Жити чи не жити Державному Закарпатському заслуженому народному хору? Якому свого часу стоячи аплодував сам Сталін!
А йдеться про те, що через надзвичайно низькі зарплати учасники хору просто вимушені піти з роботи. Так, я не побоюся слова "вимушені", бо люди, які присвятили все своє життя музиці, співу, танцю, не можуть просто так їх залишити, піти, забути... Однак іншого виходу немає - за 238 гривень (190 на руки) - жити не те, що нереально, а вже просто грішно...
Хіба можна за дві сотні сьогодні утримувати сім'ю? Хіба можна за ці гроші просто прохарчуватися, вже не кажучи про щось більше?
Нещодавно на практику до Закарпатського народного хору прийшло чимало молодих людей, ми всі зраділи, що ввіллється нова кров... Не встигли наші практиканти отримати дипломи, як буквально розлетілися хто куди: й правильно, яке майбутнє їх чекає за зарплатню в двісті гривень? Що може їм дати організація, яка сама ледве животіє? Значна частина тієї молоді влаштувалася до самодіяльних ансамблів і, як я чую, виїхали за кордон на гастролі..."
Справді, чи пробував хтось із вас вижити за 200 гривень на місяць? Безперечно, скаже читач, можуть бути в цих людей і "ліві" заробітки. Можуть. А можуть і не бути. Клара Балог, постановник-балетмейстер хору, якось розповіла з цього приводу: "Приходить дівча на репетицію, а саме бліде, аж з ніг валиться. Запитую, у чім справа? І що, гадаєте, почула у відповідь? "Я ще зранку нічого не їла..."
Я аж сама зблідла від почутого, вже було по шостій вечора.
І це, виходить, так харчуються наші танцюристи, люди, у професії яких хороше, повноцінне харчування є чи не найголовнішим принципом. За одну репетицію ці дівчата та хлопці втрачають сотні грам ваги, якщо вони не доїдатимуть, то в першу чергу навантаження вдарить по їхніх легенях, звідти - кілька кроків до страхіття - туберкульозу... "
За словами Павла Мешка, свого часу питання підвищення зарплат для учасників Закарпатського народного хору вже порушувалося на найвищому обласному рівні. Тоді, розуміючи важливість проблеми, усвідомлюючи, що під загрозою не просто загибель колективу співаків та танцюристів - загибель колективу, який несе в собі культуру нашого краю, презентує нас на всіх рівнях, є чи не єдиним та найдостойнішим показником нашого культурного розвитку - за сприяння голови Закарпатської облдержадміністрації Івана Різака були виділені кошти на ремонт будівлі обласної філармонії та вперше за 12 років незалежності України придбано новий концертно-гастрольний реквізит. Губернатором також було підписано наказ про п'ятидесятивідсоткову надбавку до зарплат працівникам хору. Ці надбавки повинні були фінансуватися з обласного бюджету і якраз вони мали підтримати - у даному випадку потрібно говорити, що справжню серцевину нашої самобутньої культури! - на більш-менш нормальному рівні. Дякуючи губернатору, учасники хору справді отримували надбавки, і 350-400 гривень певною мірою рятували становище, щоправда - до пори, до часу. А відтак, десь у квітні, комусь із бюрократів у "білому будинку" прийшло на голову: а навіщо цим хористам-танцюристам давати гроші? Якщо вони такі талановиті, якщо їх всюди так люблять - хай самі на себе заробляють...
Причому, переконана, самого голову ОДА про це ніхто не поставив до відома, інакше він би однозначно поставив таких "умільців заробляти" - на своє місце...
Потрібно зрозуміти одне: Закарпатський хор - не естрадний колектив, який їздить з міста до міста і за участі двох-трьох виконавців, які речитативом щось викрикують, збирає шалені гроші. Закарпатський народний хор - це величезний колектив з 80 осіб, і для того, аби вивезти його на гастролі, потрібні значні затрати. Щоправда, колектив і так чимало їздить: торік виступав у всіх регіонах Західної України, на 25 фестивалі "Петрівські дзвони" у Хорватії хор представляв Україну, а торік на Всеукраїнському конкурсі професійних хорових колективів, що проходив у Києві, заслужений Закарпатський народний хор виборов друге місце. Цього року колектив планує виїхати на гастролі. Певна річ, якщо буде кому...
А що ж до проблеми заробляння грошей, зараз квитки на концерти у філармонії коштують одну-дві гривні, спробували було підвищити до 5 грн., та куди там, люди зовсім перестали ходити. Можна ще, зрозуміло ж, здавати зали в оренду. Однак і тут виникає кілька "але": зали філармонії не такі вже й великі (попитом користуються ті, що вміщують більшу кількість глядачів чи слухачів), культурно-масових подій, які би можна в них проводити, у нашій області не так уже й багато, та якщо й проводяться якісь, то часто-густо філармонія за них навіть не отримує ні копійки.
Наразі в Києві порушено питання про присвоєння Державному Закарпатському заслуженому народному хору статусу академічного. А зараз хор готується до жовтневого столичного звіту професійних колективів художньої самодіяльності, який проводиться один раз на 4 роки. Ось тільки з чим поїде колектив до столиці, що покаже, яку культуру, залежатиме від доброї волі владних структур Ужгорода та області.
"Хоча саме цьому колективу було би що показати, адже нині Закарпатський народний хор - це хор, якому й досі немає аналогів у всій Україні, - каже директор П.Мешко. - Так як саме наш хор несе в собі самобутню культуру національних меншин Закарпатського краю, співає на шести різних національних мовах".
Хор відомий своїм високим художнім рівнем, народними й заслуженими артистами України та гордістю нашого краю - народною артисткою СРСР Кларою Федорівною Балог - не лише у всьому колишньому Радянському Союзі, але й далеко за його межами, а сьогодні популярний і в європейських країнах Закарпатський народний хор проходить складний етап, своєї діяльності. Або ж, можливо, вдасться привернути до цієї болісної ситуації увагу громадськості краю й так врятувати хор, якому свого часу стоячи аплодував сам Сталін... Вікторія Уж