Імпульси слов’янського світу, або Чи можливий такий світ за сучасного глобалістичного переділу нашої планети?

Ми турбуємося тіньовими прибутками наших чиновників і хочемо чимось отруїти собаку в сусіда (а, якщо пощастить, і самого собаку-сусіда), а осколки слов’янського світу то роз’єднуються, то волають про об’єднання (пам’ятаєте лозунг: “Навіки разом!” ??). Звикли ж слов’яни разом пити, веселитися, воювати, працювати, мух бити, а деколи й самого батька. Якщо не свого — то хоча б чергового батька всіх народів слов’янських. А за що бити — завжди знайдеться.

Відомо, що і ядром СРСР були східні слов’яни — українці, росіяни, білоруси.

Російський колос, попри політично-технологічні прокльони БЮТу, і досі ще не падає. Україна нарешті стала на правильний шлях роботи головою і руками замість безкінечного язикомахання. Вельми не кепсько при цьому мається і Білорусь.



Голова Закарпатського обласного культурного Товариства “Сябри” Анатолій ДОНЕЦЬ щодо останньої країни повідомив зокрема:



— За даними доповіді Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) про світові інвестиції в 2005 році, Білорусь за індексом потенціалу для прямих іноземних інвестицій займає 52-е місце в світі і випереджає всі країни СНД, за винятком Росії, а за індексом технологічної активності посідає 35-е місце в світі і також випереджає всі країни СНД, за винятком Росії. Для читачів повідомлю, що основними складовими індексу є кількість зайнятих у сфері наукових досліджень, кількість зареєстрованих у США патентів і опублікованих наукових статей. Додам, що за індексом ЮНКТАД з торгівлі та розвитку (Trade and Development Index) Білорусь у 2005 році зайняла 44-е місце в світі і стала лідером серед країн СНД. Основними складовими індексу є структурні та інституціональні фактори (людський капітал, інфраструктура, фінансова система, структура економіки, екологічна стійкість), торговельна політика і показники зовнішньої торгівлі (відкритість у торгівлі, ефективний доступ до зовнішніх ринків), рівень розвитку (економічний розвиток, соціальна і гендерна політика)… Тому і з України ми гордимося своєю Білоруссю, де народилися.



…Для таких, як ми з вами, простих людей зауважимо, що в Білорусі збільшилася не тільки зарплата, але і її купівельна здатність. Якщо в 2000 році індекс споживацьких цін виріс більше ніж на 100 відсотків, то за 2005 рік — усього на вісім процентів. Також змінилася на ліпше і структура споживацьких витрат. Частка витрат на купівлю продуктів харчування в загальному об’ємі споживацьких витрат родини знизилася за п’ять років з 60 до 45 процентів.

Чи всім слов’янам добре так? І хто вони?

Інститут соціально-політичних досліджень при Адміністрації Президента Республіки Білорусь вирахував, що на сьогодні слов’янський етнос налічує понад 300 мільйонів чоловік. В основі етносу — близьке походження, спільність мови, матеріальної та духовної культури. Слов’янський світ включає в себе дванадцять суверенних держав і шістнадцять народів, які складають три гілки: східну (росіяни, білоруси, українці), західну (кашуби, лужичани, поляки, словаки, чехи), південну (болгари, боснійці, македонці, серби, словенці, хорвати, чорногорці).

Ідея всеслов’янської єдності була актуальна у всі часи. Важливим її етапом став 863 рік, коли святі рівноапостольні Кирило і Мефодій створили літературну слов’янську писемність (кирилицю), переклали слов’янською мовою церковні книги.

Святі дивилися на слов’янський світи як на єдине ціле.

Подальший розвиток ідея об’єднання слов’ян отримала в ході першого міжнародного З’їзду представників усіх слов’янських народів (2 червня 1848 року в Празі). Там було прийняте Звернення до європейських народів, в якому проголошувалася вимога свободи не тільки для всіх націй, але й для кожної людини. Делегацію Росії на З’їзді очолював М.Бакунін.

У липні 1848 року Матія Маяр, котрий став головним ідеологом словенців у період революції, опублікував план створення чисто слов’янської держави, в яку би входили Словенія, Хорватія, Славонія, Далмація, Воєводина, Чехія, Галичина, Моравія, Словаччина. Ця ідея знайшла широку підтримку.

Особливе місце в слов’янській ідеології займають російські слов’янофіли. Фундаторами цього філософського напряму в Росії були брати Аксакови, І.Кириєвський, А.Хом’яков та інші. В 1867 році відбувся Московський слов’янський з’їзд, який став найважливішою подією загальнослов’янського характеру. В Петербурзі учасників З’їзду прийняв Олександр ІІ, міністри народної освіти і внутрішніх справ.

Еволюція руху за всеслов’янську єдність досягла кульмінації до 1875 року, коли в Боснії та Герцеговині спалахнуло антитурецьке повстання християн. Наступного року воно почалося в Болгарії. Непідконтрольні Турецькій імперії Сербія та Чорногорія виступили на захист слов’ян. У всіх великих містах Росії були створені Слов’янські комітети, які збирали кошти для повстанців. На Балкани відправилося 4000 російських добровольців. На чолі сербської армії став відставний російський генерал Михайло Черняєв (похований на території Білорусі). В 1877 році почалася російсько-турецька війна. Взяття Плевни і розгром турків на Шипці забезпечили відродження Болгарії і розширення меж Сербії та Чорногорії.

Далі, з 1989 по 1913 рік, пройшло дванадцять з’їздів слов’янських журналістів, що посприяли консолідації сил проти німецької експансії. Чехи стали ініціаторами проведення Слов’янського З’їзду в Празі 1908 року. В 1910 році черговий Слов’янський З’їзд відбувся в Софії. Після Великого Жовтня слов’янська ідея була надовго загнана в підпілля, прибічники слов’янської єдності були репресовані. Відродження слов’янського руху співпало з початком Другої світової війни. Був створений Всеслов’янський комітет, очолений Олександром Гундоровим. До комітету ввійшли Олексій Толстой, Олександр Фадеєв, сербський професор Божидар Масларич, польська письменниця Ванда Василевська, чехи — професор Зденек Неєдли і поет-професор Ондра Лисогорський, українці — Максим Рильський, Олександр Корнійчук і Петро Панч, білоруські поети Янка Купала і Якуб Колас, чорногорський поет Радуле Стивенський. Всеслов’янський комітет і його журнал “Славяне” стали центром антигітлерівського опору слов’янських народів.

Ніколи слов’яни не підходили до здійснення своєї мрії жити “в сім’ї вільній, новій” так близько, як після Другої світової війни. Тріумфом єднання став Бєлградський Слов’янський Конгрес у столиці Югославії з 8 по 11 грудня 1946 року. В його роботі взяли участь представницькі делегації всіх слов’янських країн, а також США, Канади, Нової Зеландії та інших держав. На ньому був створений Загальнослов’янський комітет і національні слов’янські комітети. В США активно запрацював Американський слов’янський Конгрес.

Проте загострення стосунків між Й.Сталіним та Й.Б.Тіто серйозно вдарило по новому слов’янському руху. В червні 1948 року перестав існувати Загальнослов’янський комітет у Бєлграді, який очолював Б.Масларич. З цієї ж причини не відбувся і намічений на жовтень 1948 року другий повоєнний Слов’янський Конгрес у Празі.

На початку 90-х років почався сучасний етап руху за слов’янську єдність. Великий внесок у відродження слов’янського руху внесла Російська православна церква. В 1991-1992 роках у Ленінграді і Москві відбулися три з’їзди Слов’янського Собору. В останньому з них узяли участь 897 делегатів із 134 організацій Росії, України, Білорусі, Прибалтики, Казахстану, Молдови, Польщі, Словаччини, Сербії, Болгарії, Канади, США, Франції, Чорногорії.

Найбільш яскравою подією з моменту останнього З’їзду став VІІ Міжнародний слов’янський з’їзд (проходив у червні 1998 року в Празі), присвячений 150-річчю першого слов’янського З’їзду 1848 року.

На VІІ Всеслов’янському з’їзді в Празі також був створений Міжнародний слов’янський комітет і прийнята Програма і новий Статут Міжнародного союзу громадських об’єднань «Всеслов’янський собор». В 2001 році відбувся наступний з’їзд у Москві. Головою Міжнародного слов’янського комітету там обрали відомого борця за слов’янську єдність професора Бржетислава Хвалу (Чехія).

З’їзд утвердив план практичних дій міжнародного слов’янського руху.

26 червня 2004 року в Гомелі на засіданні Міжнародного Слов’янського Комітету було прийняте рішення провести в столиці Білорусі — Мінську — ІХ Всеслов’янський з’їзд. Це стало даниною поваги до подвигу білоруського народу в боротьбі з фашизмом і проявом слов’янської солідарності, демонстрацією підтримки його прагнення жити своїм розумом за законами предків.

З’їзд став свого роду викликом капіталістичному глобалізму.

У Мінську зауважили, що процес дезінтеграції слов’янського світу пройшов разом із введенням у слов’янських державах капіталістичного ладу, знищенням союзів між нашими країнами, руйнуванням об’єднуючих структур військового Варшавського Договору і Ради Економічної Взаємодопомоги. Глобалізм — як і фашизм, тільки іншими методами — реалізовує зловісний план зменшення числа слов’янських народів для полегшення підкорення їх територій.



* * *



Отже, слов’янська єдність!

Щось у цьому плані відчувається нині й позитивне.

Принаймні словаки активно їздять на наші базари. Побачиш їх і на Краснодонців, і на П’яному. А там, дивись, якщо будемо розвиватись, і інші до нас потягнуться.

Якщо ж серйозно, — то фундамент благобуту слов’ян міститься в розвитку самобутності й сили кожного слов’янського народу зокрема. Наразі — українського в першу чергу. Бо ми ж — українці!!! Але, попри своє горде арійське ймення, часто замість розвитку, реальних щоденних дій у цьому сенсі — пусто бунтуємо, махаємо прапорами, які в руки дадуть, кричимо, дадуть випити — сміємося, наб’ють — плачемо…



Василь ЗУБАЧ