Тетяна Горянка: Оповідання "Сон"

У невеличкому селі Стеблинка рано-вранці четверо дівчаток-сусідок зустрілися біля будиночку старенької знахарки Олени, який стояв в кінці довгої та широкої вулиці-Мирна. Діти вирішили разом піти у ліс по гриби та ягоди. З високих гір, які огортали своїми руками все село, день спускався лагідно і тихо. Він легко плив поміж горами, перебігав полянками,вибирався з хащ і узлісь,аби якомога швидше прийти у своє улюблене село.Десятирічні подруги з плетеними кошиками та невеличкими відерками, жваво розмовляючи між собою, наближалися до лісу.Вони охоче розповідали одна одній цікаві історії про птахів,які в’ють свої гнізда на гілках чи селяться у дуплах,а також про жуків,що відкладають яйця у корі дерев та звірів, які водяться у їхньому лісі.

Десь через добру годинку Оксанка, Іринка, Даринка та Валентина дійшли до узлісся. Дітки добре знали. що влітку тут кипить життя:на деревах перегукуються птахи, дзвенять і дзижчать комахи, миші нишпорять по підліску. а рослини і дерева зеленіють у своїй красі.Крізь густі крони дерев ледь пробивається сонячне світло, але. однак, добре ростуть квіти, трави та чагарники. Йдучи повільно лісом, Даринка першою побачила три білі боровики, які заховалися під купою листя.Це була ціла родина:Тато, мама і син білячок-боровичок.Виглядаючи з під листя, вони наче самі просилися до кошика.Трьом її подругам також захотілося якомога швидше знайти грибочки і вони вирішили . що всім варто розійтися у різні боки, перегукуючись:»Ау, ау,ау».

Так збираючи щедрі дари та милуючись красою матінки-природи, Іринка зовсім не помітила, як опинилася всередині хащі.Оглянувшись довкола почала гукати своїх подруг, але відповіді не було. Дівчинка зрозуміла, що заблукала, і зараз їй ніхто не відгукнеться.Дитину почало лякати все, що бачила: високі дерева, незнайомі пташки, якесь колихання і тріскотіння гілок, шурхіт і дихання кущів.Зовсім близько біля неї пробігла руда лисиця.Вона гналася напевно, за мишею. Іринка вперше побачила таку руду красуню в лісі.До того часу вона зустрічалася з цим спритним звірем тільки в зоопарку, коли приїздила до своєї тітки Ганни в місто.

Весь начебто добре знайомий їй ліс став для дівчинки чужим і дивним.Бродячи по ньому самотньо, Іринка змогла роздивитися, що дерева дають притулок численним тваринам і диким рослинам.У багатьох дуплах лісових зелених господарів дикі бджоли влаштували собі гнізда.А велетні-дуби слугують домівкою для птахів, наприклад сойок, сов, дятлів.

Зупинившись біля одного гордого дуба,дівчинка помітила,як спритно дятел шукає собі їжу у корі, а коричнева сова спокійно сидить і дрімає на його стовбурі.»Який ліс загадковий, але не тоді, коли ти заблукаєш у ньому»,-мовчки думала про себе Іринка.А лісові , здавалося, нема кінця-краю.Коли вже день зайшов далеко за обідню пору, дитина відчула голод і страшенну втому.ЇЇ ноги вже не мали сили так швидко йти,як зранку.Вона змушена була трохи відпочити, аби змогла далі продовжувати шукати вихід із лісу.Неподалік себе дівчинка побачила розчехнуте дерево, частина якого лежала на землі.Колись у цей величавий бук вдарила блискавка.Загублена гостя лісу підійшла до частини дерева, яка лежала, поклала біля себе кошик з грибами та відерко з лісовими ягодами, і присіла на його краєчок, аби відпочити. Втома, яку відчула дівчинка, сама почала заплющувати її повіки.Міцний сон пригорнув до себе втомлену Іринку.Зажмурені її сонні очі побачили знову той самий ліс і те саме розчахнуте дерево, частина якого мовчки лежала на пишній м’ягкій ковдрі із сухого листя.Але тепер на ньому сиділи три гарні жінки у довгих золотистих шатах. Побачивши незнайомок, дитина підійшла до них і привіталася :

- Доброго Вам дня,шановні, - чемно проговорила гостя лісу.

- І тобі доброго дня,дівчинко,- в один голос відповіли три жінки, що сиділи.

- Яке щастя, що я Вас зустріла,-продовжувала говорити Іринка.-Я сьогодні, збираючи гриби і ягоди у цьому лісі, зовсім не помітила,як заблукала.А зараз вже довгий час не можу знайти ані початку,ані кінця.Допоможіть мені , будь ласка, якщо знаєте , як вийти з цієї хащі,-щиро попросила мала дівчинка незнайомок.

Вислухавши дитину, гарна пані, що сиділа посередині між двома жінками, встала із поваленого дерева й сказала:

- Ми тобі допоможемо вийти із цього лісу, але спочатку хочемо,щоб ти знала,хто ми.

- Добре, я буду дуже рада познайомитися з Вами,- сором’язливо зізналася Іринка.

- Якщо так, тоді вислухай мене і запам’ятайвсе, що почуєш,-спокійним лагідним голосом продовжувала говорити жінка в довгих золотистих шатах.-Я св.Варвара,а це –св.Анастасія і св.Матрона.Ми зараз тут, щоб вивести тебе із цієї хащі. Ходімо з нами ось у цей бік.

Три святі жінки пішли по стежці, котру проклали звірі і яку до цього часу не бачила дівчинка.Загублена дитина йшла за ними, роздивляючись кругом себе.Відійшовши від лежачого бука десь на 200 метрів,св.Варвара,св.Матрона та св.Анастасія зупинилися.

- Ось бачиш цей невеличкий потічок,що тече із вершини гори?-запитала св.Матрона Іринку.

- Так, бачу,-тихенько відповіла мала.

- Тоді підеш за його течією до самого низу.Він тебе і виведе з лісу,-ласкаво і ніжно сказала св.Анастасія дитині.

- Тільки не барись, а йди швиденько,-продовжила розмову св.Варвара

- Дякую Вам щиро, дякую, я вже біжу, біжу,-крізь сон кричала Іринка.

Прокинувшись від власного голосу, дівчинка піднялася на ноги.ЇЇ ще сонні очі нікого не бачили, але слова «не барись» шептали їй дерева та кущі.Не гаючи часу, вона взяла в руки своє відеречко й кошик з дарами лісу, що назбирала сама, і подалася у той бік, куди вели її три святі жінки у довгих золотистих шатах.Попереду неї простяглася неширока стежка.Не з-вертаючи ні впаво, ні вліво, дитина пішла по самісінькій її середині.

Через хвилин двадцять Іринка побачила перед собою потічок з кришталево-чистою водою.Щаслива дівчинка почала йти за течією потічка, знаючи, що саме він приведе її до виходу із лісу.

На обрії, у пломеніючому сяйві тонуло сонце.Воно,натомлене за цілий спекотній літній день, сягнуло гряди гір. У цю надвечірню порузагублена дівчинка вже була зовсім близько від свого села.Поряд з нею йшов високий, світловолосий чоловік.Йому було десь років сорок.В одній руці він ніс кошик Іринки з грибами, а в другій-відеречко з ягодами.Це був лісник Віктор Степанович, якого вона зустріла при виході із лісу.Мужній та розумний знавець навколишніх гір привів дитину додому.

Над горами згасав останній сонячний промінь.У хаті родини Коропець, за вечерею, десятирічна мандрівниця розповідала своїм батькам,бабусі, дідусеві та Віктору Степановичу про свою зустріч із святими Варварою, Анастасією та матроною у лісі. Якби вони не прийшли їй на допомогу, то хтозна, чи Іринка змогла б знайти вихід із лісу та повернутися знову додому…



Тетяна ГОРЯНКА, м.Ужгород