Сергій Слободянюк про Рату, «гішпанські» Великі Лучки, зраджену команду, еміграцію й нестримне прагнення «реваншу», або На що жалієтесь, п.Ратушняк?
— Сергій Миколайович, починаючи з 1994 року, Ви приймаєте участь у виборах до рад різних рівнів. Чим, на Вашу думку, нинішні вибори вирізняються на фоні попередніх?
— Тим, що проходять більш демократично, більш прозоро та контрольовано. Останнє стосується того, що, на відміну від усіх попередніх виборів, склад виборчих комісій формувався за рахунок представників партій та блоків, що беруть участь у виборчих змаганнях, без втручання так званого адмінресурсу. А тому, наскільки добре спрацювали у цьому відношенні суб’єкти виборчого процесу, і буде вирішальним щодо гласності і прозорості голосування 31 березня. Все залежатиме від громадянської позиції членів виборчих комісій, їх порядності й принциповості. Хоча остаточно подальша доля обласного центру залежить від явки виборців. Якщо прийдуть всі — вибори будуть чесними і, безумовно, будуть зміни на краще.
— Однак про те, що якісь спекуляції з волевиявленням все ж можуть бути, ми маємо можливість спостерігати вже сьогодні. Не в останню чергу це стосується і некоректного ведення передвиборної роботи та агітації з боку окремих кандидатів, партій і блоків...
— Безумовно, подібні порушення є, але мене найбільше хвилює цинізм деяких кандидатів, які, замість того, щоб за власний кошт протягом кількох років ще до виборів відремонтувати дах на багатоповерхівці, або ж відремонтувати квартиру інваліду, заліпили Ужгород яскраво-кольоровими плакатами за ціною по 10 гривень за один екземпляр тиражем у 20 000 примірників. Це знущання над зубожілими людьми, в яких дуже часто не вистачає грошей навіть на хліб.
Другий момент, що викликає принаймні сумнів у щирості багатьох кандидатів — небажання звітуватися за пророблену роботу (більшість-бо кандидатів є діючими депутатами!), а то й взагалі уникання зустрічей з виборцями. Тяжко, мабуть, виправдати власну бездіяльність, набагато легше знову годувати виборця красивими газетними публікаціями та плакатами...
— Широкий загал мешканців м.Ужгород найбільше хвилюють не так вибори до Верховної Ради та обласної ради, хоча вони також важливі, як те, на кому з кандидатів до міської ради та претендентів на посаду міського голови м.Ужгород зупинити свій вибір. Хто, на Вашу думку, є фаворитами цих виборчих змагань в обласному центрі?
— Якщо називати в алфавітному порядку, то це В.Погорєлов, С.Сембер та І.Яворський. На моє переконання, саме серед цих кандидатів ужгородці оберуть собі голову міста, бо більшість городян прагне стабільності — політичної й соціально-економічної.
— А якже Сергій Ратушняк? Він же також балотується на міського голову, він — добре відома особа в місті, а Ви навіть не вносите його до списку фаворитів...
— Ну, по-перше,пан Сергій судимий і не має права займати посади на державній службі протягом 3 років.
По-друге, упізнаваність кандидата серед ужгородців і бажання обрати його на конкретну відповідальну посаду — це абсолютно дві різні речі. У житті є загальновідомі артисти, спортсмени, зірки естради, ім’я яких на вустах навіть у дітей, не кажучи вже про дорослих. Однак нікому навіть у голову не приходить пропонувати їх кандидатуру на посаду, від якої не в останню чергу залежить стабільне життя і добробут ужгородців.
Це ж стосується і особи Ратушняка. Всі знають його прізвище, багато хто навіть в обличчя, але водночас більшість усвідомлює, що головний свій життєвий іспит “мідними трубами”, тобто владою, Ратушняк не витримав. Забруднившись тим півмільйонним іноваційним кредитом, власноруч підписавши як міський голова гарантії щодо нього в інтересах своєї приватної фірми...
— А де ж були Ви, Сергій Миколайович, адже, як відомо, Ви перебували в одній з ним команді?
— У 1996-1997 роках я працював у Верховній Раді як народний депутат України від м.Ужгород, а тому приїздив і бував у місті тільки один день на тиждень, щоб зустрітися зі своїми виборцями та провести консультації з міським головою. Тому я про ці факти, які потім переросли в судову справу, не знав, а екс-мер у ці «нюанси» мене не посвячував. Як з’ясувалося згодом, і в чимало ще інших речей.
— Колишній Ужгородський міський голова постійно натякає, що його підставили, зрадили, та ще й підробили його підпис на відомій заяві про його “відречення” від посади мера. Ось і в своєму останньому інтерв’ю Сергій Ратушняк знову стверджує, що згадану заяву підробили...
— Я не знаю, що він має на увазі, але тон і зміст його останніх інтерв’ю є своєрідним чорним піаром, розрахованим на те, аби викликати співчуття в ужгородців. А я, навпаки, знаю зовсім інше: саме в 1998 році Сергій Ратушняк двічі виступив у ролі зрадника!
Перший раз це трапилося, коли мер кинув напризволяще команду. Я маю на увазі не тільки себе, але й Іштвана Цапа і Віктора Погорєлова та кістяк професіоналів-держслужбовців Ужгородського міськвиконкому. І коли я кілька разів приїжджав до нього в Угорщину узгоджувати робочі питання щодо роботи міської ради та виконкому, то не тільки не чув від нього, але навіть не відчував з його боку жодного бажання повернутися до Ужгорода. І я дивуюся, чому Сергій жодного разу не згадав, що ми втрьох — І.Цап, В.Погорєлов і я — півроку працювали під “ковпаком” бригади Генеральної прокуратури на чолі з О.Колінько, яка розслідувала кримінальні справи, що вже згодом увійшли в основу судових звинувачень Ратушняка.
Усіма законними способами ми намагалися захищати Сергія. Я навіть видавав апарату міськвиконкому доручення, якими забороняв працівникам давати будь-які свідчення слідчим прокуратури без мого дозволу.
Але коли відрядження мера Ратушняка вже не можна було продовжувати, бо останній на той момент перебував уже в Барселоні, то саме йому довелося зробити вибір: чи повертатися в Україну, чи писати заяву на звільнення. Бо ж згідно з трудовим законодавством України особа, яка не виходить на роботу протягом 3-х днів без достатніх для цього підстав, має бути звільнена за прогул. А мер, як і всі інші державні службовці, підпадає під дію законодавства про працю.
Вдруге, декларуючи з Іспанії підтримку моєї кандидатури на посаду міського голови, Ратушняк через підлеглих йому бізнесменів фінансово підтримав обрання Степана Сембера. Внаслідок чого С.Рата зрадив не тільки наші дружні стосунки, але і з півсотні працівників міськвиконкому, яких п.Сембер після свого обрання під різними приводами позвільняв чи змусив піти з роботи.
До речі, екс-мер ще минулого року звинуватив мене й Іштвана Цапа в зраді публічно, але, мабуть, просто забув згадати два факти: перше — чому втікав вночі за кордон в середині квітня 1998 року, ще й користуючись супроводом народного депутата України Сергія Слободянюка й депутата міськради Іштвана Цапа. І другу обставину, що ми з Іштваном не визнали поразки нашої команди, як не визнали і “нову” владу на чолі зі Сембером, пішовши з керівних посад: І.Цап — з посади секретаря міської ради, а я — з посади заступника голови — керуючого справами міськвиконкому. Згодом на “вулиці” опинився і Віктор Погорєлов. На відміну від Ратушняка, який душа в душу прожив із Сембером останні 4 роки.
Ми дотримувалися правил командної гри і були відданими Ратушняку аж до 3 жовтня 1998 року, до сумнопам’ятної статті Ратушняка, де він привітав обрання Степана Сембера і всіляко підтримав останнього. Коли мої підозри в подвійній грі екс-мера підтвердилися, я порвав з ним будь-які стосунки. А коли вже говорити щиро, то саме ця команда, у яку Ратушняк згодом “витер ноги”, врятувала його в 1998 році від 7,5 років ув’язнення в зоні посиленого режиму.
Бо, дійсно, політична ситуація на той момент і вчинені Ратушняком злочини не давали йому жодних шансів залишитися на волі. Але підступність і непорядність не дозволили Ратушняку по-людськи розійтися з колишньою командою або ж, визнавши власні помилки, працювати далі. Як результат — Рата залишився один, без команди і друзів, бо від нього пішли всі.
А всі поганими бути не можуть!
— Але ж, як пише Сергій Ратушняк, він спостерігав за цією “метушнею” навколо його, як нині він говорить, підробленої заяви, не з Будапешта чи далекої Барселони, а з Великих Лучок Мукачівського району...
— Неправдиві свідчення і лицемірство, як не прикро, стали вже характерними рисами тієї людини, яку я знав як Сергія Ратушняка. На ці безглузді твердження щодо його перебування у Великих Лучках виникає тільки одне цілком риторичне питання: що ж ти, Сергію, не приїхав з “Великих Лучок” на сесію Ужгородської міської ради і не відкликав свою заяву?
— Які ще несподіванки чекають на ужгородців під час передвиборної кампанії?
— Несподіванок не буде. Хіба що лусне остаточно міф про Ратушняка як кандидата з великим рейтингом. Будуть залякування і шантаж керівників освітянських і медичних установ міста з боку окремих кандидатів, ну і за тиждень до виборів окремі кандидати за гроші і посади будуть зніматися під фаворитів.
— Сьогодні багато кандидатів, в тому числі й Ратушняк, використовують у передвиборній агітації критику партійних і владних структур, зокрема СДПУ(о)...
— Ну, якщо особа нічого не робила останні кілька років, то зробити собі імідж можна тільки на нищівній критиці. Хоча чому Ратушняк обрав для критики саме СДПУ(о) — партію, з якою роками співпрацював, — не знаю.
Співпраця Ратушняка з есдеками була послідовною. Спочатку Ратушняк публічно підтримав кандидатуру Віктора Медведчука у 1997 році до Верховної Ради по Іршавському виборчому округу, потім у 1998 році — кандидатуру Степана Сембера — на посаду міського голови. І не варто забувати, що Степан Сембер на момент, коли він балотувався на ужгородського мера, був об’єднаним соціал-демократом. І про це Ратушняку було добре відомо.
Перша установа, куди Сергій прийшов після виходу зі слідчого ізолятора 1999 року, був офіс соціал-демократів об’єднаних на пл.Театральній,7. Потім була активна співпраця Ратушняка з об’єднаним соціал-демократом В.І.Балогою. Згодом, вже в 2001 році, пан Сергій давав усілякі гарантії Григорію Михайловичу Суркісу і ходив, як на роботу, в офіс до Івана Михайловича Різака — голови обкому СДПУ(о). Узагалі-то в Сергія Ратушняка немає політичних переконань. У «букеті» його громадської активності і Олександр Мороз, і Павло Лазаренко, і Юрій Буздуган, а нині — й Олександр Омельченко.
Мабуть, нападки Рати на СДПУ(о) останнім часом — це результат відмови соціал-демократів підтримати Ратушняка в його прагненні зайняти крісло голови обласної ради. І хвала богу, що ця посада залишилась за Іваном Іванчом! Бо брудом Рата обіллє ще багатьох, та хоч не з керівного крісла (бо за регіон було б соромно!), а ось реванш взяти вже не зможе: за власні борги і власні помилки розрахуватися доведеться своїм коштом і авторитетом, а не міським бюджетом і захистом силових структур.
Внаслідок наведених дій та подій Сергій Ратушняк несе персональну відповідальність за нинішній жалюгідний стан справ у м.Ужгороді. І з морально-етичних міркувань не має права балотуватися на посаду міського голови і народного депутата України.
— Дякую за розмову. Сергій Романенко