звичайно, згадую з особливою ностальгією. Уявляєте, після 120-кілометрового пробігу зійти з електрички-ковбойки (були тоді такі, з дверима, які вручну треба було відчиняти) у Львові, де ти – 20-річний студент – досі бував хіба що проїздом, і обережно, то на п’ятках, то на носках, щоб не наступати на болючі вавки, йти занедбаною бруківкою, їхати древнім трамваєм, роздивлятися зарослі травою мури «Арсеналу», пити пиво у підвалі зі щербатого бокала, з якого пив ще, напевно, Володимир Івасюк…

1996 рік – рік, із якого почалося економічне зростання – був часом найбільшого запустіння в горах та інших цікавих для туриста місцях. Тоді я був у археологічній експедиції в Херсонесі: туристичний сервіс на кшталт рожевого столового, закатаного в літрові банки й у поєднанні з занедбаністю музею видавався дуже зворушливим. Зараз музей став абсолютно європейським, але зворушливість зникла, поступившись місцем здоровій комерції.

Може, це й правильно. Та чого «може». Цього, власне, й прагнули – зробити великий євроремонт, аби туалети на вокзалах не тонули в аміачних випарах і щоб навіть у сільському музеї можна було купити магніт на холодильник. Але в нашого покоління ще є час побачити ту архаїку, яка скоро зникне під наступом реставраторів, окультурювачів або звичайних робітників,що набивають поверх старих артефактів акуратну пластикову вагонку.

Бо, наприклад, вузькоколійок у Карпатах вже майже не залишилося. А наприкінці 1990-х їх ще вистачало. Частина з них функціонувала – уявляєте, ви мчите вздовж гірського потоку мотодрезиною, на яку влазить хіба що троє людей із рюкзаками? Частина колій була знесена повенями й це теж було цікаво: знайти порожню платформу, повантажитися на неї й повільно котитися з перевалу вниз. А потім переходити річку по віртуальному мосту – все знесене водою, крім двох покручених рейок, і ти ними ступаєш над прірвою, хитаючись у такт рюкзакові…

Нині, разом з економічним зростанням, зростає і вирубка лісу. Та вузькоколійки (власне, для вивезення лісу вони й будувалися) не такі економічні, як автотранспорт, тому їх розбирають на металобрухт, пускаючи замість поїздів величезні лісовози.

Розростається туристична інфрастуктура. Буковель планує побудувати грандіозну підвісну дорогу з Яремчі, повз горганські вершини Синяк і Хом’як. На Петросі встановили капличку, на Піп-Івані замість обсерваторії обіцяють збудувати ультрасучасну турбазу з асфальтованим під’їздом. Анонсоване спорудження «другого Буковеля» на закарпатській Боржаві. Люди, які тиждень тому повернулися з перевалу Столи, кажуть, що помер Іван Іванович – дивакуватий відлюдник, який жив там у старому туристичному притулку. Тепер ходять чутки, що через Столи прокладуть нову трасу (вона, без сумніву, потрібна, бо взимку внизу затори гірше київських).

І так по всій Україні. В Козелецькому соборі ентузіасти розфарбували кришку саркофага, в якому поховано матір братів Розумовських, веселим орнаментом. У Петрівцях забудовуються урядовими дачами й всіляко «окультурюються» величні дніпрові кручі – геологічна пам’ятка природи.

А тим часом у Карпатах усе частіше можна зустріти польських, чеських і навіть італійських туристів. Вони їздять до нас по «дикі гори», подалі від власних знакованих і асфальтованих стежок, де не можна ставити намета й палити вогонь. Вони шукають автентичної занедбаності замість не завжди доречного євроремонту.

Цього серпня я, соромно зізнатися, збираюся за кордон. Але перед тим ще збігаю в Горгани. А то мало що там «окультуриться» наступного року…

Павло Солодько, Український тиждень

UA-Reporter.com (прокомментировать новость)
Чи є майбутнє у вузькоколійної залізниці на Закарпатті?
У карпатське літо — "Карпатським трамваєм"
Закарпаття — край невичерпних туристичних можливостей
Закордон цікавиться вузькоколійками Закарпаття