Ловись, рибко велика й мала...

У серпні минулого, 2011 року русинський культурний і політичний діяч Дмитро Поп почав агітувати закарпатських школярів для подальшого навчання у сусідній Словаччині. Подібна практика вже існує: під егідою СРР у русинській гімназії Руського Керестура (Воєводине, Сербія) вже вчаться кілька учнів зПідкарпаття. Але альтернатива навчати своїх дітей не в далекій Сербії, де мова, хоча і є русинською, але суттєво відрізняється від тієї, якою говорять у нашому краї, а у Сніні чи Пряшеві, які знаходяться у кількох десятках кілометрів від домівки, здалася привабливою для багатьох. Дмитро Іванович авторитетно запевняв, що діти у гімназії будуть на повному фінансовому утриманню: харчування, проживання та всі інші розходи будуть оплачуватись керівництвом гімназії. Навіть витрати, пов’язані з виготовленням виїзних документів, Поп обіцяв компенсувати. Таким чином батьки сімох закарпатських школярів: ГирявецьГалини, Марко Кароліни, Буксера Артура(Ужгород);Ярош Софії, ВашкоДаніели (Перечин); Йовбак Марії, Кобулей Мирослави(Свалявський район) дали згоду на навчання своїх дітей у Снінської російської гімназії. Власник гімназії Секерак Штефан кілька разів зустрічався з батьками та дітьми і переконував їх довірити йому дітей, підтверджуючи обіцянки, які до того вже давав Дмитро Іванович. Але ситуація суттєво змінилась, коли учні, покинувши рідні домівки та школи, опинились у чужій державі: частину витрат, які, як згадувалось, Секерак обіцяв взяти на себе, оплачували батьки дітей, Дмитро Поп, забувши, що саме він був гарантом обіцянок, усунувся від контролю за дотриманням їх. Сама ж гімназія виявилась далеко не кращим зразком словацької освіти, особливо це стало відчуватись після звільнення виконавчого директора ЯрмілиАндрейчик, котра спочатку ще пробувала вирішити проблеми дітей, які опинились у чужій країні. Та найгіршим стало те, що учні так і не отримали дозвіл на проживання і по цій причині не були внесені у шкільні журнали і фактично залишались у «підвішеному стані». Після Нового року у гімназію на навчання не повернулась Мирослава Кобулей, яка є старшою дитиною у багатодітній сім`ї і батьки не змогли надалі утримувати доньку фінансово. Батьки Гирявець Галини та Ярош Софії, побачивши безперспективність перебування їх дітей у цьому навчальному закладі, перевели дівчат до римо-католицької гімназії, яка знаходиться у тій же Сніні. Батько Буксера Артура, будучи словаком, власними зусиллями «легалізував» сина. Троє ж учнів,Марко Кароліна, ВашкоДаніела та Йовбак Марія, так і навчаються, перебуваючи на нелегальному становищі. Хоча батьки дітей і подали документи на отримання дозволів на проживання дівчат у Словаччині через консульство в Ужгороді, скоріше всього рік навчання їх чада вже втратили. І це у кращому випадку… PS. Вже тепер ходять чутки, що Штефан Секерак планує на другий рік на навчання у Словаччину запросити ще сотню закарпатських учнів, бо пан Штефан мріє розширяти свою гімназію і відкрити навчальний заклад у Пряшеві. Російська гімназія, котра щедро фінансується з Росії-матушки, в свою чергу отримує допомогу від словацької держави потребує учнів. Але це на самому початку, а потім діти вже нікому не потрібні… Юрій Шипович