Листоноша — вісниця добра

У цьому криється велика частка соціальної несправедливості. Але ми, за горезвісною "суєтою суєт", егоїстичним самозаглибленням, не завжди помічаємо скромних листонош, не вникаємо в їхні проблеми, не звертаємо уваги на те, що йдуть вони не бадьорою, а вкрай стомленою ходою крізь свята і будні, що і складають сумарно суще наше життя.

…Над усією протяжністю Доманинського каналу, що колись був навіть державним кордоном, відомий добросовісний труд працівників поштового відділення №2 по вулиці Панькевича, 77. Головний генератор творчої ініціативної роботи тут - завідуюча Ганна Миколаївна Шкіряк. 28 років віддала вона роботі на пошті, має лише позитивні відгуки від людей. І нинішня книга відгуків, утім, вщерть переповнена ними. Дякує і студент, і робітник, і сивий пенсіонер. Її підлеглі мають у трудовому стажі теж не менше 25 літ на поштарських доріжках-путівцях. Це - листоноші Марія Іванівна Бецанич, Ганна Петрівна Овчарова, Марія Миколаївна Матіко. Вони справно і своєчасно носять ужгородцям різні газети, журнали, кореспонденцію, пенсії, є активними організаторами передплати на обласні та всеукраїнські видання, ба, - продають навіть харчові продукти і знаки поштової оплати. Універсальні! Чесно й чуйно ставляться до роботи. Ще й комунальні платежі приймають від тих, кому це зробити самотужки важко.

І при цьому кидається у вічі занадто низька оплата за їхню працю - лишень 170 гривень. А тіньових капіталів, до речі, в них немає. Тому й із трудом животіють на свої, чисто символічні, копійки. Чи не час звернути комусь погляд на бідних поштарів? Василь Танасійчук