Подорож в минуле без машини часу - музейними залами

Сьогодні, побувавши у Закарпатті, туристу є де ознайомитися і з історією, і з культурними надбаннями краю. Маємо 89 музеїв, з яких вісім – державних. Решта – на громадських засадах, які діють при навчальних закладах, різних установах і підприємствах. До категорії приватних належить лише один – музей Василя Тегзи в с. Грушево Тячівського району. До слова, пан Василь – художник, справжній ентузіаст своєї справи – зумів зібрати унікальну і багатющу колекцію ужиткових речей, старовинного одягу представників різних національностей, що населяли наш край, монет, а також ікон. Деяким експонатам – по кілька століть, і вони є безцінними. І все це багатство – в кімнатах будинку сімейства Тегзів. Експозиція таких скарбів потребує відповідного приміщення, і це питання зараз вирішується.

До державних музеїв, повідомляє Галина Акулова, методист управління культури ОДА, належать Закарпатський обласний краєзнавчий, в структурі якого меморіальні будинки-музеї Ф. Манайла та А. Коцки, а також Закарпатський народної архітектури та побуту, обласний Художній ім. Й. Бокшая, Мукачівський історичний (в замку “Паланок”), Хустський краєзнавчий, Берегівський та Свалявський районні, а також Виноградівський історичний музеї. В них зібрані багатющі колекції: за даними управління культури ОДА, лише в основних фондах цих музеїв – близько 149 тисяч експонатів. І що важливо, навіть у найважчі роки, коли музеї виживали у прямому розумінні слова, все робилось, аби зберегти фонди і навіть їх поповнювати.

У всі пострадянські часи музеям довелось нелегко – їх, якщо і фінансували, то за залишковим принципом. Але, незважаючи на те, що культура, в тому числі і музейна справа, належить до категорії духовної, без матеріального, тобто фінансового, підгрунтя вона довго не може існувати. За ці роки в більшості музеїв проводились хіба невеликі косметичні ремонти. В результаті донедавна обласний краєзнавчий виглядав досить обшарпано. Взимку тут працівники і відвідувачі грілися лише власним диханням, від вологи нищилися експонати. Сигналізація дихала на ладан. Але найбільшу проблему становила сторожова вежа, яка, тріснувши, загрозливо нависла над будинками по вул. Підградській.

Голова облдержадміністрації Іван Різак взяв ремонт музею під особистий контроль. Цього року з обласного бюджету було виділено 3,5 мільйона гривень. Вже готова проектно-кошторисна документація, надійшли і кошти. Ремонтні роботи вже проводяться. Причому це буде не косметичний ремонт, а комплексний: укріплять сторожову вежу, проведуть систему опалення, відремонтують внутрішні примі-щення і територію.

Тим часом в Художньому музеї ремонтні роботи в розпалі. Ужгородці вже кілька років з острахом заходили під 200-річні склепіння колишнього жупанату – на голови відвідувачів періодично падали черепиця, шматки цегли і штукатурки, в самому приміщенні музею загрожувала обвалитися стеля. І знову в ситуацію безпосередньо втрутився керівник області. Перші 400 тисяч гривень, виділені восени 2003 р. з обласного бюджету, пішли на укріплення фасаду. Значна субвенція з Держбюджету дозволила продовжити роботи. Після Нового року ремонтники вже працювали всередині музею. Паралельно ремонтувались та обладнувались й інші приміщення жупанату – зокрема творчих спілок. Зараз у музеї повністю перекривають дах, міняють перекриття, паркет, систему освітлення тощо. Монтують сучасну сигналізацію, вже зроблено автономну систему опалення.

Цьогоріч з обласного бюджету було виділено 1 мільйон гривень, ще 3 мільйони мають надійти найближчим часом з Держбюджету. Подальшу підтримку в реконструкції однієї з найстаріших будівель обласного центру пообіцяв Прем’єр-міністр України Віктор Янукович під час візиту в Ужгород. Він відвідав Художній музей, ознайомився і зацікавився його багатою експозицією. А заодно і переконався, що державні кошти використовуються на справу державної ваги.

У фондах обласного Художнього музею немало справжніх перлин як вітчизняного, так і світового мистецтва. Минулого року закарпатська художня скарбниця відсвяткувала своє 55-річчя. Олег Зайцев, директор музею, каже, що фонди формувались після 1945 року – тоді молодій області у складі СРСР охоче дарували свої експонати провідні музеї Москви, Ленінграда, Києва тощо. І сьогодні Художній музей володіє унікальними колекціями ікон, російського, а також угорського мистецтва, якої, до речі, не мають навіть самі угорці. Зараз в 5 містах Угорщини демонструється експозиція “Угорське мистецтво ХVIII ст.” із запасників Художнього музею, і місцеві мешканці в захопленні.

До слова, музей може сформувати не одну таку потрясаючу виставку, але цьому на заваді – відсутність приміщень. Наразі тут працюють 4 зали, за рік, крім постійно діючої експозиції, вдалося провести лише 4 виставки. Після того, як завершиться ремонт правого крила музею, виставкові площі значно розширяться. Правда, доведеться закрити нині діючі зали – візьмуться за їх капітальний ремонт. Але в кінцевому результаті музей отримає 12 залів, що дозволить витягти із запасників багато цінних робіт. До речі, відремонтують і будівлі, де зараз розміщені відділ субсидій міськвиконкому та інші служби. Коли ж роботи завершаться, місто отримає чудовий архітектурний комплекс.

Але повернемося до високого – до мистецтва. Крім вищеназваних краєзнав-чого та Художнього музеїв, “гвіздками” культурної програми для туристів є і Мука-чівський історичний музей замку “Паланок” та так звані “хатки” Закарпатського му-зею архітектури та побуту. Це надзвичайно цікаві і популярні серед туристів музеї. Василь Цигак, директор Мукачівського історичного музею, – відомий ентузіаст своєї справи. Тут зібрані унікальні колекції сакрального мистецтва та робіт осново-положників закарпатської школи живопису. На базі замку вже традиційними стали міжнародні пленери, учасники яких дарують музею і місту свої роботи.

Величезну роботу проводить і колектив Закарпатського музею архітектури і побуту. Весь цей час у задовільному стані підтримувались головні експонати – хати та інші будівлі, яким по 100 і більше років. Цікавий досвід мають щодо пропаганди серед школярів народної творчості: на базі музею відбуваються виставки, фестивалі, різноманітні зустрічі. І в цьому працівники теж отримують підтримку влади.

Судячи з усього, дочекався ремонту і меморіальний будинок-музей Федора Манайла, який досі тримався хіба на ентузіазмі його працівників і до якого ніяк не доходили руки попереднім владам. Наразі вже розроблена проектно-кошторисна документація на його ремонт, і в бюджеті на 2005 рік закладені конкретні кошти.

Парадокс, але донедавна музеї не мали навіть такого, як інформаційна і рекламна продукція. За фінансового сприяння обласної влади музеї видали цілу низку буклетів та проспектів. І нещодавно за підтримки губернатора побачило світ дійсно унікальне видання – книга-альбом “Закарпатський обласний художній музей імені Йосипа Бокшая”. Такого своєрідного каталогу найцінніших робіт музею не бачили понад 20 років. Зараз в музеях з’явилися і комп’ютери, що дозволило почати роботу над створенням інформаційної бази експонатів. Це тільки перший, але вкрай важливий, крок до входження музеїв Закарпаття у світову інформаційну систему. Але вже зараз інформація про всі закарпатські музеї є в Інтернеті.

Загалом же підтримку влади відчули не тільки державні музеї, а й ті, що не належать до цієї категорії. До слова, в області маємо 15 музеїв, які носять звання “народні”. Серед найвідоміших – і етнографічний музей “Лемківська садиба” в с. Зарічево Перечинського району, кузня-гамора в Лисичеві на Іршавщині та музей ткацтва в с. Великі Береги Берегівського району. Любов Пекар, завідуюча “Лемківської садиби”, каже, що браку відвідувачів музей аж ніяк не відчуває. Скажімо, тут систематично бувають групи туристів з німецького Дармштадта. Ат-мосфера закарпатської старожитності, доповнена етнографічними композиціями місцевого ансамблю “Лемківчанка”, не залишає нікого байдужим. Зараз же куль-турна програма в цьому селі доповнилась ще й відвіданням ромського музею, який тут відкрили півтора місяця тому. У відкритті цього музею, ремонті та утриманні “Лемківської садиби” велику допомогу надає районна влада, різні спонсори. Як і в гастрольній діяльності фольклорного ансамблю.

Дуже важливо, що в тій же “Лемківській садибі” чи музеї ткацтва школярам викладають уроки краєзнавства, навчають старовинним закарпатським ремеслам. Шкода, але досі не працює унікальний музей бокорашів в Усть-Чорній Тячівського району. Остання повінь завдала йому серйозного удару, пошкодивши будівлю. На щастя, вдалося зберегти експонати. Зараз там почалися відновлювальні роботи.

Теперішні тенденції обнадіюють – підтримка владою музейних установ стає і системною, і систематичною. Минулого року прийнята обласна програма розвитку музейної справи, яка передбачає величезну роботу в цій галузі. І головне, плани підкріплюються конкретними коштами. Одним з головних її пунктів є паспортизація всіх пам’яток культури Закарпаття. Створення такої інформаційної бази даних – вже давно на часі. Наразі вже проведена паспортизація музейних та бібліотечних фондів області. Зберегти осередки самобутності і закарпатської ідентичності – обов’язок влади і, зрештою, кожного з нас. За це нам колись будуть вдячні нащадки, бо в цих великих і невеличких музеях – дух нашого народу, його славна вікова історія. Наталя НЕВИЦЬКА