Закарпаття. Добра справа бирова села Дусино (ФОТО)

Маючи добре серце, очільник Дусинської сільради за свої кревні гроші та власними будівельними матеріалами оперативно посприяв перекрити хату літньому односельчанину, дах якої проломив сніг

Важко сказати, як у цій скрутній ситуації зробили б інші керівники сільради, яке б прийняли рішення, але нинішній керманич Роман Годя учинив дуже гуманно, по-людськи, чесно й совісно. Справа в тому, що у Дусині мешкає інвалід І групи Михайло Кеменяш, йому скоро шістдесят. Проживає на одній із вулиць з уродженкою Івано-Франківщини Валентиною. Своїх дітей не мають, але вона рада, що може допомогти у побутових труднощах цьому згорьованому чоловікові: зварити їсти, подати води, переодягнути його тощо. А нинішня зима перекреслила розмірений ритм цього подружжя, адже інтенсивний снігопад кілька разів накривав гірську частину краю. Унаслідок великого снігу дах їхнього старого будинку обвалився. Черепиця виявилася геть потрощеною. Благо, що люди залишилися живими...

Отже, коли дусинський сільський голова довідався про цю "снігову" оказію, одразу ж почав метикувати, що робити, як у цій ситуації поступити, аби полегшити страждання інваліда? Спершу із депутатами оглянув територію, вислухав сусідів, поспілкувався з авторитетною у Дусині лікаркою Марією Поцко, яка добре знає Кеменяшів. До загальної картини вона додала кілька хоча й малих, але цінних й корисних порад, тобто "домалювала" так звані важні штрихи. Отже, Роман Годя вирішив, що тимчасово сім‘ю переселять у іншу хату, на що, до речі, зголосилися дусинські Дениси: не бути ж людям передпенсійного віку без даху на головою. А тим часом вже усно "розписував", що та кому доручити, аби якнайшвидше, доки не задощить, приступити до роботи. Благо, що за підготовку до перекриття даху взялися місцеві: депутати Павло Пітра та Сергій Годя, а також два Івани – Пітра та Мигович, Василь Русин, Віктор Задорожний, Віталій Жуков.

Така "збірна" трудолюбивих, чесних і енергійних людей – це скарб для громади будь-якого населеного пункту. Бирів із Дусина Роман Годя пишається, що хлопці хоча із різних сіл, однак охоче погодилися допомогти у цій мало не драматичній історії. Щоправда, усі матеріальні й фінансові витрати узяв на себе. Бо якби чекати на різного роду районні комісії, обстеження, акти, сесії, то минула б зима, а можливо, що й весна. Отже, крокви, лаги, інші будівельні матеріали були готові, їх довелося лишень підвезти за адресою.

Роботи тривали кілька днів. Бо перед тим, як накривати дах, треба було усе демонтувати. А на сьогодні двоскатна покрівля з шиферу готова. Тепер вона захищатиме житло від снігу, дощу, вітру, палючого сонця та зимової хурделиці. Хлопці, до речі, виявилися майстровиті. Мають золоті руки. Вони поспішали, адже збиралися бригадою на заробітки за кордон. Навіть сільський голова визнав, що нині вкрай важко знайти людей, які б знали цю роботу. Бо треба було вибрати не стільки раціональну форму, привабливість, ухил, як довелося на висоті тужитися з бензопилою, фуганком, молотком, пилкою, метром й іншими знаряддями праці.   

На тижні, що минув, Михайла Кеменяша та його Валентину "повернули" додому. Сельчани жартують, що дах над головою вже є, можна жити далі. У цьому немала заслуга сільського голови. Де ще знайдете керманича села, аби так дбав про звичайного односельця: і гроші за роботу свої платив, і будматеріали віддав – дошки, лати, деревину. Навіть на всій мапі рідного краю таких знайдеться не так і багато. До речі, про Романа Годю гарної думки його земляки. Уже згадувана пані Марія, яка у сфері охорони здоров‘я майже чотири десятиліття, наголошує: наш голова сільради є дуже скромною людиною, але водночас привітною, доброю та світлою. І взагалі, гарна та челядина, яка має добре й чуйне серце. Це – теж про нього.

Дусинський сільський голова уміє і словом підтримати, і ділом. Ситуація з ремонтом покрівлі на будинку інваліда І групи Кеменяша це засвідчує. Дай Бог, аби подібних прикрощів було якнайменше. Та коли вже подібне станеться, то у селах Дусинської сільради завжди знайдуться люди, які готові підкласти плече допомоги, сприяння, опори. Чудово, що живуть серед нас люди, яким чужий біль, чужі потреби інколи ближчі, ніж свої власні. Вчинок дусинського бирова – яскраве тому свідчення. Хоча міг пройти мимо, не побачити біду, або ж увидіти її дещо згодом. Зробив по-іншому: простягнув руку інваліду, до того робив це з ентузіазмом, бажанням.

А насамкінець скажу, що не хотів пан Роман рекламувати свою позицію. Просив не писати, або ж якщо публікувати щось, то надто скромно. Натомість автор цих рядків наполіг, аби на розповідь дав добро, бо й так мало у житті порядних поступків. На жаль, більшість людей відгороджуються від чужого болю. І це – дуже шкода...

Михайло СИНЬООКИЙ