Ужгородський потяг стоїть на головному шляху
Поїзди наші поки що відгуркотіли до нових трудів, свіжих відряджень на простори Вітчизни. А поки що стали до розмови з приємним співбесідником - головою Ужгородської територіальної профспілкової організації Львівської залізниці Ярославом Дмитровичем АФТАНАСОМ. Про їхнє одиноке свято серед низки буднів, про звершення, труднощі на шляху становлення якісно нового європейського залізничного транспорту України.
- Якщо брати в цілому, - говорить Ярослав Дмитрович, - в об'ємах Львівської залізниці робота поліпшилася. Та ще й як! За дев'ять місяців нинішнього року плани виконані на 134,9%. Завдяки цьому додатково отримано грошей - 1 мільярд 128 млн. гривень.… Якщо ж із чисто профспілкової точки зору - то теж зроблено немало. Профспілка в цьому році провела оздоровлення дітей залізничників. Передусім у нашому дитячому таборі "Трембіта" в селі Циганівці Ужгородського району. Там дали змогу оздоровитись і дітям фахівців інших галузей промисловості нашої області. Два заїзди провели і на Чорне море в селище Лазурне на Херсонщині. Направляли дітей, котрі знаходяться на лікарняному обліку, і в Трускавець. Цьому всьому і посприяли наші загальні чудові виробничі показники. Гарна ж робота дає і додаткові надходження. Це, треба зазначити, оцінюється нашим керівництвом своєчасно. Від Міністра транспорту України і Генерального директора Львівської залізниці всіх чекав сюрприз - з першого вересня діти пішли в школу, а нам підвищили зарплатню в середньому на двадцять відсотків. І на сьогодні вона сягає майже тисячі гривень…. Наразі допомагаємо, за профспілковою лінією, нашим лікарням у підготовці до зимового опалювального сезону.
- А щось грандіозніше назріває в роботі?
- Вже назріло!.. Це - реконструкція Привокзальної площі і будівництво нового вокзалу в місті над Ужем. Маємо реконструювати і вокзал на воротах Батьківщини - в Чопі. Основним питанням на наступний рік - поміняти на сучасні ті прадавні потяги, що курсують із Ужгорода в Сянки. На сьогоднішній день маємо під цю справу додаткові вагони, і справу цю треба зробити. Дві електрички на цьому напрямку маємо зробити справді європейськими, а не явищами ковбойського світу Америки початку двадцятого століття.
- Чи достатня увага до старшого покоління залізничників, ветеранів праці?
- Думаю, що ні одна галузь в державі не приділяє стільки уваги пенсіонерам, нашим старшим наставникам, як на залізниці. Хай невелику, п'ятнадцятигривневу, але завжди своєчасно виділяємо щомісяця матеріальну допомогу на додаток до пенсїї. Шість із половиною тисяч наших пенсіонерів її мають. Відправляємо бажаючих на лікування і відпочинок. Скажімо, ще й місяця не пройшло, як повернулися наші люди з пансіонату "Львівський залізничник" у Судаку. З кожного нашого підприємства туди їздять що не рік. І мають відтак велике задоволення.… Інваліди, крім усього, мають на зиму безкоштовне вугілля з доставкою додому. На всі свята організовуємо благодійні обіди. Ветерани здобувають можливість зустрітися зі своїми товаришами. Від їх щирих споминів у нас, молодших, часто навіть сльози течуть.
- А що все-таки є найважчою ділянкою, до чого деколи навіть приступати важко?
- Наприклад, плановане будівництво залізничного вокзалу. Його вже в наступному році треба здати. Мало того, хочуть і проектувати, і будувати одночасно. На нараді в міського голови проговорювався саме такий варіант. Це, самі розумієте, не так і просто. Лише забезпечення умов праці для чисельних будівельників - величезний масив роботи, а скільки до цього супутніх, але не менш важливих, клопотів. Цим клопітким питанням доводиться щодня приділяти значну увагу. Але це залишиться нашим нащадкам-закарпатцям і грітиме душу, як вівчарська ватра на рідній полонині. Розмовляв Василь Зубач