Вернімо природі первісну цноту
Вернімо природі первісну цноту. Адже в цьому - шлях до гармонії в світі, коли природа перестає мстити за саму себе стихійними лихами
Протягом останніх ста років на Закарпатті сталися 19 катастрофічних повеней, 16 селевих потоків, 25 лавин і 12 вітровалів, які не тільки напудили всіх, але й завдали величезної шкоди матеріального гатунку. Головна причина повеней, скажімо, це - тривалі зливи, особливо в час сніготанення. Так трапилося в грудні 1947 року, коли температура повітря піднялася з мінус чотирнадцяти до плюс дванадцяти. Повінь протягом доби знесла 33 залізничні мости, змила близько 60-ти тисяч кубометрів грунту, затопила селище Вилок і частину Хуста. Наступні великі повені в басейні Тиси сформувалися в грудні 1964-го, травні 70-го, липні 80-го, листопаді-грудні 92-го років. Під час повені 1970 року був затоплений Тячів і десятки низовинних сіл, а 1992 року - частина Ужгорода, Перечина, а також багато сіл у Тячівському та Рахівському районах. Це трапилося через те, що в радянський час було занепащене водогосподарське виробництво. А в дорадянські часи, наприклад за Чехословацької республіки, регуляції рік і гірських потоків надавали великого значення. Будувалися перепади і міні-греблі, водоскидні канали, дамби, приділялася увага збереженню та догляду за водоохоронними лісами.
Нині поставлене на всесвітньому рівні питання про відновлення природи на тому рівні, як вона була створена Богом, знівелювати в нас, приміром, згубні наслідки бездумних радянських меліоративних робіт.
Вперше про необхідність збереження водно-болотних угідь на європейському рівні було заявлено ще в 1963 році, коли стало зрозуміло, що вони знаходяться в загрозливій деградації. На той час ці угіддя розглядалися, в основному, як місця перебування болотних птахів. Далі їх стали цінувати також і за функцію збереження прісної води, роль у підтримці біорізноманіття, величезне протипаводкове значення, функцію підтримання рівня грунтових вод, стабілізації берегової лінії, затримання опадів і акумуляції біогенних елементів, пом'якшення наслідків змін клімату, а також за рекреаційні властивості. Це і стало підставою прийняття Конвенції про водно-болотні угіддя, які мають міжнародне значення. Знають її як Рамсарську конвенцію.
- На сьогодні Рамсарська конвенція, - сказав член правління Дунайського Екологічного Форуму Петро Грицишин, - заклала підвалини національних планів дій і міжнародної співпраці в галузі охорони і розумного використання водно-болотних угідь - ветлендів і їх невичерпних ресурсів. В Україні не завжди вдається успішно виконувати умови Конвенції, як із причин відсутності фінансування, низької ефективності екополітики, спрямованої на охорону та відтворення ветлендів, так із причини того, що така охорона передбачає співробітництво з широкого кола питань усіх суб'єктів госпродарювання та зацікавленого населення. Крім цього, просвіта широкого загалу з питань охорони, збереження та заходів з їх відновлення для України і Закарпаття є актуальною, особливо зараз, коли підписаний ряд міжнародних документів, виконання яких є обов'язком держави перед світовим співтовариством. Василь Зубач