Сергій Федака: "Суспільство обрало такі Ради і таких мерів, яким є воно саме..."

Суспільство обрало такі Ради і таких мерів, яким є воно саме – розколоте, посварене, повне ілюзій, жовчі і злоби. Наші Ради – дзеркало нас самих. То ж, як мовиться, "на зеркало неча пенять, коли рожа крива". Від початку було зрозуміло, що шістка лідерів не допустить до перемоги нікого із дрібноти. Усім дали вигавкатися донесхочу, але до електорального пирога – зась! Дійсність виявилася навіть ще жорсткішою, ніж наші прогнози. За жодним з екзит-полів не досягнув прохідного бар’єру блок Литвина. І це при досить грамотно проведеній передвиборчій агітації, при масованій телерекламі! Подібне ще раз доводить: ніякі політтехнології (принаймні, традиційні) в сучасній ірраціональній Україні не спрацьовують. Ми ще не досягли до цивілізованих політиків, голосуємо переважно за популістів, чи й взагалі не можемо пояснити, за кого саме і чому. Можливо В.Литвинові варто було би знов, як чотири роки тому розбити собі чоло в автокатастрофі або ж отруїтися. Отоді б його шанси могли би зрости у нашого не прогнозованого електорату. Цілком же слушні ідеї про необхідність національного примирення нам виявидися байдужими.

Зате радує, що не пройшло ряд виборчих проектів. Через свою крайню брутальність вони мали певні шанси. У дані години найбільш непокоїть ситуація з блоком “Народна опозиція” Н.Вітренко. Від її проходження чи не проходження у парламент залежатиме, чи здасть Україна черговий іспит на цивілізованість, чи їй доведеться ще п’ять років просиджувати у тому ж самому класі. Сила, котра стоїть за межею добра і зла, знаходиться на межі проходження у парламент. Оце найяскравіший доказ нашої не благополучності. Замість поборювання БЮТу “Нашій Україні” варто було би сконцентруватися на боротьбі проти цієї антисистемної сили.

Відверто шкода “Віча” і “Трудової України”. Особливих шансів вони не мали, але на щось таки сподівалися. Саме ці дрібні партії розробили найбільш цікаві з усіх пропонованих виборцям програм. Звісно, і вони не позбавлені популізму, риторики, води, а все ж найбільше містили слушних положень. Проте ми голосували не розумом і навіть не серцем чи шлунком, а якимось таким органом, котрий в анатомії нормальної людини просто відсутній.

Згадується, як накручував собі соціологічні рейтинги блок М.Сироти – Б.Олійника: по 5-6 і навіть по 8 % в окремих областях, якщо вірити його ж власній пресі. При цілком щирій повазі до обох лідерів блоку, рівно як і до інших його учасників і на центральному, і на місцевому рівні, такими методами перемогу не здобувають.

На даному етапі український електорат не цікавиться жодними ідеями і програмами. Тому навіть максимально актуальна для нас ідеологія зелених не привернула особливої уваги. Програми же потужних сил – це був якийсь лінивий популізм через позіхання.

Електорат здійснював вибори не у політичній площині, а у психологічній (щоб не сказати – патопсихологічній). Шляхетна сивина, чарівна посмішка, квадратна щелепа – оце були найвагоміші аргументи. Ганебно, але так! Подібний вибір, здійснений серцем замість розуму, гарантує нам цілком веселе життя у наступні роки. Якщо минулоріч однією з головних проблем в українській політиці було постійне зіткнення особистих амбіцій, то зараз ми ще більше посилили такі протистояння на особистому грунті. Наступні кілька місяців парламент нагадуватиме комунальну кухню.

В цілому результати екзитполів співпали з попередніми усередниними соціологічними прогнозами, але виявилися значно радикальнішими. Це природно, оскільки екзитполи здійснювалися не до самого закриття дільниць, а переважно у першій половині дня, коли на вибори ішов найбільш свідомий і найбільш протестний електорат. Тому такий низенький відсоток був спершу у “Нашої України” – ледь трохи вищий, ніж колись мала сумнозвісна “ЗаЄда”. Згодом він став рости. Можна погодитися, що в останні години кількість її прихильників на дільницях збільшилася. Найбільше непокоїть озвучена на телебачення спроба продовжити у Львові голосування аж до сьомої ранку. Україна 26 березня, звісно, перетворилася на божевільню, але щоб аж до такої міри – це вже занадто! Виявляється, що Львів, котрий позірною хизується своєю удаваною європейськістю, аж нічим не ліпший за нібито азіатський Донецьк. Принаймні, грати за правилами відмовляються, як на Сході, так і на Заході. Тому ми віримо, що сам день голосування минув у відносно демократичній атмосфері, але відмовляємося вірити у демократичність підрахунку голосів. Схоже, що після закриття дільниць їх масово залила “хімія”. Це аж ніяк не підвищує і так невисокий рівень довіри населення до існуючої влади.

Результати цього цілком логічні. Це гучний успіх Партії регіонів. Можна тільки дивуватися, як з таким лідером можна було отримати подібний грандіозний результат. Якщо навіть В.Янукович не зміг зашкодити власній партії, а вона таки справді безсмертна. Принаймні має подібно до персонажів комп’ютерних ігор по кілька життів. Раніше головною політичною проблемою України була необхідність оптимально інтегрувати в український політикум молодий і зубатий донбаський капітал, не віддавати його Росії. З цим справді реальним, а не надуманим завданням влада не впоралася. Тепер стоїть подальше завдання – українізації цієї потужної сили, переорієнтації її на українські національні, державницькі інтереси. Об’єктивні передумови для цього є. Необхідність у цьому для України просто життєва. Якщо помаранчеві сили облишать такі любі їм усобиці, а переймуться оцією проблемою, регіонали можуть перетворитися з української проблеми в українську силу. Але для цього слід займатися політикою по-дорослому, а не так, як було дотепер.

Низький результат “Нашої України” теж закономірний. Практично ніяка перша п’ятірка у парламентському списку (хто-хто, а партія влади могла і мусила сформувати набагато цікавіший і більш прохідний список), невдала реклама (слоган “Не зрадь Майдан” працював аж ніяк не на Ю.Єханурова, а на Ю.Тимошекно), загальне розчарування від цього недолугого уряду і не могли дати нічого іншого.

Цікавими є, що усі екзитполи були найбільш суголосними щодо результатів БЮТу – близько 22%. Це голоси тих, хто справді не зрадив Майдан і простестує проти антимайданних тенденцій у сучасній виконавчій владі. Майдан відбувся аж ніяк не за Ю.Єханурова і навіть на за В.Ющенка чи Ю.Тимошенко. Це була спроба утвердити реальну демократію в Україні. Подібні спроби не бувають успішними з першого разу, але вони не минають даремно. Народ готовий відстоювати своє право на вільний вибір і далі. Зараз таке право асоціюється з БЮТом.

Низькі результати лівих означають непопулярність їхніх ідей в сучасній Україні, проте свій політичний хліб за маслом вони все ж таки отримали. Смачного! Аби лиш розумно розпорядилися своїм ужинком.



Сергій Федака, "Післямова", Ужгород.