Жебрак – спосіб життя чи професія?

... Цей список можна продовжити.

Ідучи на роботу, зустрічаю не тільки тих людей, які поспішають у своїх звичних справах, а і їх. Тих, які стали візитною карткою нашого часу. Врешті, частинкою нас самих.

Між ними різниця у віці, статі, національності, але однаковий соціальний статус — бідняк. Людина без власного “я”. Боротись їм уже не під силу. Залишається змиритись.

Якось мимоволі майнула думка: а чи не професія це? Випливають деякі аргументи.

Вони встають щодня ні світ ні зоря і поспішають зайняти своє місце. Виявляється — робоче. Вид діяльності — різний. Хтось наспівує знайомі мелодії, хтось грає на музичних інструментах, а дехто просить щастя, здоров’я у молитвах до Всевишнього для нас з вами і ми їм за це кидаємо копійки у голі простягнуті руки чи капелюх, сповідаючи заповіді Божі, і вважаємо цю милостиню пожертвою. Власне кажучи, оці “набридливі” прохачі отримують цілком заслужену оплату. Не кожен же зможе підставити своє лице пекучому сонцю чи жорстокому вітру з дощем чи снігом...

За логікою виходить, що жебрацтво — професія, яка вимагає виконання правил та обов’язків. Потребує хіба що ще Закону. Інша справа — якого: стверджувального, себто, аби даний промисел визнати чи ліквідувати. Тоді, безумовно, списки незайнятих у центрах зайнятості збільшаться.

Закрити очі на ситуацію чи прийняти відповідні рішення? — Ось яке питання на часі.

Статистичні дані у своєму матеріалі не використовую. Роблю це свідомо. Бо, вважаю, що “кричущі” цифри не змінять ситуації. А тільки наші серця, наш розум здатні приборкати чи взагалі викорінити із суспільства це ганебне явище — бідність. Тетяна Грицищук