Чи є майбутнє у СЕЗ "Закарпаття"?

Експерти недержавного аналітичного центру "Інститут реформ" пропонують новий формат державної політики щодо 11 спеціальних економічних зон (СЕЗ) і 66 територій пріоритетного розвитку (ТПР), які на сьогодні діють в Україні. Останнім часом навколо цих утворень точиться активна дискусія. Лунають різні думки. Від найрадикальніших - ліквідувати, до поміркованих - детально вивчити ситуацію і потім приймати остаточне рішення.Чим зумовлений такий
широкий діапазон думок? З таким запитанням наш кореспондент звернувся до директора Інституту реформ Маркіяна ДАЦИШИНА. - Необхідність кардинальної зміни державної політики у сфері СЕЗ і ТПР є очевидною. Знаковим є те, що про СЕЗ чи ТПР говориться виключно в контексті бюджетної політики: мовляв, це один з інструментів ухиляння від сплати податків, "чорна діра" у держбюджеті.



Водночас поза увагою залишається той позитивний вплив, який СЕЗ і ТПР мають на соціальний та економічний розвиток окремих територій. Адже саме завдяки пільговим умовам в Україні вдалося врятувати деякі монофункціональні міста й створити робочі місця на проблемних територіях. Маю на увазі, зокрема, проекти у рамках СЕЗ "Сиваш", "Яворів", "Закарпаття". Масштаб проблеми вимагає дуже зваженого підходу: у вимірі робочих місць "ціна" питання досягає 140 тисяч осіб. Найбільша активність спостерігалася у СЕЗ Донецької області (209 проектів), Львівщини (128), Закарпаття (120) і м. Харкова (84).



Полярність думок щодо доцільності існування СЕЗ в Україні пояснюється і тим, що більшість дискусій проходить радше на емоційному рівні, аніж на грунтовному аналізі стану справ.



При цьому важливо зазначити, що всі інвестиційні проекти у рамках СЕЗ і ТПР реалізуються на основі окремих договорів з місцевою владою. Відповідно, кожна зі сторін взяла на себе певні зобов'язання. Мінфін проаналізував стан виконання суб'єктами СЕЗ і ТПР планових показників (не лише зобов'язань, а й параметрів бізнес-плану) - обсяг вкладених інвестицій, кількість нових робочих місць, обсяг виробництва, сплату до бюджетів, податкові пільги та ін. -і виявив, що лише чотири підприємства виконали свої плани по кожному (!) з показників. При цьому не було досліджено стан виконання договірних зобов'язань державою, частина з яких безпосередньо вплинула на діяльність суб'єктів. Так, в одному з випадків затримка з відшкодуванням ПДВ "вимила" обігові кошти компанії, які планувалися, скажімо, на рекламну кампанію продукції. Відповідно, необізнаність споживачів зумовила нижчі рівні продажу, а відтак - обсягу виробництва та зайнятості. Чи коректно у такому разі вести мову про відповідальність суб'єкта за невиконання договірних зобов'язань?



Звичайно, кваліфіковані юристи, використовуючи неузгодженості між окремими нормативно-правовими актами, сформують юридичне виправдання ліквідації пільг для СЕЗ і ТПР. Однак ми добре розуміємо відмінність між де-юре і де-факто, особливо в питаннях, які зачіпають приватну власність.



Очікуваного буму судових позовів інвесторів на державу Україна немає, але вже сьогодні відбуваються набагато гірші, можливо, незворотні процеси. Іноземні компанії - суб'єкти СЕЗ і ТПР переносять свої виробничі потужності з України на територію сусідніх держав (Росії, Словаччини та ін.), що служить недвозначним сигналом для їхніх співвітчизників-бізнесменів.



- Генеральний курс України - євроінтеграція. Цікаво глянути на досвід наших сусідів - нових членів ЄС і кандидатів на цей статус щодо функціонування спеціальних економічних зон.



- Наприкінці 1980-х - на початку 1990-х років зони були започатковані у більшості країн Центрально-Східної Європи. На сьогодні, зокрема в Угорщині, функціонує 33 такі зони, Польщі - 14, Хорватії - 12, Болгарії - 7. Україна не залишилася осторонь таких європейських тенденцій: спеціальний податковий режим наприкінці 1990-х років поширився на 10 відсотків її території.



Під час переговорів майбутніх членів ЄС з представниками Єврокомісії, які відбувалися протягом 2003 - 2004 років, питання адаптації спеціальних економічних зон до європейських стандартів виявилося одним з найскладніших. Єврокомісія наголошувала, що пільговий режим СЕЗ не відповідає євростандартам, і вимагала його скасування. Натомість аргументом іншої сторони було те, що в рамках зон значна кількість інвесторів уже розпочала діяльність, отримавши законодавчі гарантії незмінності пільгових умов взамін на зобов'язання вкласти обумовлені обсяги інвестицій та/або створити певну кількість робочих місць. Відповідно, позбавлення інвесторів прав на пільги буде незаконним та зумовить необхідність виплат значних компенсацій.

Зокрема, у випадку Польщі обсяг таких компенсацій інвесторам був оцінений на рівні 1 млрд доларів США, що зумовило пошук сторонами переговорного процесу компромісних рішень.



Спостерігачі відзначають, що з-поміж країн Центрально-Східної Європи найбільших успіхів під час переговорів з ЄС досягла саме Польща. На території нашого сусіда протягом наступних шести років продовжать функціонувати 14 СЕЗ, які, до речі, будуть конкурувати на міжнародному рівні з українськими спеціальними зонами за залучення нових інвесторів.- Під вашим керівництвом в інституті здійснювався проект "Спеціальні економічні зони Польщі: досвід євроінтеграції". У зв'язку з цим запитання: які проблеми вдалося розв'язати нашим сусідам за допомогою цих зон?



- Польща й Україна одночасно - 1995 року - створили свої перші зони ("Європарк Мєлєц" та "Сиваш" відповідно), які мали розв'язати схожі проблеми монофункціональних територій. У Польщі під загрозою соціального вибуху опинилося місто Мєлєц, більшість мешканців якого працювала на

авіабудівному заводі, який після втрати ринків збуту (країн колишньої Ради економічної взаємодопомоги) опинився на межі банкрутства. В українському випадку внаслідок подібних причин відбулося падіння виробництва хімічних підприємств Криму: Кримського содового заводу і ВО "Титан", які для міст Красноперекопська та Армянська були бюджетоутворюючими.



Підходи до розв'язання проблеми були застосовані різні. Завданням першої польської СЕЗ стало створення робочих місць на нових підприємствах, які мали розвиватися на основі інфраструктури авіазаводу. Натомість у Криму зробили акцент на підтримці хімічних велетів та збереженні існуючих робочих місць. Слід визнати, що обидва підходи дали очікуваний результат і перший млинець в обох випадках вийшов млинцем.



Однак на макрорівні ситуація виявилася інакшою. Незважаючи на те, що на початок 2005 року у польських та українських спецрежимах реалізовувалася приблизно однакова кількість проектів (близько 650), результати суттєво відрізнялися. Наші західні сусіди у рамках зон залучили 4,8 млрд доларів інвестицій та створили 63 тис. робочих місць, тоді як відповідні вітчизняні показники - лише 1,6 млрд доларів та 46 тис. робочих місць. Не на нашу користь і порівняння обсягів податкових пільг: 480 млн доларів у сусідів і 830 -у нас. Слід відзначити принципову різницю у підходах до стимулювання інвесторів: суб'єкти польських СЕЗ мають право на пільгове оподаткування виключно за наслідками діяльності (оподаткування прибутку). А в українських суб'єктів найпопулярнішими (майже 70 відсотків усіх умовно нарахованих платежів) є митні пільги.



У Польщі особливий акцент державної політики робився на розвитку інфраструктури відповідних територій СЕЗ -транспортних комунікацій, інформаційного, телекомунікаційного забезпечення та ін. В Україні ж саме низька якість інфраструктури відлякує потенційних інвесторів.



- Що, на вашу думку, треба зробити, аби наші спеціальні економічні території запрацювали на благо України?



- Україні недоцільно відмовлятися від пільгових методів стимулювання бізнесу, особливо за умов посилення конкуренції між країнами на міжнародному ринку інвестицій. Однак важливо законодавчо визначити принципи та максимально допустимі розміри таких пільг (залежно від обсягів вкладених інвестицій). При цьому слід передбачити диференціацію розмірів фіскальних

пільг від рівня соціально-економічного розвитку територій, на яких фактично провадять діяльність відповідні суб'єкти.



Пріоритетом державної політики у рамках СЕЗ має стати стимулювання високотехнологічних виробництв міжнародних компаній, які вже тривалий час придивляються до України. Визначальною мотивацією до локалізації (переносу з країн Азії) таких виробництв на Україну є зменшення витрат (часу і грошей) на транспортування готової продукції і/або сировини. Відповідно, для стимулювання такого типу інвестицій, які майже на 100 відсотків є зорієнтованими на експорт , слід створити можливості для швидкого старту на українській території та налагодження оптимальних митних процедур. Це можна зробити у форматі індустріальних парків.



Однак передусім у цій сфері слід надати допомогу тим "спецрежимним" інвесторам, які виконали взяті на себе зобов'язання з двох ключових показників - вкладення інвестицій і створення нових робочих місць, проте були причесані під один гребінець разом з недобросовісними суб'єктами.

Йдеться про відновлення для них пільгового режиму та компенсації завданої шкоди.



- На одному з організованих вашим інститутом громадських слухань було презентовано законопроект щодо засад створення й функціонування в Україні спеціальних економічних зон. Які новації закладено в цей документ? Які шанси його проходження в нашому парламенті з огляду на насування виборчої кампанії?



- На основі проведеної аналітичним центром "Інститут реформ" за підтримки фундації ПАУСІ серії регіональних "круглих столів" та роботи в експертних групах протягом березня-травня ц. р., до речі, за участю народних депутатів України, були сформульовані пропозиції щодо змін до базового законодавства у сфері СЕЗ, які зареєстровані у Верховній Раді.



Ми пропонуємо обмежити тривалість функціонування всіх СЕЗ і ТПР на рівні 25 років, що дасть змогу уніфікувати українські СЕЗ та вирівняти права їхніх суб'єктів. Оскільки дві з українських зон були створені аж на 60 років, тоді як всі польські СЕЗ мають 20-річний термін життя.



Важливою новацією проекту закону є обмеження обсягу фіскальних пільг, які можуть бути надані одному суб'єкту СЕЗ залежно від суми вкладених інвестицій (на рівні 75 відсотків від освоєних інвестицій на період до 01.01.2010р. і 50 відсотків після цієї дати). Для інвесторів, які були зареєстровані у СЕЗ до 01.01.2005р., на перехідний період встановлюється підвищений ліміт (100 відсотків освоєних інвестицій) фіскальних пільг. При цьому передбачається обмежити перелік податків та зборів, з яких надаються пільги, до прямих податків - податок на прибуток підприємств, єдиний соціальний податок (у майбутньому), плата за землю.



Граничний розмір пільг на рівні 50 відсотків, який пропонується встановити з 2010 року, відповідатиме нормам ЄС. Таке обмеження покликане, з одного боку, "відфільтрувати" суб'єкти, котрі не сприяють досягненню мети існування СЕЗ, а з другого - сприяти адаптації українського законодавства до норм ЄС.



Шанси підтримки наших законодавчих ініціатив парламентаріями ми бачимо у контексті формування нових інструментів державної інвестиційної політики в Україні, законодавче оформлення яких значною мірою залежить від політичної волі керівництва держави.



"Діалог"