Демарш Лукашенко: лють Путіна і шмарклі Брюселя

Білоруський-російський конфлікт показав реальне ставлення ЄС до слов`ян і їхньої ролі в сучасній Європі. Я із захопленням спостерігаю за перипетіями розвитку конфлікту Білорусія - Росія. Зовсім не із зловтіхи, а через те, що ця ситуація прояснила, наскільки наплювати ЄС на все, що відбувається за його межами. Особливо, якщо це питання не стосується власного благополуччя. Так, зрозуміло, що Москві не солодко. Майже приручений біловезький васал – повстав, та ще коли і як! Можна зрозуміти лють Путіна, можна зрозуміти відчай Лукашенка. Але, як зрозуміти демократичний Захід? Де його горезвісна толерантність і що хоча б формальне намагання втикнути в конфлікт, бажання розібратися в ситуації? Знову випарувалися, як і за часів бомбардування Бєлграда, коли власне благополуччя стало домінантою в поведінці та оцінках.

Смішно, але нам тепер намагаються довести, що ця Москва і цей Мінськ - дуже нехороші хлопці. А що, коли нафта і газ йшли потоком, без зупинок, вони були кращі? Питання не риторичне, а більше аніж конкретне. Адже Україна все нарікає, що вона не в ЄС, що не в НАТО. Мовляв, там на неї чекає манна небесна, і повне взаєморозуміння.

Так, чекає, але розуміння молодшого і безправнішого родича, в порівнянні з яким, старший московський брат, ще видаватиметься просто лапочкою.

Очевидно, що тут не проблема Москви або Мінська, не проблема зриву постачань, а, перш за все, проблема ставлення (зазначте, - багатовікового) західної цивілізації до слов`ян.

Нас люблять і любили, коли ми віддаємо, коли добре пригощаємо, коли поклали мільйони, знищуючи фашизм. Коли вчасно виконуємо. Нам не поспішають ані віддавати, ані тим більше пригощати, а виконувати обіцянки й поготів. Досить пригадати «віддачу» за ядерне роззброєння і закриття ЧАЕС. Та, чи в прикладах справа. Так, що спасибі тобі, Бацька! Уклін в пояс. Дуже вчасно зняв облуду з очей у багатьох, принаймні в тих, хто не розучився дивитися.



"Інший Бік"